— Піди до мадам Помфрі, — запропонувала Герміона.
— Я ж не хворий, — заперечив Гаррі. — Мені здається, це попередження… наближається якась небезпека…
На Рона й це не подіяло, так розморила його спека.
— Гаррі, та заспокойся! Герміона каже правду: поки тут Дамблдор, каменю нічого не загрожує. Нема жодних доказів, що Снейп довідався, як пройти повз Флафі. Йому вже якось мало не відгризли ногу, тож тепер він не стане ризикувати. І швидше Невіл гратиме у квідич за збірну Англії, ніж Геґрід підведе Дамблдора.
Гаррі кивнув головою, але й далі не міг позбутися відчуття, що він забув щось зробити, і то дуже важливе. Коли намагався пояснити це, Герміона сказала:
— Це все через іспити. Учора вночі я прокинулася й переглянула майже половину своїх конспектів із трансфігурації, поки згадала, що ми вже склали цей іспит.
Гаррі, одначе, був певен, що його неспокій аж ніяк не пов'язаний з навчанням. Раптом він побачив сову, що летіла в яскраво-синьому небі в напрямку школи, затиснувши в дзьобі записку. Геґрід був єдиний, хто присилав йому коли-небудь листи. Геґрід ніколи б не зрадив Дамблдора. Геґрід нікому б не розповів, як пройти повз Флафі. Він би ніколи… але…
Раптом Гаррі зірвався на ноги.
— Ти куди? — сонно обізвався Рон.
— Я щойно подумав про одну річ! — сказав поблідлий Гаррі. — Треба негайно піти до Геґріда!
— Чому? — допитувалася захекана Герміона, намагаючись не відставати.
— Чи не здається тобі трохи дивним, — відповів Гаррі, видираючись на вкритий травою пагорб, — що Геґрід найбільше у світі мріяв про дракончика, і тут раптом у якогось чужинця виявляється в кишені яйце? Хіба люди так часто ходять із драконовими яйцями, якщо це заборонено чарівничим законом? їм ще пощастило, що вони натрапили на Геґріда, правда? І як я раніше не здогадався!
— А що ти задумав тепер? — поцікавився Рон, але Гаррі, біжучи до лісу, не відповів.
Геґрід сидів у кріслі біля своєї хатини; підкотивши штани і рукави сорочки, він лущив над великою мискою горох.
— Здоровенькі були! — сказав він, усміхаючись. — Іспити си скінчили? Може, є час чогось випити?
— А чом би й ні… — почав був Рон, але Гаррі урвав його:
— Ні, ми поспішаємо!.. Геґріде, я хочу тебе дещо запитати. Пам'ятаєш той вечір, коли ти виграв Норберта? Яким був той незнайомець, з котрим ти грав у карти?
— Не пам'єтаю, — недбало відказав Геґрід. — Він си не скидав свого плаща.
Побачивши, що дітлахів це приголомшило, Геґрід здивувався:
— Тут нема нічого дивного, бо в "Голові кабана" — це так називаєси той шинок у селі — повно химерної публіки. Може, то був якийсь торгівець драконами, чом би й ні? Я си навіть не видів його обличчя, воно було вкрите каптуром.
Гаррі присів біля миски з горохом.
— Геґріде, про що ти з ним розмовляв? Чи згадував про Гоґвортс?
— Може бути, — відповів Геґрід, силкуючись пригадати. — Ага! Він запитавси, що я роблю, тож я сказав, що працюю тут ключником. Він ще питав, які тут водяться звірі… я розповів йому, а тоді си сказав, що завжди мріяв мати дракончика… А тоді… Я добре не пам'єтаю, бо він постійно підливав мені до келиха… Зачекайте, зачекайте… ага, тоді він признавси, що має драконяче яйце, і його можна розіграти в карти… Але він хотів бути певен, що я дам собі раду з тим дракончиком, бо не хотів, аби з ним щось сталоси… Тож я йому сказав, що після Флафі у мене з дракончиком не буде жодних проблем…
— А він… чи він зацікавився Флафі? — запитав Гаррі, намагаючись говорити спокійно.
— Певно, що так. А хіба є багато триголових псів, навіть тут, у Гоґвортсі? Тож я си сказав йому, що Флафі стає сумирним, як телятко, коли вміти його заспокоїти. Варто заграти йому якусь музичку, і він відразу си засинає…
Геґрід раптом перелякано завмер.
— Я си не мав того вам казати! — вигукнув він. — Забудьте про це! Гей, куди ви побігли?
Гаррі, Рон і Герміона не вимовили ні слова, аж поки опинилися у вестибюлі, який після ясного дня надворі видавався надто холодним і похмурим.
— Треба йти до Дамблдора, — сказав Гаррі. — Геґрід розповів тому чужинцеві, як пройти повз Флафі, а під плащем міг бути чи Снейп, чи Волдеморт. Напоївши Геґріда, він запросто все вивідав. Сподіваюся, Дамблдор нам повірить. Нас може підтримати Фіренце, якщо його не зупинить Бейн.
Де кабінет Дамблдора?
Діти озирнулися, ніби сподівалися побачити дороговказ, який скерує їх у потрібному напрямі. Адже ніхто їм досі не казав, де перебуває Дамблдор, і вони не знали нікого, хто б ходив до нього з якимось дорученням.
— Нам треба… — почав Гаррі, але раптом у залі пролунав голос:
— Що ви тут робите?!
То була професорка Макґонеґел із величезним стосом книжок.
— Нам треба бачити професора Дамблдора, — аж занадто сміливо відповіла Герміона.
— Бачити професора Дамблдора? — перепитала професорка Макґонеґел, немовби це було щось дуже підозріле. — Навіщо?
Гаррі ковтнув слину… І що тепер?
— Це таємниця, — вимовив він, відразу пошкодувавши про це, бо ніздрі професорки Макґонеґел гнівно роздулися.
— Професор Дамблдор пішов звідси хвилин десять тому, — холодно повідомила вона. — Він отримав термінову сову з Міністерства магії і негайно полетів до Лондона.
— Полетів? — нестямно повторив Гаррі. — Оце щойно?
— Поттере, професор Дамблдор — дуже видатний чарівник, і в нього багато різних справ.
— А в нас дуже важлива справа!
— Поттере, невже те, що ти хочеш розповісти, важливіше від справ у Міністерстві магії?
— Послухайте! — сказав Поттер, відкинувши обережність. — Пані професорко… йдеться про філософський камінь!
Професорка Макґонеґел усякого могла сподіватися, тільки не цього. Книжки випали їй з рук, і вона навіть не підбирала їх.
— Звідки ви знаєте? — зашипіла вона.
— Пані професорко, я думаю… Я знаю, що Сн… що хтось намагається викрасти камінь. Мені треба поговорити з професором Дамблдором.
Макґонеґел глянула на нього спантеличено й підозріло.
— Професор Дамблдор повернеться завтра, — вимовила вона нарешті. — Не знаю, звідки ви дізналися про камінь, але будьте певні, що його ніхто не зможе вкрасти, він надто добре захищений.
— Але пані професорко!..
— Поттере, я знаю, що кажу! — урвала вона розмову. Нахилилася й підняла книжки з підлоги. — А ви краще йдіть надвір і тіштеся сонечком.