Гаррі Поттер і Келих Вогню

Сторінка 9 з 166

Джоан Роулінг

Гаррі — ТАТО ДІСТАВ КВИТКИ — "Ірландія—Болгарія", увечері в понеділок. Мама написала маґлам, запросила тебе до нас. Може, вони вже отримали листа, не знаю, як швидко діє маґлівська пошта. Але я все одно вишлю це Левом.

Гаррі глянув на слово "Левом", а тоді подивився на малесеньку сову, що виконувала фігури вищого пілотажу навколо абажура на стелі. Кого кого, а лева вона нагадувала якнайменше. Може, він не розібрав Ронів почерк. Почав читати далі:

Ми приїдемо по тебе, подобається це маґлам чи ні, бо не можна, щоб ти пропустив Кубок світу. Але мама й тато вважають, що краще буде хоч для вигляду попросити в них дозволу. Якщо вони погодяться, негайно пришли нам відповідь Левом, і ми заберемо тебе в неділю о п'ятій дня. Якщо ж ні, негайно висилай нам Лева, і ми все одно заберемо тебе в неділю о п'ятій.

Сьогодні приїде Герміона. Персі вже працює у Відділі міжнародної магічної співпраці. Як будеш у нас, не згадуй про інші країни, бо він тебе замучить нудними балачками.

До скорої зустрічі — Рон.

— Та заспокойся! — вигукнув Гаррі, коли сова крихітка з шаленим криком пролетіла над самісінькою його головою. Вона, мабуть, пишалася, що спромоглася доставити листа потрібній особі.

— Лети сюди, треба буде віднести мою відповідь!

Сова перепурхнула на Гедвіжину клітку. Гедвіґа холодно зиркнула на неї, мовби хотіла сказати: "Ану спробуй, підлети ближче".

Гаррі схопив своє орлине перо, витяг чистий аркуш пергаменту і написав:

Роне, все гаразд, маґли кажуть, що я можу їхати. До зустрічі завтра о п'ятій. Не можу вже дочекатися.

Гаррі.

Він склав цю записку в кілька разів, а тоді з превеликими труднощами спромігся прив'язати її до манюсінької ніжки сови, що аж підстрибувала від збудження. Ледве встиг прив'язати, як сова зірвалася в повітря, стрілою шугнула у вікно і зникла з очей.

Гаррі обернувся до Гедвіґи:

— Готова до довгого перельоту?

Гедвіґа з гідністю ухнула.

— Віднесеш оце Сіріусові? — поцікавився він, беручи в руки листа. — Тільки зачекай... зараз допишу.

Він знову розгорнув пергамент і поспіхом додав постскриптум.

P.S. Якщо захочеш зі мною зв'язатися, я до кінця літа буду в мого друга Рона Візлі. Його тато дістав нам квитки на Кубок світу з квідичу!

Згорнув листа і прив'язав його Гедвізі до ноги. Вона при цьому була незвично спокійна, ніби вирішила продемонструвати, як має поводитися справжня поштова сова.

— Коли повернешся, я вже буду в Рона, — сказав їй Гаррі.

Сова доброзичливо вщипнула його за пальця, розгорнула з м'яким шелестінням свої величезні крила й вилетіла з відчиненого вікна.

Гаррі дивився, доки вона не зникла з очей, а тоді заповз під ліжко, підняв паркетину й витяг великий шматок торта, що залишився з дня народження. Сів на підлозі й почав його їсти, насолоджуючись щастям, що його переповнювало.

Він наминав торт, тоді як Дадлі не їв нічого, крім грейпфрута. Був погожий літній день, завтра він залишить Прівіт драйв, його шрам більше не болів, а незабаром він побачить Кубок світу з квідичу. Тієї миті він забув про всі свої тривоги — навіть про Лорда Волдеморта.

— РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ —

Знову в "Барлозі"

О дванадцятій годині наступного дня Гарріна валіза була вже заповнена необхідними шкільними речами і найдорожчими його скарбами — плащем невидимкою, успадкованим від батька, мітлою, подарованою Сіріусом, та зачарованою картою Гоґвортсу, що її торік передали йому Фред і Джордж Візлі. Він забрав усі харчі зі схованки під паркетиною, зазирнув у кожний закуток своєї кімнати, щоб не забути якоїсь книги заклинань або пера, і зняв зі стіни таблицю, з якої щовечора викреслював дні, що залишалися до першого вересня, до повернення у Гоґвортс.

Атмосфера в будинку номер чотири на Прівіт драйв була вкрай напружена. Знаючи, що до їхнього будинку має прибути ціла зграя чаклунів, Дурслі стали нервові й дратівливі. Дядько Вернон відверто занепокоївся, коли Гаррі повідомив йому, що завтра о п'ятій годині прибудуть Візлі.

— Сподіваюся, вони вберуться по людському, — відразу гаркнув дядько. — Я вже бачив, які ви натягаєте на себе лахи. Нехай одягнуться нормально і пристойно, отак от.

У Гаррі з'явилося лихе передчуття. Він дуже зрідка бачив, щоб містер і місіс Візлі вдягалися хоч у щось, на думку Дурслів, "нормальне". Їхні діти на канікулах часом ще носили якісь маґлівські речі, а от містер і місіс Візлі зазвичай одягалися в довгі поношені мантії. Гаррі не турбувало, що про них подумають сусіди, але він боявся, що Дурслі зустрінуть Візлів украй нечемно, якщо їхній вигляд співпаде з найгіршими дурслівськими уявленнями про чаклунів.

Дядько Вернон одягнув свій найкращий костюм. Це можна було б розцінити як свідчення гостинності, але Гаррі знав, що дядько Вернон хоче своїм виглядом справити на гостей грізне враження. Дадлі, натомість, здавався якимось дрібнішим, ніж завжди. Причиною цього була аж ніяк не дієта, а страх. Остання зустріч Дадлі з дорослим чарівником закінчилася тим, що в нього нижче спини з'явився закручений свинячий хвостик, і тітці Петунії з дядьком Верноном довелося звертатися в одну платну лондонську лікарню, де хвостика видалили. Тож не дивно, що Дадлі час від часу нервово мацав себе ззаду за штани, а з кімнати до кімнати ходив боком, щоб знову не підставити ворогові ту саму мішень.

Обід минав майже в цілковитому мовчанні. Дадлі навіть не скаржився на меню (сир з тертою селерою). Тітка Петунія взагалі не торкалася їжі. Вона склала на грудях руки, стулила вуста і ніби проковтнула язика, ледве стримуючись, щоб не вибухнути лютою тирадою на адресу Гаррі.

— Вони, звісно ж, приїдуть на машині? — гарикнув через увесь стіл дядько Вернон.

— Е е, — завагався Гаррі.

Він про це й не подумав. Яким чином заберуть його звідси Візлі? Вони вже не мають машини. Старий "Форд Англія", яким вони колись володіли, здичавів і блукає тепер десь у нетрях Забороненого лісу в Гоґвортсі. Але торік містер Візлі замовляв машину з Міністерства магії. Може, він так само вчинить і сьогодні?

— Думаю, що так, — сказав нарешті Гаррі.

Дядько Вернон пирхнув у свої вуса. Зазвичай він мав би запитати, на якій машині їздить містер Візлі. Дядько Вернон завжди оцінював людей за розміром і вартістю їхніх машин. Але Гаррі сумнівався, що дядько Вернон заповажав би містера Візлі, навіть, якби той приїхав на "Феррарі".