— Один з двох, — виправив його Гаррі.
Геґрідові чорні очі жучки стурбовано зиркнули з під кошлатих брів. — Не відаєш, Гаррі, хто подав твоє ім'я?
— То ти віриш, що це зробив не я? — із вдячності Гаррі Геґріда ледь не обійняв.
— Певне, шо так, — буркнув Геґрід. — Ти си сказав, що то не ти, і я тобі вірю... і Дамблдор тобі вірить, і всьо таке інше.
— Хотів би я знати, хто це зробив, — з гіркотою озвався Гаррі.
Вони обидва глянули на галявину. Учні розбрелися по ній, долаючи значні труднощі. Скрути повиростали майже по метру завдовжки і стали страшенно сильні. Колись безбарвні й безборонні, тепер вони мали товсті, сірі й лискучі панцирі і схожі були на гібрид велетенських скорпіонів з видовженими крабами, проте без виразних голів та очей. Вони були такі сильні, що втримувати їх було дуже важко.
— Вони си файно бавлять, правда? — радісно спитав Геґрід. Гаррі припустив, що він мав на увазі скрутів, бо його однокласникам було не до забав. Час від часу в задній частині якогось скрута лунав страхітливий вибух, скрут летів на кілька метрів, і не один учень волочився по землі на животі, відчайдушно намагаючись зіп'ястися на ноги.
— Йой, Гаррі, навіть не знаю, — раптом зітхнув Геґрід, стурбовано глянувши на нього. — Шкільний чемпіон... стілько з тобов усього діється...
Гаррі не відповів. Так, з ним стільки всього діється. .. приблизно те саме казала йому й Герміона, коли вони блукали біля озера, і саме тому, за її словами, Рон не хотів з ним розмовляти.
* * *
Наступні кілька днів були для Гаррі чи не найгірші за весь час його перебування у Гоґвортсі. Щось подібне було тоді, як він іще навчався в другому класі, і багато хто у школі підозрював його в нападах на інших школярів. Але ж Рон тоді його підтримував. Він міг би змиритися з поведінкою всіх інших, якби Рон залишався його другом. Але він не збирався просити Рона, щоб той з ним заговорив, якщо Рон сам цього не бажав. Проте він був дуже самотній і звідусіль відчував неприязнь.
Він ще міг би зрозуміти ставлення до нього з боку Гафелпафу, хоч воно йому й не подобалося — вони мусили підтримувати власного чемпіона. І від слизеринців він не сподівався нічого іншого, окрім прикрих образ. Його завжди там не любили — надто часто він допомагав Ґрифіндору їх перемагати — і в квідичі, і в чемпіонаті гуртожитків. Але він сподівався, що хоч рейвенкловці підтримають його не менше, як Седрика. Та він помилявся. Більшість рейвенкловців, здається, вважали, що він прагне здобути ще більшої слави і хитрощами примусив Келих прийняти власне ім'я.
Крім того, Седрик набагато краще за нього підходив на роль чемпіона. Надзвичайно вродливий, чорнявий і сіроокий, він викликав цими днями загальне захоплення, склавши цим конкуренцію самому Вікторові Круму. Гаррі навіть бачив, як ті самі шестикласниці, котрі так прагнули отримати Крумів автограф, благали Седрика, щоб той розписався на їхніх портфелях.
Тим часом від Сіріуса й далі не було відповіді, Гедвіґа відмовлялася до нього навіть наближатися, професорка Трелоні провіщала його смерть з дедалі більшою впевненістю, до того ж, він так невдало виконав замовляння викликання на уроці професора Флитвіка, що отримав додаткове домашнє завдання — єдиний на весь клас, не рахуючи Невіла.
— Гаррі, це ж нескладно, — заспокоювала його Герміона, коли вони виходили з Флитвікового кабінету. Адже до неї під час уроку літали найрізноманітніші предмети, ніби вона була чудернацьким магнітом для ганчірок, кошиків смітничків та лунаскопів. — Ти просто недостатньо зосередився...
— Цікаво, чому б це? — похмуро буркнув Гаррі, коли повз нього пройшов Седрик Діґорі в оточенні великого реготливого гурту дівчат, які подивилися на Гаррі наче на особливо великого вибухозадого скрута. — Але... то ще півбіди. Попереду — подвійний урок зілля й настійок...
Зілля й настійки завжди проходили жахливо, та останніми днями цей предмет перетворився на справжнісінькі тортури. Гаррі не міг собі уявити нічого гіршого, ніж сидіти півтори години в підвалі зі Снейпом та зі слизеринцями, які аж зі шкури пнулися, щоб якнайдошкульніше підкуснути Гаррі за те, що він посмів стати шкільним чемпіоном. Він уже пережив один такий урок у п'ятницю, коли Герміона весь час бурмотіла йому ледве чутно: "Не звертай на них уваги, не звертай на них уваги", і не сподівався, що сьогодні буде хоч трохи краще.
Коли вони з Герміоною після обіду зайшли у Снейпів підвал, то побачили під його дверима слизеринців, кожен з яких почепив собі на груди великого значка. На якусь дивну мить Гаррі здалося, що то значки ССЕЧА — але тоді він побачив на них яскраві червоні літери, що виразно сяяли у тьмяному підземному коридорі:
Підтримуйте СЕДРИКА ДІҐОРІ —
СПРАВЖНЬОГО чемпіона Гоґвортсу!
— Кльово, Поттер? — голосно спитав Мелфой, коли Гаррі підійшов ближче. — І це ще не все... дивися!
Він притис значок до грудей — напис зник, а замість нього з'явився інший, що сяяв зеленим:
ПОТТЕР СМЕРДОТТЕР
Слизеринці аж завили з реготу. Всі вони теж понатискали на свої значки, і написи "ПОТТЕР СМЕРДОТТЕР" яскраво засвітилися довкола Гаррі. Він відчував, як серце вискакує йому з грудей.
— Ой, дуже смішно, — саркастично звернулася Герміона до Пенсі Паркінсон та зграйки слизеринських дівчат, що реготали дужче за інших, — дуже дотепно.
Рон стояв під стіною з Діном та Шеймусом. Він не сміявся, але й не заступався за Гаррі.
— Може, візьмеш, Ґрейнджер? — простяг Мелфой один значок Герміоні. — У мене їх повно. Тільки не торкнися до моїх рук. Я їх якраз помив... Карочє, не хочу загидитись об бруднокровку.
Лють, яка цими днями нагромаджувалася в Гаррі у грудях, нарешті прорвала загату. Він вихопив чарівну паличку, навіть не подумавши, що чинить. Учні кинулися врозтіч.
— Гаррі! — застережливо крикнула Герміона.
— Ну давай, Поттер, — спокійно сказав Мелфой, витягаючи і свою чарівну паличку. — Муді тут нема, щоб за тебе заступитися... давай, якщо насмілишся...
На коротку частку секунди вони глянули один одному у вічі й одночасно почали діяти.
— Фурункулус! — крикнув Гаррі.
— Денсоґіо! — зарепетував Мелфой.
З чарівних паличок вистрілили струмені світла, зіштовхнулися в повітрі й зрикошетили вбік: Гаррін струмінь ударив у обличчя Ґойла, а Мелфоїв поцілив у Герміону. Ґойл заревів і схопився руками за носа, де повискакували великі бридкі фурункули, а Герміона, перелякано скімлячи, затуляла долонями рота.