Флорентіна

Сторінка 7 з 16

Джеймс Крюс

За весь час, як у Флорентіни з'явилися птахи, вона лише двічі їздила до бабуні. Маргарету й Аннегрету вона тоді залишала в підвалі Шульце-Нойбергів і дуже суворо наказувала своїй товаришці Боббі випускати голубок принаймні раз на день, добре їх годувати, не забувати про воду й ні в якому разі не хапати Аннегрету за хвореньке крило, бо воно дуже болітиме.

Цілий день їй здавалося, що голубки занедбані й голодні.

Та Боббі присягалася, що дістала в тітоньки Вітстум багато крихот хліба, ще й клала листя салати, он і досі недоїдки видно.

Принаймні Флорентіна вперше рада, що кілька днів не їздитиме до бабуні. Бо батьки нарешті закінчили той фільм, над яким працювали.

Але саме цього вечора, як мама й тато Флорентіни зібралися йти додому, щоб натішитись кількома заробленими вихідними, до них підходить директор кіностудії й каже:

— Поки ще не всі розбіглися та й апаратура не складена, хотілося б мені швиденько зняти невеличкий фільмик. Один чоловік розповів нам цікаву сентиментальну історію.

Директор міг би вжити замість слова "історія" — "пригода". Та коли йдеться про фільм, треба вжити поважніше слово. [262]

До того ж цю сентиментальну історію зніматимуть саме тому, що це задум директорової дружини. Йдеться в ній про дівчинку, яка нібито щоразу по обіді з'являється в парку з двома хворими голубами в клітці. Наступного дня Флорентінин тато має подивитися на ту дівчинку з парку й сказати, чи вона фотогенічна, тобто чи її випадає знімати в кіно.

Мама Флорентіни, яка працює й художником, і асистентом, має його супроводжувати.

— Якщо мене не зраджує пам'ять, у вас також є донька,— веде далі директор.— То ви вже знаєте як це краще зробити. Фільм буде невеличкий, всього на сім хвилин. Ми його створимо за кілька днів.

Батьки Флорентіни пообіцяли, що гарненько роздивляться ту дівчинку; та й поїхали трохи невеселі додому, де Флорентіна вже бачила десятий сон, її ноги були на подушці, а голова в ногах.

Уранці Флорентіна знов нічого не розповіла батькам про Аннегрету й Маргарету. Навчання в школі починається зарані, то вона насилу встигає поснідати, бо цього разу встає запізно.

Після уроків Флорентіна, як завжди, б'є байдики — батьків знову немає вдома. Флорентіна підігріває квашену капусту й сосиски, трохи їсть, бере з вази три банани й біжить до своєї товаришки Боббі по ключ од підвалу.

Боббі немає, пішла на гімнастику, але дома її старша сестра Моніка. Вона проводжає Флорентіну до підвалу й питає її:

— Ти думаєш, що твоїм голубкам гарно в отій клітці?

— О! — відповідає Флорентіна.— Вони вже звикли до неї, а в парку я їх на часину випускаю погуляти.

— І тобі вдається їх потім половити? — дивується Моніка.

Моніка вже маленька панночка й художниця, яка малює симпатичних голубів, але зловити не може жодного.

— Ловити їх дуже просто,— мовить Флорентіна. [263]

Вона бере клітку й несе вгору сходами. А згори гукає:

— Голубки не можуть літати. То я й турбуюся про них, зрозуміла? Бувай, Моніко! За годинку я повернуся!

Тим часом батьки Флорентіни сидять собі на лавці в парку й марно виглядають маленьку дівчинку з кліткою й голубами.

— Здається мені, з цієї сентиментальної історії нічого не вийде,— зітхає тато.

— Та й мені теж,— відповідає мама.

Тієї миті у воротях парку з'являється маленька худенька дівчинка. Вона обома руками несе перед себе клітку.

Перший угледів її тато й каже:

— Вона дуже схожа на нашу Флорентіну.

Мама сторопіло вигукує:

— Та це ж і є Флорентіна!

Батьки перезираються.

— Чужі люди знають більше про нашу доньку, як ми,— каже тато.— Що ж робити?

— Приведи її сюди,— мовить мама.— А я швиденько потелефоную.

Вона квапливо біжить до невеличкої жовтої телефонної будки край парку й телефонує директорові кіностудії.

— Алло,— каже вона в трубку.— Це ви? Я лише хочу вас повідомити, що з сентиментальної історії нічого не вийде.

— Чому? — питає директор.

— Батьки не дозволяють своїй дитині зніматися в кіно.

— Запропонуйте їм гроші. За цим діло не стане.

— У батьків вдосталь грошей!

— Чудово! — вигукує голос.— Тоді це напевно тямущі люди, з якими можна дійти згоди.

— Тямущість не можна вимірювати грішми,— заперечує мама.— Втім, батьки тієї дівчинки досить-таки тямущі, й саме тому вони проти вашої сентиментальної історії. [264]

— Хай йому грець! Чия ж це дитина? — питає директор кіностудії.

— Наша,— мовить мама Флорентіни й кладе трубку.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ,

у якому здійснюється прогулянка і в якому батьки-люди говорять про батьків-гав

Тим часом тато Флорентіни вже сидить коло доньки на траві в парку й силкується второпати, як відрізняти Маргарету від Аннегрета. Мама нишком стоїть позаду, прислухаючись до них.

— Аннегрета — набагато менша й тендітніша,— пояснює Флорентіна.— Та ще й з чубчиком на голівці, бачиш?

— Справді,— мовить тато.— Ця — з чубчиком.

Раптом Флорентіна помічає маму й вигукує:

— Мамо, як добре, що ви сьогодні маєте вільний час! Ти знаєш, мамо, як звати моїх голубок?

— Ту, що з чубчиком, звати Маргарета...

— Та ні! — поправляє Флорентіна.— Ту звати Аннегрета. А друга, що з хворою лапкою, зветься Маргарета. Знаєш, мамо, вони в мене щодня з годинку прогулюються. їм потрібне свіже повітря й сонце.

— Та й нам усім трьом воно потрібне,— мовить мама.— Мо' прогуляємось?

— Давайте! — радіє Флорентіна. А тоді зиркає на клітку й питає: — А як же бути з голубками?

— Візьмемо їх із собою.

Вони гуртом ловлять голубок, впускають їх до клітки, ставлять клітку ззаду в невеличкій червоній машині, сідають самі й їдуть далеченько за місто.

Вони дістаються до ресторану, тераса якого височіє над річкою, і замовляють там тістечок з кавою. Флорентіна, звісно, п'є какао. Бо хоче хоч трішки поправитися. Голубок вони пускають на волю й годують їх крихтами з тістечок. [266]

За кавою тато питає:

— А чого це в голубів бувають підбиті крила?

— Батьки, мабуть, не доглядають їх і вони випадають з гнізда,— мовить Флорентіна.

— Хіба то батьки, то якісь ґави,— каже мама.

Тато, що саме п'є каву, чує ті слова, похлинається й закашлюється.

Тоді Флорентіна підхоплюється зі свого стільчика й гупає йому долонею в спину.

— Полегшало? — питає вона.