Чути, як на сходах, які ведуть до гримерок, помреж стукає палицею і кричить: "Панна Жорж! Панна Жорж!"
БЕРЕНІКА. Чому Антуан завжди йде попереду Панни Жорж і стукає палицею об підлогу?
ФРЕДЕРІК. Він вважає, що як перший камергер театру, має надати цю честь королеві театру; але, на мою думку, він просто перевіряє міцність підлоги на її шляху.
Обидва сміються. Береніка встає.
БЕРЕНІКА. Я піду запалювати свічки. Приєднуйся до мене швидше.
Вона виходить легкою ходою.
Фредерік починає збирати частину свого реквізиту на столик помрежа.
Кюссонне висовує голову на сцену.
КЮССОННЕ. Пане Леметре, ви ще тут? Я біг швидше вітру, щоб передати вам останні репліки "Робера Макера".
ФРЕДЕРІК. Ах, браво, Кюссонне. Яка стрімкість!
КЮССОННЕ. У вас буде час вивчити їх назавтра?
ФРЕДЕРІК. Ви знаєте, що ваша проза швидко вчиться.
КЮССОННЕ (вважає за краще не наполягати). Уявіть собі, що я подружився з Альфредом де Віньї. Ми п'ємо з ним чай, говоримо про мистецтво, літературу. Зізнаюсь, що мені трохи жаль його. (Відповідаючи на здивування Фредеріка). Так, йому так важко пишеться. З такими стражданнями.
ФРЕДЕРІК. Мій любий Кюссонне, не всі ж володіють вашою вражаючою легкістю. Деякі курки роздирають свої дупи в кров, аби знести яйця… а іншим народити їх… це все одно що пукнути.
Кюссонне не дуже добре розуміє, як на це реагувати, але Фредерік не лишає йому часу для роздумів.
ФРЕДЕРІК. До побачення, дорогий друже. Я уявляю, як ви втомилися, ідіть швидше, щоб дати відпочити вашому генію на подушках пані Кюссонне. До побачення.
Кюссонне виходить.
Фредерік збирається піти до себе в гримерку, коли раптом із тіні виринає чоловік.
Фредерік зупиняється.
Тінь наближається.
Це барон де Ремюза, його обличчя закрите, він нервово крутить ціпок рукою в рукавичці.
РЕМЮЗА. Пан Фредерік Леметр.
Чоловіки оцінюють один одного.
ФРЕДЕРІК (холодно). Я чекав на ваш візит. І я його боявся.
РЕМЮЗА. Мені він також неприємний.
ФРЕДЕРІК. Сідайте, пане… як я маю вас називати? Пан Міністр чи пан Батько?
РЕМЮЗА. Сподіваюся, що батькові не доведеться звертатися до міністра.
ФРЕДЕРІК. Насправді, це було б неелегантно. (Ремюза дратує ця ремарка). Ми б могли піднятися в мою гримерку, але і тут я почуваюсь, як у себе вдома. (Пауза). Отже?
РЕМЮЗА. Вочевидь я не прошу у вас новин про мою дочку.
ФРЕДЕРІК. Не просіть. Бо я розповім добрі новини, а це вас розлютить.
РЕМЮЗА. Послухайте, Леметре, я відразу почну з мети: ви маєте негайно припинити ваш зв'язок.
ФРЕДЕРІК. Абсолютно згоден.
РЕМЮЗА. Перепрошую?
ФРЕДЕРІК. Мені здається, справді скандальним те, що ваша дочка, приготовлена до заміжжя своїм бездоганним вихованням, із такої поважної сім'ї, яку поважає сам король, чия молодість складає безцінне надбання ваших світських ігрищ і ваших перспектив на кар'єру, втрачає соціальні переваги цнотливості у скандальному нелегальному зв'язку, майже адюльтері з нерівнею — ні за рангом, ні за віком.
РЕМЮЗА (украй здивований). То ви згодні!
ФРЕДЕРІК. Ще б пак! Якщо дочки аристократії почнуть віддаватися почуттям і поводитися, як швачки, якими ж моральними правилами керуватимуться ті самі швачки? Спершу покаже свого носа анархія, а згодом і війна.
РЕМЮЗА. Отже, ви покладете край вашому зв'язку з моєю дочкою.
ФРЕДЕРІК. Саме так.
РЕМЮЗА. Ви її вже розлюбили?
ФРЕДЕРІК. Я? Розлюбив… ви жартуєте… Швидше попросіть коло перетворитися на трикутник. Але вашу точку зору я розумію.
РЕМЮЗА. Тоді… тоді… тим краще… Ах, мій дорогий Фредеріку, я дуже радий. Я й не розраховував зустріти таке розуміння, я…
Він сумнівається… потім подає йому руку. Фредерік радісно тисне її.
ФРЕДЕРІК. Ви можете мені довіряти… (Він чекає, потім вимовляє з насолодою). …дорогий мій тестю…
Барон де Ремюза відсмикує руку, ніби щойно обпікся.
ФРЕДЕРІК. Цей зв'язок дав мені впевненість у собі, але далі він не може тривати. (Барон де Ремюза ще відступає). Дорогий бароне, я прошу у вас руки вашої дочки.
РЕМЮЗА. Ви марите.
ФРЕДЕРІК. Ми любимо один одного.
РЕМЮЗА. Мені на це наплювати.
ФРЕДЕРІК. Вона щаслива зі мною. Я зроблю її щасливою.
РЕМЮЗА. Ніхто вас не просив про це.
ФРЕДЕРІК. Так, вона.
РЕМЮЗА. Вона сама не знає, чого вона хоче.
ФРЕДЕРІК. Так запитайте її.
РЕМЮЗА. Пане Леметр, припиніть грати. Невже ви справді вірили, що я дам свою згоду на цей шлюб?
ФРЕДЕРІК. Ні секунди. Але ми обійдемося й без цього.
РЕМЮЗА. Я накажу заарештувати вас.
ФРЕДЕРІК. Накажіть! Ми ніколи не зможемо домовитися, бароне. Ви, ви представник порядку, ви займаєтеся шлюбами; а я займаюся любов'ю, а любов — поза законом, це небезпечний звір, бароне, який зіштовхує тих, хто не мав би зустрітися, а тим більше поєднатися.
РЕМЮЗА. Або відмова, або камера.
ФРЕДЕРІК. Невже ви гадаєте, що ваші загрози мене зупинять? Ваш зять вартий більшого, тестю.
РЕМЮЗА (голосно). Панове, прошу!
Негайно з'являються двоє поліцейських.
РЕМЮЗА. Арештуйте пана Фредеріка Леметра.
Фредерік дає себе схопити і надіти наручники. Перш ніж вийти за двері, він між іншим питає у поліцейських.
ФРЕДЕРІК. Котра година?
ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ. Пів на дванадцяту.
ФРЕДЕРІК. Пів на дванадцяту? Чудово. Я слідую за вами.
Виходить перед чоловіками.
Барон де Ремюза вискакує і зупиняє його.
РЕМЮЗА. Що таке? Що має статися о пів на дванадцяту? Панове, поверніть полоненого.
Поліцейські повертаються з Фредеріком.
РЕМЮЗА. Чого це ви раптом запитали про час? (Фредерік мовчить). Коли тебе арештовують, не питають про час.
ФРЕДЕРІК. А я — так.
РЕМЮЗА. Що за цим криється?
ФРЕДЕРІК. Ви і справді хочете знати? Відішліть цих двох. (Барон робить поліцейським знак віддалитися). А перед тим накажіть їм мене звільнити.
Барон зітхає, але виконує це.
Поліцейські звільняють Фредеріка і виходять.
Фредерік і Барон лишаються наодинці.
РЕМЮЗА. Сподіваюся, що ви цим не скористаєтесь?
ФРЕДЕРІК. Щоб зробити зло? Ви мене випередили, перевага на вашому боці. (Пауза). Якщо опівночі я не зустрінуся з однієї особою, завтра вранці всі газети опублікують оголошення про моє весілля з Панною Беренікою де Ремюза. Тоді Париж добряче посміється, коли дізнається про мій арешт! Міністр внутрішніх справ подає руку постраждалому батькові: це дасть привід для веселих коментарів.