Вона не спить, го-го, га-га,
Невдовзі зробиться туга,
Хай непорадна й невеличка,
Зате на рість багата тичка.
Я вірю, що кінець кінцем
Удома стану я вітцем,
Що шлюб візьму я неодмінно,
Що трапиться мені дружина,
З якою я навперебій
Вступатиму в любовний бій.
Провиджу я, що до упаду
Зрошатиму мою розсаду,
Знов поратиму нивку ту ж,
Бо буду я взірцевий муж.
Гукатиму всякчас над нею:
Хвала тобі, о Гіменею!
Вітайте ж наших молодят!
Я ладен, брате Жане, дать
Присягу всім, хто побажає,
Що цей оракул посідає
Пророчим непохибним даром.
Розділ XLVI
Як Панурґ та інші в поетичному натхненні завіршували
— Ти що (сказав брат Жан) зцапів чи причинний? Дивіться, як він запінився! Чуєте, як він римує? Далебі, він безумніший за безум! Очі пустив під лоба, достоту здохла коза. Чи не краще йому піти геть? Посрати десь у застумі? Поїсти собачого зілля, щоб пронесло? А то чернецьким робом застромити в рота руку по лікоть для кендюха полекші? Знаєте, біда біду гонить.
Аж це нагнав брата Жана Пантагрюель:
Лиш Бахусовим підхилившись чарам,
На волю лиш віддавшись п'яним марам,
Зробився він завзятим співаком.
Бо хто без краю
І без загаю
Вино кружає
Та ще й душком,
Кричить, співає
І розпускає
Брехню кругом,
То за столом
Він язиком
Всіх забиває.
Та бачачи, яким пала він жаром,
Хоть ви його і звете пияком,
Брать на глузи його було б гріхом.
— Як? (сказав брат Жан). Ви теж римуєте? Присяйбогу, ми всі набрались повні. Подививсь би тепер на нас Ґарґантюа! Бігме, не знаю, римувати мені й собі чи не римувати. Я чоловік темний, але ж усі на римування з'їхали! Іваном Предтечею свідчусь, на віршомаза я закривлюсь не згірш від усякого. А як невлад, то даруйте.
О Боже! Просту воду
Вином зробив ти вмить.
Дай, щоб мій зад народу
Ліхтар міг замінить.
Після нього знов озвався Панурґ:
Самої Пітії триніг
Вовіки б дать і то не зміг
Мудрішого за цей відказ,
Щоб так усіх уразив нас.
Не в Дельфах мав би він родиться,
А тут споруджений в каплиці.
Коли б Плутарх, подібно нам,
Явився тринькнути в цей храм,
Не засумнився б він ніяк,
Чому оракул став німак,
Німіший за саму рибину.
А ось яка цьому причина:
Триніг пророчий назавжди
Із Дельф принесено сюди.
Він тут стоїть, він дух пророчий.
І вбити Атеней нам хоче,
Що цей триніг — то Сулія
З вином предивним, бачу я,
Бо істина таки в вині.
Від неї й мовлено мені.
Яка нас жде будучина,
Відкрила найвірніш вона,
Оця Божественна Плящина.
От, брате Жане, в цю хвилину
Спитав би ти, поки ми тут,
І щоб самому все почуть,
У трисмегістовської[521] Пляшки,
А це ж тобі овсі не важко,
Чи треба нам тебе женити.
А щоб її не прогнівити
Нецеремонністю такою,
Посип скоріш фонтан мукою.
На це брат Жан спересердя відповів:
Клянуся ботою малою
Святого Бенуа, що вмить
Посвідчить кожен мій сусід,
Що я покірно і безгласо
Радніше скину свою рясу.
Піду бурлакою із хати,
Ніж дамся жінці попихати.
Женитися? Ото охота!
Загрузнуть в баб'ячім болоті!
Під боком мать це ластів'я?
То як же зможу тоді я
До Цезаря і до Помпея
Піднестись звагою своєю?
Та шлюб мені — страшна кормига.
Тут Панурґ розхристав накривку і всі свої містичні шати і так відповів братові Жану:
То знай, безсовісний латрига,
Що підеш ти в смолі кипіть,
А я в раю, як самоцвіт,
Сіятиму в красі усій
Й на тебе звідти, блудодій,
Мочитимусь. От буде сцена.
А втім є інша думка в мене:
Поки чортів'я попід руки
Тягтимуть грішного на муки,
А що як дама Прозерпіна
Своє охітне око спине
На тому, що в твоїй матні.
І бачиться тепер мені,
Як ця розвогнена жага
На закоханців вже чига,
Як вас Амур у шал уверг,
Як ти береш її під верх.
Невже тоді, признайсь, синок,
Не побіжить в якийсь шинок
Принести випити вина
На загад твій сам Сатана?
І пляшку ти не вип'єш махом
За ту, що тішиться з монахом?
— Пішов ти, дурню старий (сказав брат Жан), к бісу! Не стану я більше римувати, рима кісткою мені в горлі стоїть. Побалакаймо про те, як нам віддячитися.
Розділ XLVII
Як, попрощавшись з Бакбук, ми оракул Сулії покинули
— Про віддяку (сказала Бабук) не може бути й мови. За нагороду нам буде те, що ви зостанетесь удоволені. Тут під землею, в теренах циркумцентральних, для нас вище благо не в тім, аби брати і приймати, а в тім, аби наділяти і давати, і раді ми не тоді, як багато беремо і від інших приймаємо, як це заведено, мабуть, по ваших сектах, а тоді, як ми багато чим інших наділяємо і багато їм даємо. Я прошу вас про одне: запишіть у цій ритуальній книзі ваші імена і назву вашого краю.
З цим словом вона розгорнула велику гарну книгу, і її містагог записав з нашого голосу, провівши золотим стилетом кілька ліній, проте ніяких письмен після цього не з'явилося.
Тоді Бакбук налила незвичайної своєї води у три міхи і, передаючи їх нам до рук, сказала:
– Ідіть, друзі мої, і хай береже вас ця духовна сфера, центр якої всюди, а кружина ніде, і звана у нас Богом; коли ви вернетесь до себе, то посвідчіть, які величезні скарби і дива дивні криються тут під землею. Адже недарма Церера, шанована всіма за те, що відкрила штуку рільництва, навчила його людей і завдяки винаходу пашні вибавила рід людський від такої грубої поживи, як жолуді, недарма вона так побивалась, що її доньку умкнули в попідземні наші терени, певна річ, передчуваючи, що під землею її дочка виявить більше благ і більше чудес, ніж сотворила нагорі вона сама.
На що звелася у вас штука викликати блискавку і зводити з неба вогонь, колись винайдена мудрим Прометеем? Ви її, напевне, вже втратили; на вашій півкулі вона зникла, тоді як тут, під землею, вона застосовується, як колись. Даремно ви дивуєтесь, побачивши, як перун і вогонь небесний спалюють і спопеляють ваші міста, вам невтямки, від кого, через кого і звідки береться цей катаклізм, як на ваш погляд страхолюдний, а нам звичний і навіть корисний. Філософи ваші нарікають, що все відкрите старожитніми, їм нема чого відкривати, але вони помиляються. Все, що постає перед нашим зором на небі і що ви звете явищами, все, що вам виставляє на очі земна поверхня, все, що таять у собі моря і річки, ніщо проти того, що держать у собі надра земні.
Ось чому титул Підземного Державця майже всіма язиками позначається епітетом, пов'язаним з багатством. Коли добіжать краю й дійдуть до скутку труди й зусилля знайти Бога-Вседержителя, якого єгиптяни називали сокровенним, утаєним, скритим і, цими іменами іменуючи його, молили об'явитись і показатись їм, то Бог, на людські благання зглянувшись, розширить їхні знання і про себе самого і про свої творіння, і в провід дасть добрий ліхтар, бо всі любомудри і давні мудреці, аби щасливо прийти до богопізнання і до мудрости, побажали, щоб їхнім вожаєм був Бог, а сопутцем — людина.