Розділ LXIV
Як Пантаґрюель задані йому питання без відповіді лишив
Потім Пантагрюель спитав:
— Що за люд на цьому собачому острові мешкає?
— Всі вони (відповів Ксеноман) святохи, оченашники, панахидники, дармограї, відлюдки. Всі вони — люди вбогі, живуть (як лормоський печерник між Бле і Бордо) ласкавим хлібом від мандрівців.
— Я туди не піду (сказав Панурґ), можете мені повірити. Хай мені дідько дмухне в дулу, як я туди піду. Гей, дармобити, дармограї, похлібці, приший-хвости, війтеся до всіх чортів! Я ще не забув цих кабанкуватих кесильських соборників, щоб їх Вельзевул і Астарта покликали на собор із Прозерпіною, — скільки ми після них зазнали штормів і біс його батька знає чого! Послухай, Ксеномане, барилочку мій, капральчику мій! Скажи, спасибі тобі: тутешні бозюни і лизуни, хлібоїдці і печерники — що ж вони, дівичі чи жонаті? Є серед них жіноцька порода? Чи можуть вони дармограйно здармограяти на світ маленьке дармограєнятко?
— Оце справді (сказав Пантагрюель) пікантне і дотепне питання.
— Ще й як! (відповів Ксеноман). Тут є гарні і веселі оченашниці, святошниці, печерниці, жінки дуже богомільні, і безліченна безліч безскоромнят, приший-хвостенят, печерниконят…
— Знаєм ми їх (ускочив у слово брат Жан), молоді печерники на старих чортів закривляються. Запам'ятайте це гарне прислів'я.
— …а інакше, без продовження роду, давно б уже спустів і злюднів острів Ханеф.
Пантагрюель послав Гімнаста з човном передати островикам пожертву — сімдесят вісім тисяч новеньких півекю з зображенням ліхтаря і спитав:
— Котра година?
— Дев'ята минула, — відповів Епістемон.
— Що ж (сказав Пантаґрюель), пора обідати. Справді, наближається та сакральна лінія, про яку чимало править Арістофан у своїй комедії Законодавниці: вона падає о тій годині, коли тінь десятицалева. Колись у персів споживати наїдки о певній годині належало тільки царям, у простих смертних за дзиґар був їхній власний шлунок і апетит. Справді, у Плавта один парасит кляне на всі заставки винахідників сонячних та інших дзиґарів, бо й так видно, що шлунок — найвірніший годинник. Діоген на питання, коли саме людині поживляти душу, відповів: багатому, коли хочеться їсти, а бідному, коли він має що їсти. Точніше підказують години для трапези лікарі:
О п'ятій встать, обідать о дев'ятій;
За стіл о п'ятій знов, лягати о дев'ятій.
А проте розпорядок у славетного царя Петозиріса був не такий!
Пантаґрюель не встиг ще доказати, як служники внесли столи і столики, застелили їх запашними обрусами, поклали серветки, розставили тарілки і сільнички, принесли кадуби, жбани, пляшки, келихи, кубки, чаші, глеки. Брат Жан з допомогою шафарів, розпорядників, хлібопеків, підчаших, стольників, виночерпіїв і буфетників прицупив чотири здоровецькі пироги з шинкою, нагадавши мені чотири туринські бастіони.
Господи, скільки було випито і з'їдено! Ще не подали солодкого, а вже вест-норд-вест почав надувати вітрила, грот, маврески і бізань. І вся команда затягла канти на славу Світотворця.
За солодким Пантаґрюель спитав:
— Скажіть, друзі, чи всі ваші сумніви розмаяні остаточно?
— Дяка Богу, я вже не позіхаю, — сказав Ризотом.
— А я більше не сплю по-собачому, — сказав Понократ.
— А в мене вже в очу не рябіє, — відповів Гімнаст.
— А я вже нині не натще (сказав Евстен). Отже, моя слина нічим не загрожує
анерудутам
абедисимонам
алхаратам,
алхатрабанам,
алхатрафам,
аммобатам,
апимаосам,
арактам,
аргам,
аскалабам,
аскалаботам,
астеріонам,
аттелабам,
боа,
василискам,
гадам,
галеотам,
гандионам,
гарменам,
гемороїдам,
гусіні,
двоголовим зміям,
дипсадам,
домезам,
драконам,
дриїнадам,
елопам,
енгідридам,
єхиднам,
жабам,
жовтобрюхам,
зайцям морським,
землерийкам,
златкам,
іклеям,
ілліциніям,
іхневмонам,
кантаридам,
катоблепам,
каухарам,
кафезатам,
кезодурам,
кенхринам,
керастам,
кихриодам,
кокатрисам,
кокемарам,
кол отам,
крокодилам,
кроніоколаптам,
кулефрам,
кухарсам,
ласицям,
мантикорам,
мегалаунам,
медянкам,
миліарам,
міаграм,
молурам,
п'явкам,
павукам,
пареадам,
пенфредонам,
питіокамптам,
пітонам,
порфирам,
птиадам,
раганам,
районам,
риму арам,
рутелям,
сабтинам,
саламандрам,
сальфугам,
сельзирам,
сепедонам,
сепіям,
скаженим собакам,
скалавотинам,
скиталам,
сколопендрам,
скорпіонам,
скорпіончикам,
солифугам,
солофуйдарам,
стелліонам,
стинкам,
стуфам,
тарантулам,
теристалям,
тетрагнаціям,
тифолопам,
фалангам,
хельгідрам,
херсидрам,
яррарі,
ящіркам сенегальським,
ящіркам халкедонським.
Розділ LXV
Як Пантаґрюель зі своїми людьми погоду піднімав
— А до якої ієрархії (спитав брат Жан) отруйних тварин зачислите ви майбутню пані Панурґову?
— З яких пір (озвався Панурґ) ти, патлозадий ченчику, гульвісо, в жінконенависники пошився?
— Всіма потрохами свідчусь (сказав Епістемон), Еврипідова Андромаха доводить, що завдяки людській мудрації і Божому провидінню засіб від усього отруйного гаддя знайдено, але що досі не знайдено засобу проти лихої жінки.
— Цей легкодум Еврипід (сказав Панурґ) завжди паплюжив жінок. За це небо помстилось на ньому тим, що його розшарпали пси, як стверджує його недоброзичливець Арістофан. Гайда далі! Хто бере слово? Говори!
— Зараз я можу мочитися (сказав Епістемон) де завгодно.
— Тепер у мене (сказав Ксеноман) живіт із кладдю. Обійдемось без кренгування.
— Я більше не потребую (сказав Карпалим) ні вина, ні хліба.
Кінець говінню й сухом'ятці.
— Дяка Богу і дяка вам (сказав Панурґ), я вже ні на що більше не злую, я веселий як папуга, радісний як кобчик і грайливий як метелик. Гарно мовить у вашого красюка Еврипіда достославний заливаха Селен:
Він божеволець, він відпав ума,
Що п'є вино, а радости нема.
Нам треба всечасно славити милостивого Бога, нашого Творця, Спасителя і заступника: то не все іще, що смаковитим цим хлібом, смаковитим і холодненьким цим вином, солодкими цими їдлами він зцілив нас від тілесних і душевних гризот, — ласуючи цим усім, ми ще й усолодились і втішились. А все ж ви так і не відповіли на питання блаженного і вельмишанованого брата Жана, як підняти погоду.
— Оскільки (сказав Пантагрюель) ви самі вдовольнились простим розв'язанням поставлених вами питань, то вдовольняюсь і я. А проте в іншому місці й іншим разом ми ще, спасибі вам, до цього вернемося. Отже, залишається погодитися на питанні брата Жана: як підняти погоду? А хіба ми вже її не підняли на свій розсуд? Гляньте на прапорець. Гляньте, як надулись вітрила. Гляньте, як напружились штаги, драйрепи і шкоти. Наші келихи підіймаючи й осушуючи, ми тим самим підняли і підіймали погоду, — тут існує якийсь таємний зв'язок. Точнісінько так само підіймали погоду Атлант і Геркулес, — як мудрим міфологам вірити. Але вони підняли її на півградуса вище, ніж слід: Атлант, аби веселіше частувати свого гостя Геркулеса, а Геркулес через те, що його змлоїла спрага в Лівійській пустелі.