Брат Жан вибрав одного — червонопикого, з товстою срібною обручкою на великому пальці правиці — і вже підніс був свою поперечку від хреста. Аж тут один молодий цибатий сутяга заволав, що червонопикий хоче його з торбами по світу пустити і що якби на їхньому острові Сутяг можна було заробити тільки на тридцяти ударах палиць, то двадцять вісім цей зухвалець забирав би собі.
Брат Жан з великою охотою став лупцювати червонопикого сутягу, аж поки той нарешті впав на землю. Та коли чернець забряжчав перед його носом гаманом із грішми, сутяга вмить скочив на рівні й радісно засміявся.
— Ваша велебносте! Вибирайте ще когось! Бийте скільки схочете! Ми й візьмемо дешевше від цього здирника! — загукали інші сутяги.
— Геть звідси! — репетнув червонопикий.— Мене вибрано, а не вас! Та я вас усіх позиватиму! Ваша велебносте, бийте мене ще!
Сутяги підскочили до Панурга, потім до Епістемо-на, тоді до Гімнаста, слізно благаючи, щоб їм полатали боки — хай навіть за невеличкі гроші! — а то доведеться голодом мордуватися.
Та ні Панург, ні Епістемон, ні Гімнаст не зглянулись на їхні благання.
Наповнивши бочки прісною водою, мореходці посідали на кораблі й підставили вітрила ходовому вітрові.
РОЗДІЛ XXIII
Про бурю на морі й про те, що робили в цей час Пантагрюель, Панург, Епістемон, брат Жан та інгиі
Пантагрюель сидів, замислившись, на палубі й дивився на море. Брат Жан хотів був спитати, чому він невеселий,— аж раптом лоцман гукнув:
— Дивіться, як закрутився флюгер! Незабаром ударить буря!
Пантагрюель глянув — справді, флюгер шалено крутився.
— Треба опустити вітрила,— сказав Пантагрюель лоцманові.
Лоцман тієї ж миті віддав розпорядження згорнути вітрила.
За якусь хвилину море завирувало, і в борти кораблів ударили велети-хвилі. Налетів шквал, закрутив водяні смерчі, застогнав, завив, заревів; небесне склепіння заблищало, заяріло, загриміло — і полив дощ, сипонув град. Стало темно, аж чорно, тільки блискавиці розтинали морок. Море заходило ходором. "Здавалося, настав предвічний хаос, у якому мішма змішалися, злилися всі стихії — земля, повітря, вогонь і вода.
Панург вибіг на палубу, розглянувся навсебіч, а тоді сів, зігнувшись у три погибелі.
— О боже, боже, чому я на цій палубі, чому не на сухоДолі? — жалібно вигукнув він.— Ой лишенько! Ця хвиля зараз накриє корабель і всіх нас змиє в море! Хлопці, оцту мені! Мене заливає холодний піт! Я закляк і затерп! Ще мить — і хвилі розіб'ють, розтрощать нашу таламегу! Це мить — і я потону! Рятуйте! Не дайте загинути! Ви мене чуєте? Рятуйте!
Пантагрюель тим часом підійшов до щогли і, як загадав йому лоцман, обіруч схопився за неї.
Брат Жан, Епістемон, Гімнаст, Понократ, Евсфен, Карпалім, Різотом і Ксеноман поскидали плащі та куртки й побігли на поміч матросам.
Тільки Панург не зрушив з місця. Сидів скоцюрбле-ний на палубі й скиглив:
— Ой, гину, ой, потопаю! Ой, рятуйте!
— Гей ти, страхополоху! — гукнув брат Жан, якому урвався терпець.— Чого сидиш на карачках, мов та мавпа, і ревеш коровою? Краще б допоміг нам!
— Бе-бе-бе, бу-бу-бу! — пробелькотів у відповідь Панург.— Ой, потопаю! Ой, гину! Ой, смертонька моя близько! Ой, горе мені, горе! Вода вже хлюпає у мене в черевиках, налилася за комір... Зараз ця бісова... ой, не бісова — ця божа хвиля переверне наш корабель! Ми підемо на дно, рибам на харч! Брате Жан, друже мій вірний, ченчику мій, велебний отче, висповідайте мене! Ось я вже став на коліна — бачите?
— Стонадцять чортів тобі в печінку! — гаркнув брат Жан.— Та ти візьмешся до роботи, хиренна душе, плаксію нікчемний, чи так і сидітимеш?!
— Отче велебний, ченчику милий, братику, гріх лаятись у таку лиху годину! — простогнав Панург.— Ось завтра лайтеся скільки завгодно! Ой-ой-ой! Вода нас заливає! Бе-бе-бе, бу-бу-бу! Я не можу дивитись на це розбурхане море!.. Ой, зараз потонемо! Тому, хто перенесе мене на суходіл, я щедро віддячу — щороку даватиму мільйон вісімсот тисяч золотих! Ой, та дозвольте хоч духівницю скласти!
— Оце розпатякався! — скрушно похитав головою брат Жан.— Знайшов час думати про духівницю! Над нами нависла смертельна небезпека, і ми мусимо із шкури вилізти, але вирятуватися з неї! Оце буревій!
Гімнасте, сюди, на корму 1.. Ліхтар погас! Пропали ми! Зараз провалимось у самісіньке пекло!
— Ой, боже, боже наш милосердний! — вереснув Панург, почувши останні слова брата Жана.— Невже отак і пропадемої Ой, потопаю! Ой, уже по мені дзвонять!
— Оце верещить! — мовив брат Жан.— Хоч вуха затуляй. Гей, юнго, не лови гав. Відпомповуй воду! Молодець, хлопче!
— Прооі! Потопаю! Помираю! Віддаю богові ду-пгуі — знай волав Панург.— Всім прощаю! Живіть собі! Ой, святий Михаїле Орський, ой, святий Мико-лаю! Порятуйте мене! Присягаюся святим хрестом — я вам капелу збудую! Ой, у мене вже влилося із вісімнадцять відер води. Яка вона солона! Яка вона гірка!
— Замовкни, бо зараз я почастую тобою морського вовка! — крикнув брат Жан.— Весляре, та веслуй-бо швидше! Завзятіше налягай на весла! Так, так, молодчага!.. Оце так блискавка! Оце так грім! Видно, все бісове плем'я з ланцюгів зірвалося! Все пекло танок завело — із бубнами, із бубонцями, із брязкальцями!
— Ой, брате Жан, не згадуйте нечистого, бо господь вас покарає! — благально мовив Панург.— Що ж його робити! Не дам собі ради!.. А може, чогось попоїсти? Чував я, що як у бурю під'їси, то й страх ураз минає. Там у нас, здається, є печеня з козлятини? Принесіть мені, уклінно прошу!
— Що ти верзеш, дурню!? — обурено вигукнув брат Жан.— Та поможи ж нам, тигре ти смугастий! Це ж, либонь, ти сам і накликав бурю своїм бубонінням!.. Ану всі на борт! Юнго! Ось линва, тримай и міцніше! Я зав'яжу вузол! Понократе, Епістемоне, геть од борту — зараз туди блискавка вдарить! Веслуй веселіш! Бадьоріш! Стрімкіші Шлюпки готуй!.. Що? Розтрощило корму? Мені начхати! Я живий і цілий! Юнго, на бакборт! На бакборті
— Бе-6е-бе, бу-оу-бу! — белькотів тим часом Панург.— Я гину, я гину. Ой, уже ні землі, ні неба не видно! З чотирьох стихій уже лишилося тільки дві — вода й вогонь! Капітане! Благаю — доправте мене на суходіл! Я вам свій замок подарую! ДрузіІ Киньте якір! Лоцмане, киньте лот — виміряйте, чи тут глибокої Чи можна тут пити настоячкц, не нахиляючись?