Він бачив, як місіс Візлі й насуплений аврор підозріло косилися, коли вони відійшли вбік.
— Коли ми були на алеї Діаґон, — почав було Гаррі, але містер Візлі, скривившись, його випередив.
— Невже я довідаюся, де ви вешталися з Роном і Герміоною, коли нібито мали бути в підсобці крамнички Фреда і Джорджа?
— Звідки ви?..
— Гаррі, ти розмовляєш з людиною, що виховала Фреда й Джорджа.
— Е-е... так, це правда, нас у підсобці не було.
— Добре, добре, а тепер вислухаємо найгірше.
— Ну, ми пішли за Драко Мелфоєм. Скористалися моїм плащем-невидимкою.
— Чи ви мали для цього якусь особливу підставу, чи вам так просто захотілося?
— Я подумав, що Мелфой щось замислив, — сказав Гаррі, незважаючи на містера Візлі, обличчя якого виказувало суміш роздратування й цікавості. — Він вислизнув від матері, і я хотів довідатись чому.
— Це зрозуміло, — містер Візлі змирився з тим, що доведеться слухати. — І як? Довідався чому?
— Він зайшов до "Борджина й Беркса" й почав діставати Борджина, щоб той допоміг йому щось влаштувати. А ще він попросив Борджина щось для нього зберегти. Ми так зрозуміли, що це була якась штука, яку треба відремонтувати. Ніби одна штука з пари. І...
Гаррі глибоко зітхнув.
— І ще одне. Ми бачили, як Мелфой підскочив до стелі, коли мадам Малкін спробувала торкнутися до його лівої руки. Мені здається, що його затаврували Чорною міткою. Думаю, він став смертежером замість батька.
Містер Візлі стояв спантеличений. За якусь мить він сказав:
— Гаррі, навряд чи Відомо-Хто дозволив би шістнадцятирічному...
— А хто знає, що саме дозволив би Відомо-Хто, а що ні? — нечемно урвав його Гаррі. — Даруйте, містере Візлі, але чи не варто це розслідувати? Якщо Мелфой хоче щось провернути й погрожує Борджину, щоб той погодився йому допомогти, то це, мабуть, щось темне й небезпечне.
— Якщо чесно, Гаррі, я сумніваюся, — задумливо проказав містер Візлі. — Розумієш, коли було заарештовано Луціуса Мелфоя, ми обшукали увесь його дім. Вилучили тоді все, що могло бути небезпечним.
— Думаю, ви щось пропустили, — вперто наполягав Гаррі.
— Можливо, — погодився містер Візлі, але Гаррі бачив, що зробив він це нещиро.
За їхніми спинами пролунав свисток; уже майже всі посідали у вагони і двері зачинялися.
— Біжи, — сказав містер Візлі, а місіс Візлі закричала:
— Гаррі, бігом!
Він метнувся до поїзда, а містер і місіс Візлі допомогли йому запхнути в тамбур валізу.
— І ще, дорогенький, ти приїжджаєш до нас на Різдво, з Дамблдором ми домовилися, тож скоро побачимося, — повідомила місіс Візлі, зазираючи у вікно, коли поїзд уже рушив. — Та дивись там, будь обережний...
Поїзд набирав швидкість.
— ...будь чемний і...
Вона майже бігла.
— ...бережи себе!
Гаррі махав рукою, аж доки поїзд завернув за поворот, а містера й місіс Візлі не стало видно. Аж після цього пішов подивитися, де хто розмістився. Він знав, що Рон і Герміона залишились у вагоні для старост, а от Джіні стояла трохи віддалік у коридорі й розмовляла з друзями. До неї він і пішов, тягнучи за собою валізу.
Усі безсоромно витріщалися на нього. Навіть притискалися носами до шибок у дверях своїх купе, щоб краще роздивитися. Гаррі очікував, що після всіх тих пліток про "Обранця" в "Щоденному віщуні" різко побільшає тупих поглядів та витріщених очей, але дійсність виявилася ще гіршою — він ніби опинився в неймовірно яскравому світлі прожекторів і це йому не подобалось. Підійшовши до Джіні, Гаррі поплескав її по плечу.
— Пошукаємо собі купе?
— Не можу, Гаррі, я пообіцяла зустрітися з Діном, — весело відповіла Джіні. — Ще побачимось.
— Добре, — буркнув Гаррі, відчувши якесь дивне роздратування, коли вона пішла, метляючи довгим рудим волоссям. Він звик до неї за літо і геть забув, що в школі Джіні зрідка бачиться з ним, Роном і Герміоною. Він мимоволі закліпав, озирнувся й побачив, що його оточили наче загіпнотизовані дівчата.
— Здоров, Гаррі! — пролунав ззаду знайомий голос.
— Невіле! — зрадів Гаррі, обертаючись до кругловидого хлопця, що проривався до нього.
— Привіт, Гаррі, — привіталася довгокоса дівчина з великими затуманеними очима, що стояла біля Невіла.
— Луно, привіт, як ся маєш?
— Чудово, дякую, — відповіла Луна. Вона притискала до грудей журнал; великі літери на обкладинці повідомляли, що до журналу безплатно додається пара спектрокулярів.
— Бачу, "Базікало" процвітає? — запитав Гаррі, що певною мірою симпатизував цьому виданню, бо ж торік давав для нього ексклюзивне інтерв'ю.
— О, так, наклади значно зросли, — радісно повідомила Луна.
— Пошукаємо місця, — запропонував Гаррі, й вони втрьох пішли по вагону повз групки учнів, що мовчки на них витріщалися. Нарешті знайшлося вільне купе і втішений Гаррі швиденько зайшов туди.
— Вони навіть нас розглядають, — сказав Невіл, показуючи на себе й на Луну, — бо ми з тобою!
— Вони вас розглядають, бо ви теж були в міністерстві, — уточнив Гаррі, закидаючи валізу на багажну полицю. — Нашу маленьку пригоду "Щоденний віщун" обсмоктав з усіх боків, ви ж читали.
— Ага, я навіть думав, що бабусю розсердить уся ця реклама, — сказав Невіл, — але вона дуже зраділа. Каже, що я нарешті став гідним сином свого тата. Купила мені нову чарівну паличку, дивись!
Він витяг паличку й показав Гаррі.
— Вишня й волосина єдинорога, — гордо пояснив він. — Здається, це була чи не остання паличка, продана Олівандером, бо на другий день він зник... Треворе, назад!
І він пірнув під сидіння по свою жабку, що вкотре спробувала втекти на свободу.
— А ми цього року так само будемо проводити збори ДА? — поцікавилася Луна, витягуючи з "Базікала" психоделічні окуляри.
— Та навіщо? Амбриджки ми вже позбулися, — сказав Гаррі, сідаючи. Невіл гупнувся головою, вилазячи з-під лавки. Видно було, що він дуже розчарований.
— Мені подобалася ДА! Я там стільки всього від тебе навчився!
— І я любила наші зустрічі, — тихенько додала Луна. — Так, ніби я мала друзів.
Луна часто говорила такі незручні речі, і Гаррі відчував від цього і жаль, і ніяковість. Та відповісти він не встиг, бо за дверима купе почалася метушня: дівчата з четвертого класу про щось перешіптувалися й хихотіли.