Хесус Ортіс, який у цій моїй історії — один із наймиліших персонажів, скоріше жалів, аніж зневажав цього туриста-самітника. Сумний подив — а саме на це Уейт і розраховував — викликало в бармена те, що коротун щойно викинув купу грошей у готельному кіоску, придбавши солом'яного капелюха, прядив'яні сандалі, жовті шорти та синьо-біло-пурпурову бавовняну теніску, в яких оце й сидів. Коли Уейт, міркував Ортіс, прибув сюди з аеропорту в строгому діловому костюмі, то мав цілком пристойний вигляд, а тепер, протринькавши стільки грошей, перетворився на звичайнісінького клоуна — карикатуру на північноамериканського туриста в тропіках.
Внизу на новій і ще шарудливій тенісці в Уейта теліпався ярлик із ціною, тож Ортіс — досить чемно і доброю англійською мовою — сказав йому про це.
— О?! — вигукнув Уейт. Він знав, що ярлик на місці, бо сам цього й бажав. Але вдав, нібито засмутився, почав бурмотіти щось незрозуміле, мовби глузуючи сам із себе, і навіть уже зібрався був відірвати ту нещасну бирку. Та потім, пригнічений якимись сумними, невідчепними думками, начебто забув про це.
Уейт був завзятий рибалка, а ярлик правив йому за принаду, що спонукала незнайомців звертатися до нього приблизно так, як оце зробив Ортіс: "Даруйте, сеньйоре, але я не можу не помітити..."
Уейт зареєструвався в готелі на свій фальшивий канадський паспорт на ім'я Вілларда Флемінга. Він був надзвичайно вдатний шахрай.
Самому Ортісові нічого було його боятись, а от якійсь самотній жінці, що на перший погляд володіла сякими-такими грошенятами, не мала чоловіка і вже вийшла з того віку, коли народжують дітей,— тій напевно було чого побоюватись. Досі Уейтові вже пощастило в такий спосіб домогтися прихильності й шлюбу з сімнадцятьма подібними жінками; після того він спорожнював їхні шкатулки з коштовностями, сейфи та банківські рахунки, і—шукай вітра в полі.
У цьому промислі він досяг великих успіхів — таких великих, що став мільйонером, мав цінні папери й гроші на різні прізвища в банках усієї Північної Америки, і його ще жодного разу не заарештовували. Навіть більше, ніхто, як він знав, і не мав наміру розшукувати його. З погляду поліції, розмірковував Уейт, він був усього лиш один із сімнадцяти невірних чоловіків, кожен з яких мав своє ім'я, а не запеклий злочинець в одній особі, чиє справжнє ім'я Джеймс Уейт.
Тепер важко повірити, що колись люди могли бути такі дивовижно нещирі, як Джеймс Уейт. А втім, варто згадати, що тоді мозок ледве не в кожної дорослої людини важив близько трьох кілограмів! І не було меж тим диявольським задумам, що їх здатний вигадати й здійснити такий обважнілий розумовий апарат.
Тим-то я ставлю запитання, хоч тут і немає кому на нього відповісти: чи ж варто сумніватися, що цей трикілограмовий мозок стояв колись на шляху еволюції роду людського вадою, яка мала майже фатальні наслідки?
І друге запитання: чи існувало тоді інше джерело, опріч наддосконалої організації нашої психіки, котре породжувало ті численні недоліки, якими був заповнений світ?
Моя відповідь така: жодного іншого джерела не існувало. Адже це була вельми цнотлива з усіх поглядів планета, за винятком хіба отого злощасного великого мозку.
3
Готель "Ельдорадо" являв собою новісінький першокласний туристський центр — п'ятиповерховий будинок, викладений із грубого сірого каменю. Своїм виглядом і пропорціями він нагадував засклену книжкову шафу — високу, широку, але неглибоку. В кожній спальні була суцільна, від підлоги до стелі, скляна стіна, повернена на захід — у бік морського причалу для великотоннажних суден, до якого тягся прокопаний у дельті трикілометровий канал.
Колись на тому причалі вирувало життя, і торговельні судна з усіх кінців планети привозили сюди м'ясо й зерно, овочі й фрукти, технічне обладнання, побутові прилади й інші товари, а вивозили звідси на умовах справедливого обміну еквадорське какао, каву, цукор, нафту й золото, а також індіанські художні вироби, зокрема й брилі-панами, що постійно надходили з Еквадору, а не з Панами.
Але тепер, коли Джеймс Уейт розкошував собі в барі, посмоктуючи ром та кока-колу, там стояло лише двоє суден. Уейт не схильний був чаркувати: адже його годував спритний розум, і він не міг дозволити, щоб алкоголь викликав коротке замикання в тому великому комп'ютері з тонесенькими зв'язками, який містився в його черепній коробці. Те, що він сидів тут і пив, було суто театральним дійством і грало таку саму роль, що й бирка з ціною на його сміховинній сорочці.
Уейт не міг визначити, як стоять справи на тому причалі — нормально чи ні. Ще два дні тому він і чутки не чував про таке місто, як Гуаякіль, і це була його перша подорож на південь від екватора. Як на його думку, "Ельдорадо" нічим не відрізнявся від решти готелів, де йому в минулому доводилося переховуватись,— у таких містечках, як Мус-Джо в канадській провінції Саскачеван, або Сан-Ігнасіо в Мексіці, або Уотервліт у штаті Нью-Йорк та ще багато де.
Назву цього міста, де він оце перебував, Уейт вивудив з довгого переліку на табло прильотів-відльотів у міжнародному аеропорту імені Кеннеді в Нью-Йорку. Він саме завершив справу з вилученням майна у своєї сімнадцятої, щойно покинутої дружини — сімдесятирічної вдовиці з міста Скокі в штаті Іллінойс, майже поруч із Чікаго. Гуаякіль привабив його як останній куточок на світі, де їй колись може заманутися розшукувати його.
Ця жінка була така дурна і потворна, що їй, мабуть, не варто було й на світ народжуватись. І все-таки Уейт був у неї вже другим чоловіком.
А втім, він і не збирався довго затримуватися в "Ельдорадо", оскільки вже придбав у агента тут-таки, у вестибюлі, квиток на "Круїз віку до витоків природи". Було вже далеко за південь, і спека стояла пекельна. Надворі — ані вітерцю, хоч Уейтові який клопіт — він усередині, а готель, слава Богу, з кондиціонерами, до того ж йому тут жити недовго. Судно "Баійя де Дарвін" мало відпливти рівно опівдні другого дня, в п'ятницю 28 листопада 1986 року — мільйон років тому.
Віялоподібна бухта, на честь якої був названий обраний Уейтом транспортний засіб, містилася в південній частині галапагоського острова Геновеса. Доти Уейтові ніколи не доводилося чути про Галапагоські острови. Він вважав, що вони нагадують Гавайї, де одного разу він перебув медовий місяць, або Гуам, де якось переховувався від розшуків,— з широкими білими пляжами, блакитними лагунами, пальмами, що погойдуються на вітрі, а також горіхово-брунатними тубільними дівчатами.