— Це (сказав Ґарґантюа) мов нільська вода в Єгипті, як пойняти віри Страбонові. А Пліній у книзі сьомій, голова третя, запевняє, ніби це пов'язане із хлібом, одягом і тілом.
Тут озвався Ґранґузьє:
– Ідіть собі з Богом, бідолашечки, хай буде вашим вічним проводирем сам Творець, і більше не мандруйте в такі марні і даремні дороги. Про свої родини дбайте, всяк на своєму полі працюйте, дітей виховуйте і живіть, як наставляє вас святий апостол Павло. І тоді Бог вас милуватиме, янголи та святі будуть при вас, і ні чума, ні інша напасть вас не вразить.
Потім Ґарґантюа повів їх до їдальні, а прочани не переставали зітхати і приказувати Ґарґантюа:
— Благословен той край, де такий сеньйор панує! Його речі зміцнили нас у вірі й просвітили більше, ніж усі казані, що ми в нашому городі чули.
— Ось про це (сказав Ґарґантюа) і мовить Платон у п'ятій книзі De rep. Панства лише тоді будуть щасливі, як царі філософуватимуть, а філософи царюватимуть.
Відтак він звелів наповнити їхні бесаги харчами, а боклаги вином і, щоб їхалося охвітніш, дав кожному коня та кілька каролюсів на їду.
Розділ XLVI
Як людяно обійшовся Ґранґузьє із бранцем Боюном
Боюна привели до Ґранґузьє, і той його спитав, що надумав і почав Пикрохол і яку мету заповзяв цим ґвалтовним наїздом. На це Боюн відповів, що його мета і намір захопити якомога всю країну, за скривджених хліпопеків помщаючись.
— Чи ба який (сказав Ґранґузьє) лицаркуватий: на чужий коровай очей не поривай. Минули вже часи, щоб підбивати царства на шкоду ближньому свому, братові у Христі. Він уступив у слід старожитнім, отим усім Гераклам, Олександрам Македонським, Ганнібалам, Сципіонам, Цезарям та іже з ними, але ж це проти євангельського вчення, за яким треба берегти і боронити наші своєземські країни, правити і володіти ними, а не вдиратися оружною рукою в чужосторонські, тож-бо те, що колись сарацини та варвари називали подвигами, нині ми именуемо злочинством і харцизтвом. Краще домарював би собі, пильнуючи у себе ладу по-царському, а не поганив і не плюндрував дощенту мій дім, бо добре правуючи, він би своє добро примножив, а грабуючи мене, сам себе на руїну прирікає.
Ідіть собі з Богом, шануйтеся, вказуйте вашому цареві на недбальства і не давайте йому порад, аби з них зиск мати, бо з громадським добром гине і власне. Що ж до викупу, то я з вас його не стягну, ба навіть звелю повернути вам зброю і коня.
Отак має бути між сусідами і давніми друзями, тим паче, що наша звада це ще не війна, — он Платон у книзі п'ятій De rep., мовлячи про збройну сутичку греків між собою, називає це не війною, а розрухом, і радить, як біда наскочила, не гарячкувати. А як ви і назвете це війною, то це війна все-таки поверхова, вона не в'їлася нам під шкіру, бо не позбавляє чести нікого, а йдеться лише про те, аби похибку виправити, нашими, себто і нашими і вашими, людьми вчинену і гідну того, аби на неї крізь пучки дивитись, навіть якби ви про неї знали, бо суперечники заслуговують більше на погорду, ніж на увагу, і єдине, що вимагається, це надолужити, як я вже пропонував, утрати. Хай всеправедний Пан-Біг нас розсудить, а я ладен благати його про те, щоб він мені смерть послав і весь мій маєток перед моїми очима зруйнував, аби лиш ні мені, ні моїм підданцям нічим його не прогнівити.
Виголосивши це, Ґранґузьє покликав ченчика і спитав його при всіх:
— Брате Жане, щирий мій друже, це ви полонили приявного тут отамана Боюна?
— Сір (відповів чернець), він перед вами, він дорослий, при розумі, от хай він уста свої й отверзне.
Тоді Боюн обізвався:
— Так, мосьпане, то він мене полонив, і я прямо заявляю, що я полонянин.
— А викупного (спитав у ченця Ґранґузьє) ви за нього не правите?
— Ні (відказав каптурник). Мені до цього байдуже.
— А скільки (спитав Ґранґузьє) ви хочете дістати за його ясирування?
— Нічого, нічогісінько (відповів чернець). Окупу мені не треба.
Тоді Ґранґузьє велів при Боюні відрахувати ченцеві шістдесят дві тисячі салюцій за його зневолення, а наразі Боюнові влаштували частування, і поки той частувався, Ґранґузьє спитав його, хоче він зостатися в нього чи до свого царя вернутися.
Боюн відповів, що вчинить так, як він нарає.
— Тоді (сказав Ґранґузьє) вертайтеся до вашого царя, і хай Бог вас милує!
Потім подарував йому прегарну в'єнську шпаду в золотих піхвах, різьбленим винограддям оздоблених, золоте кольє завважки сімсот дві тисячі марок, та ще з самоцвітів на сто шістдесят тисяч дукатів, а також сто тисяч екю готівкою — на знак особливої ласки. Після цієї аудієнції Боюн спав на свого коня. Ґарґантюа дав йому для безпеки тридцять латників і двадцять шість лучників під орудою Гімнаста і велів провести його, в разі потреби, аж до брами Ларош-Клермо.
Коли той поїхав, каптурник вернув Ґранґузьє подаровані йому шістдесят дві тисячі салюцій, кажучи:
— Сір, зараз такі подарунки не начасі. Почекайте, поки війна закінчиться, бо ще не знати, як усе обернеться, а як війна ведеться без доброго золотого запасу, то держиться вона лише самою мужністю. Побрязкачі — ось дзвін перемог.
— Гаразд (сказав Ґранґузьє), по війні я виплачуся, віддам віть за віть і вам і моїм вірним слугам.
Розділ XLVII
Як Ґранґузьє зібрав свої легіони і як Боюн Шкодороба убив і як потім його вбито самого за Пикрохоловим наказом
Тими днями з Бесе, Марше-В'є, городка Сен-Жак, Трюно, Парільє, Рів'єри, Рош-Сен-Поля, Вобретона, Потіля, Бреемона, Пон-де-Клана, Кравана, Ґранмона, Бурда, Віломера, Юїма, Серже, Юсе, Сен-Луана, Панзу, Кольдро, Верона, Кулена, Шозе, Варена, Бурґея, Іль-Бушара, Круле, Нарсі, Канда, Монсоро та інших поблизьких осад явились посли і довели до відома Ґарґантюа, що вони знають, якої шкоди наробив йому Пикрохол, і що вони правом їхньої давньої ліги надають до його послуг усе, чим багаті, — людей, гроші та бойові припаси.
Всього за домовленістю прислано грошей на суму сто тридцять чотири мільйони два з половиною золотих. Жива сила становила п'ятнадцять тисяч панцерників, тридцять дві тисячі охочекомонників, вісімдесят дев'ять тисяч пищальників, сто сорок тисяч посполитаків, а до них було додано одинадцять тисяч двісті гармат, звичайних і подвійних, василісків та спиролей, та ще виставлено сорок сім тисяч землекопів; заслужениною та провіантом усе це військо забезпечено на шість місяців і чотири дні. На цю пропозицію Ґарґантюа не сказав ні так, ні ні, а висловив послам велику подяку і заявив, що воюватиме так, аби не покласти кістьми стільки люду. Він здобрів тим, що звелів спорядити легіони, які стояли постоєм у Девіньєрі, Шавіньї, Ґраво і Кенкені і які мали дві тисячі п'ятсот панцерників, шістдесят шість тисяч пішаків, двадцять шість тисяч пищальників, двісті важких гармат, двадцять дві тисячі землекопів і шість тисяч охочекомонників, причому жоден загін не потребував ні скарбників, ні маркитантів, ні ковалів, ні зброярів, ні інших майстрів, без яких у поході не обійтися, вояки ж усі до одного так були вимуштрувані, так добре озброєні, так добре знали розрізняти корогви своїх загонів, так добре тямили, чого від них старшини вимагають, і так безпереч слухалися, такі легкі були до бігу, такі важкі на руку, такі обачливі у всіх діях, що радше скидалися на зграйний орган або ж на добре налагоджений годинниковий механізм, ніж на армію чи посполите рушення.