— Панове! Перестаньте дітей пороти, а то я поїду!
Гучний його голос здивував люд непомалу, я чув, як маленький довгорукий горбач звернувся до начальника бурси:
— Святі Екстраваґанти при нас! Невже всі, хто бачив папу, стають ось такими високими, як той, хто оце свариться на нас? От гадство, я ж досі папи не бачив, я б виріс і став таким же височенцем, як наш гість!
Крики були такі зичні, що прискакав нарешті Здоровега (так звали єпископа) охляп на мулі під зеленою попоною, а з ним його підвасальці (так їх тут називають) і причетники з охрестям, корогвами, прапорами, покровами, походнями і кропильнями.
І от цей самий біскуп теж захотів будь-що поцілувати нам ноги (достоту як той ревний християнин Вальфіньє — ноги папі Клименту) і заявив нам, що в одного гіпофета[442], книгогриза і тлумача святих Декреталій, прямо і написано, що Месію чекали юдеї віддавна і нарешті він таки прийшов; от і папа колись та на їхній острів завітає. І в чеканні на цей блаженний день усіх тих, хто бачив його в Римі або деінде ще, треба частувати і приймати гонорово.
А все ж, чемненько, ми їх до цілування ніг не допустили.
Розділ XLIX
Як Здоровега, біскуп папоманський, показав нам небесні Декреталії
Потім Здоровега нам сказав:
— Святі наші Декреталії велять і наказують нам одвідувати передусім святині, а потім шинки. Отож, аби цього припису не занедбувати, гайда до церкви, а звідти — гуляти.
— Чоловіче добрий (сказав брат Жан), ведіть перед, а ми за вами. Така вміла мова видає у вас доброго християнина. Давно вже нам такого не траплялося. Мені світ мов угору піднявся, хіть до їжі у мене від нього тільки загостриться. Що за приємність хорошу людину зустріти!
Піднімаючись папертю, побачили ми грубезну золочену книгу, обсипану рідкісними коштовними самоцвітами: рубінами, смарагдами, діямантами і перлами, ще буйнішими, або ж такими самими, як ті, що Октавіян Август пожертвував Юпітеру Капітолійському. І висіла та книга у повітрі на двох масивних золотих ланцюгах, почеплена до фриза порталу. Ми нею замішувались. Пантагрюель міг вільно до неї торкнутися, він гортав її і крутив, як хотів. При цьому він запевняв нас, що від дотику відчуває легкий сверб у нігтях і легкість у руках укупі з нездоланним бажанням прибити одного чи двох служників, тільки не тих, що з тонзурою.
Тут Здоровега обернувся до нас із такими речами:
— Колись Мойсей приніс юдеям скрижалі, Божими перстами накреслені. У Дельфах на чолі Аполлонового храму знайшли виведений верховною силою напис: ΓΝΩΘΙ ΣΕΑΥΤΟΝ[443]. А як минув певний час, на тому самому місці з'явилося ще й слово ЕI[444], теж спущене з неба і верховною силою виведене. Статуя Кибели зійшла з неба у Фриґію, на поле, іменоване Песинунт. Так само, як вірити Еврипіду, спустилася статуя Діани у Тавриду. З небес було послано лицарським і найхристиянішим королям французьким орифламу на подолання бусурман. За царювання Нуми Помпілія, другого римського цезаря, з неба спустився щит із гострими краями, названий Анцил. На атенський Акрополь колись упала з емпірея небесного статуя Мінерви. Нарешті святі Декреталії, які ви бачите тут, накреслені десницею Херувима. Вам, заморським гостям, це може здатися чимось неймовірним.
— Авжеж, щось не дуже віриться, — озвався Панурґ.
— А вони ж дивом послані нам із надгоряного світу, подібно до річки Нілу, яку Гомер, батько всякої філософії (божественні Декреталії виймаючи), тому й назвав її від Юпітера вихідною. А що ви бачили папу, їхнього євангеліста й неодмінного хранителя, то ми вам дозволимо подивитися на них, а захочете, то й прикластися. Проте задля цього вам доведеться три дні перед тим говіти і, ведлуг запроваджених правил, сповідатися, старанно вилущивши та інвентаризувавши ваші прогріхи, аби жодної околичности не проочити, як учать нас дивні глаголи оцих самих божественних Декреталій. А на це потрібен час.
— Чоловіче добрий! (озвався Панурґ). Декретиналії ваші, себто я хотів сказати Декреталії, ми вже бачили і на папері, і на пергамені, і на велені, і рукописні, і видруковані. Показувати їх — зайвий клопіт. З нас досить і вашої охотности, велике вам спасибі.
— Боже світе! (сказав Здоровега). Таких, як оце, ангельського письма, ви зроду не бачили. Ті, що у вас, тільки з наших списані, про це прямо глаголить один наш давезний декреталійний тлумач. Словом, для вас я радий рук доложити. Ви тільки скажіть, чи згодні ви сповідатися і провести кілька днів безскоромних.
— А, привести нам кілька дів нескромних (відповів Панурґ), будь ласка. А от свою душу постом припощувати це вже дзуськи. Нам на морі випало все разом: і Великий піст, і Петрівка, і Пилипівка, і Спасівка, повірте, тяжкий піст, до того ж ще павуки нам зуби павутинням заткали. Подивіться на нашого брата Жана Зубаря…
З цим словом Здоровега ніжно почоломкав його.
— …у нього в роті мох виріс, бо він не здвигне і не ворухне ні губами, ні щелепами.
— Це правда (сказав брат Жан). Я допісникував до того, що мене всього скарлючило.
— Ну, то входьмо (сказав Здоровега) до святині. Ви вже даруйте нам, що ми зараз не відспіваємо врочистої меси. Уже з полудня звернуло, а святі Декреталії забороняють нам правити пополудні, я маю на увазі обідню з півчаками і з причастям. Я можу відправити вам коротку і суху.
— Я б волів (сказав Панурґ) змочену добрим анжуйським вином. Ну, паняйте, паняйте!
— Хай тобі всячина! (сказав брат Жан). Як прикро, що в мене у животі зараз пусто! Якби я, з-чернецька, устиг гарненько підснідати й укинути трохи, то, завів би він Requiem, у мене знайшовся б і хліб і вино на погреб усохших, чи то пак усопших. Паняйте, печіть, катайте, але тільки я вас прошу: відчистіть обідню жвавіше, а то як би в мене з голоду вуха не попухли або ще щось гірше.
Розділ L
Як Здоровега архетип папи нам показав
По завершенні обідні Здоровега дістав біля головного вівтаря в'язку ключів, відімкнув тридцять два засуви і чотирнадцять колодок, на які було замкнене вівтарне загратоване віконце; відтак із таємничою міною накрився мокрим мішком і, розсунувши шарлатову саєтову шторку, показав нам якесь мальовидло, на мій суд ляпанину, тицьнув у нього довгим пірначем, а потім дав нам усім поцілувати те місце, де його пірнач торкнувся, і спитав: