За ними з люка виринає голова Фредеріка. Він посміхається.
КЮССОННЕ. Перепрошую?
АРЕЛЬ. Це все, що нам лишається! Закритись.
КЮССОННЕ (здивований). Але ж "Двадцять років, або Життя невдахи" має такий успіх!
АРЕЛЬ (лицемірно) і ФРЕДЕРІК (наслідує Ареля, вимовляючи репліки одночасно з ним). Мммм… Мало-помалу… Мало-помалу… Не більше того…
КЮССОННЕ. Минулого тижня я хотів піти, але вже не було квитків.
АРЕЛЬ і ФРЕДЕРІК. Ну, так… Минулий тиждень був вдалим.
КЮССОННЕ. А сім'я моєї дружини не дістала квитків на завтра.
АРЕЛЬ (категорично). Я не покриваю своїх витрат. Монтаж коштував мені дуже дорого, дуже дорого. Я мав забагато витрат. А у акторів…
ФРЕДЕРІК (закінчуючи фразу з такою ж швидкістю). …виявились надмірні апетити…
АРЕЛЬ. …я місяцями заробляю гроші…
ФРЕДЕРІК (одночасно з Арелем). ...і витрачаю їх за три дні.
Арель, роздратований, що Фредерік псує йому його коронний номер директора-плакальника, топає ногою, щоб примусити замовкнути актора, який тоді зникає в люку. Арель продовжує і стає з Кюссонне лагідним, майже до сліз.
АРЕЛЬ. Ні, чим би я справді втішився, перш ніж піти на пенсію, це відкрити нового молодого автора, нову п'єсу, мою… мою… (Він удає, що шукає відповідне слово) … Мою…
ФРЕДЕРІК (висовує голову з люка і підказує). …лебедину пісню!
Арель топає ногою, Фредерік знову зникає.
АРЕЛЬ. Якоюсь мірою, лебедину пісню… У вас випадково немає заощаджень?
КЮССОННЕ. О, звичайно… але…
АРЕЛЬ. Може йтися лише про тимчасові вкладення. Ясна річ, у результаті успіху, який ви здобудете, ви розбагатієте з авторських відрахувань. Це я вам гарантую!
КЮССОННЕ (покриваючись потом). У мене в банку десять тисяч франків.
АРЕЛЬ (ховає задоволену посмішку, щоб витягнути більше). Десяти тисяч замало. Цього вистачить хіба що на оплату репетицій, але не на костюми.
КЮССОННЕ. Звісно… ще лишається частина посагу моєї дружини… п'ять тисяч франків…
АРЕЛЬ. Дуже добре. Але чим платити за декорації?
КЮССОННЕ (крик серця). Ви ж казали, що візьмете старі задники!
АРЕЛЬ. Мій любий Кюссонне, ми не збираємось випускати вас абияк! Вкрай необхідно зробити нову декорацію, інакше обуриться публіка.
КЮССОННЕ. Зрозуміло… Може, я зміг би попросити у тітоньки Момбрез… А скільки ще треба?
АРЕЛЬ. Три тисячі.
КЮССОННЕ. Я спробую.
АРЕЛЬ. Гаразд, любий друже, домовились. Будемо ставити ваш перший шедевр! Тож браво! Який талант! Бігме, який талант! Я проведу вас.
КЮССОННЕ (знеможений). Так…
Фредерік раптово і магічно виринає з люка і опиняється якраз між ними.
ФРЕДЕРІК. Арелю!
Арель і Кюссонне одночасно здригаються.
АРЕЛЬ. Що таке?
ФРЕДЕРІК. Ти дещо забув.
АРЕЛЬ. Я?
ФРЕДЕРІК. У нього ще зостався годинник!
Арель, розлючений, виштовхує Фредеріка зі сцени.
АРЕЛЬ. Ну, до завтра, мій любий друже, до завтра.
Потім він вертається і у гніві наступає на Фредеріка.
АРЕЛЬ. Врешті-решт, який ґедзь вас укусив, га? Я преспокійно займаюся нашою майбутньою п'єсою.
ФРЕДЕРІК. Я твій ангел-охоронець, Арелю. Я заважаю тобі стати шахраєм.
АРЕЛЬ. Шахрай… відразу такі гучні слова!
ФРЕДЕРІК (міняє тему). Мій любий Арелю, я тривожусь. Заворушення в Парижі дедалі посилюються. Французи розчаровані у Луї-Філіпі. Навіщо було затівати революцію, щоб знову опинитися біля підніжжя трону… (Побачивши, що Арель його не слухає). Арелю, я кажу тобі про Францію.
АРЕЛЬ. Доста мені Франції, особисто я керую театром!
ФРЕДЕРІК. Арелю, ти можеш сприймати бодай якусь велику ідею?
АРЕЛЬ. Великі ідеї? Це якась епідемія. Кожен покидьок починає тут говорити про великі ідеї, спираючись ліктем на стійку і заливаючи собі горлянку, і ще вважає себе здатним керувати країною.
ФРЕДЕРІК. Така природа французів — громадянськість (почуватися громадянами). Це політика.
АРЕЛЬ. Це претензійність.
ФРЕДЕРІК (уїдливо). Мій любий Арелю, якщо знову почнуться заворушення, у театрах нікого не буде.
АРЕЛЬ (вражений). Ой…
ФРЕДЕРІК. А в протилежному випадку, якщо Луї-Філіп посилить політику репресій, знову введуть цензуру.
АРЕЛЬ. Ой…
ФРЕДЕРІК. І цього разу ти не зможеш викрутитись брехливою рекламою. Пригадуєш свої публікації у газетах минулого року, під час епідемії холери? "Як показали дослідження професорів Меліса і Бордеро, театр "Фолі-Драматік" — це єдиний зал у Парижі, де холери немає"!
АРЕЛЬ (сварливо). Виникає питання, як ви про це довідались? Ви ж сиділи тоді замкнений у себе вдома і навіть не розкривали пошту.
ФРЕДЕРІК (гарчить). Арелю!
АРЕЛЬ (бурчить). І що з того? Що треба робити?
ФРЕДЕРІК. Республіку!
АРЕЛЬ. Цей Леметр мене згубить! Я забезпечую його ролями, костюмами, кредитами — які тільки схоче, плачу неймовірні гонорари, так тепер він ще й вимагає у мене республіку! (У нестямі). Оце вже зась, дати вам республіку я не зможу!
ФРЕДЕРІК. Звісно, ні, проте ти можеш поставити цю п'єсу, республіканську п'єсу. (Дістає рукопис). "Карл ІІ". Це історія англійського короля, якому відрубали голову на пласі. Уявляєш таку сцену… сокира, смертельна тривога, кат, народ-царебивця…
АРЕЛЬ. І знову буде скандал.
ФРЕДЕРІК. А ти проти?
АРЕЛЬ. Навпаки. Відгомін скандалу — дзвін монет у касі.
ФРЕДЕРІК. Чудово. (Віддає йому рукопис і знову стає похмурим). До речі, про монети в касі, я хотів тобі сказати, що вісім вистав на тиждень — це занадто. Я більше не хочу грати зранку.
АРЕЛЬ. Ми відшкодуємо!
ФРЕДЕРІК. Я геть обезсилений.
АРЕЛЬ (хитрувато). Ви прочитали рецензію Жюля Жанена у "Фігаро".
ФРЕДЕРІК (неперевершений у лицемірстві). "Фігаро"? А що це таке, "Фігаро"?
АРЕЛЬ. Ви просите надбавки, бо прочитали негативну рецензію.
ФРЕДЕРІК. Я? Про мене пишуть тільки позитивні рецензії. І в кожному разі, я їх не читаю.
АРЕЛЬ. Журналісти навіть не уявляють, якого збитку мені завдають! Щоразу, коли з'являється негативна стаття про діючу виставу, актори примушують директора доплачувати. Я відмовляюся брати участь у цій грі. Надалі я буду платити безпосередньо критикам.
ФРЕДЕРІК. Чому? Хіба ти цього не робиш? Тоді що ж ти робиш із грішми, заробленими нашим потом? А я гадав, що працюю в серйозному театрі.
Стрімко входить охоронець Піпле.
ПІПЛЕ. Катастрофа! Внизу — судові виконавці.
ФРЕДЕРІК. Шлях би їх трафив! Вони до кого? До Ареля чи до мене?