Дебела пекарка вже знає про безліч Флорентіниних замірів. Сьогодні дівчинка чимось загориться, а завтра про все забуде. Однак дає їй чималий пакунок із крихтами білого хліба та солодкий кренделик, щоб Флорентіна сама поласувала ним. І хвалить її:
— Як добре, Флорентіно, що ти думаєш про голубів.
Та тільки-но дівчинка вискакує з крамнички, тітонька Вітстум зітхає й мовить до пані Шульце-Нойберг, що саме там:
— Але якби хтось дбав про Флорентіну, то було б краще!
— Авжеж,— погоджується пані Шульце-Нойберг,— коли так рідко буваєш з рідною матір'ю, то доводиться самій удавати з себе матір, хоча б і голубину.
Тоді вона розраховується за вісім булочок, що взяла в крамничці, і в задумі йде додому.
Пані Шульце-Нойберг художниця й подеколи теж пише шрифти так само, як і мама Флорентіни. Та вона працює вдома, бо має дві доньки. Одну з них, товаришку Флорентіни, звати Боббі.
Та про це ми скажемо трошки пізніше. А тепер знов подамося слідкома за Флорентіною. [248]
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ,
у якому Флорентіна годує силу-силенну голубів, а підмітальник Вастль показує себе не з кращого боку
Маленька вертуха в чорно-червоному вбранні на широкому майдані — то Флорентіна. Вона сидить на сходах високої будівлі з колонами. Видно, як вона розмахує руками. Мабуть, посипає голубам крихти.
Та ось до неї підходять двоє чоловіків у кашкетах В одного з них густі вуса. Він тягне двоколісний візок. Це візок на листя, пісок та сміття. Ним користуються прибиральники міських вулиць. Обидва чоловіки так стали перед Флорентіною, що її за ними й не видно
Та ось, вусань простягає ліву руку, бере Флорентіну разом з її великим пакунком і садовить на візок. Вона вмощується на округлому дашку, мовби в коня на спині, і як її везуть на дурничку до парку. І чого б то?
Ліпше подаймося слідком та й подивимося, що буде далі. Спочатку нічого особливого. Флорентіна зіскакує додолу, а вусань дістає з візка два куці загострені донизу кілочки і вганяє їх у м'яку землю. Відстань між кілками він відмірює металевим прутом
Флорентіна тим часом підбігає з пакуночком до лавки, біля якої голуби шукають собі в траві їсти. Вона кидає птахам крихти хліба, приманює тих голубів Що далі. Дівчинка геть захоплена годівлею і зовсім не помічає, що діється в неї за спиною.
А там ті два чоловіки розстилають долі сіть і засовують у петлі по краях металеві прути — вгорі та внизу по одному, з боків — по два. Тепер сіть має металеву рамку, яку кладуть по двох кутках на забиті дерев'яні
— А тепер давай шарніри! — каже вусань.
Другий подає з візка шарніри. Той кладе їх по боках уздовж під сіть, саме там, де сходяться обидва металеві [249] прути. Кінчики прутів вставляє у шарніри, і тепер ясно, що це воно за штука. Це — розкладна пастка. Половину її можна відхиляти, як відкидний верх дитячого візочка, а як за шнур хто смиконе, то вона відскочить наперед.
Навкруг тієї половини, що може відкидатися, два чоловіки наклали камінців. Натягнули сіть, прив'язали шнур і все замаскували зеленим гіллям.
Флорентіна, ні про що не здогадуючись, стоїть і досі біля лавки й годує голубів. Пакуночок ось-ось спорожніє, і це її трохи засмучує. Та от підійшов вусань, дав дівчинці другий пакунок, ще більший, з кормом для голубів, і показав на чотирикутник, викладений із камінців перед замаскованою сіттю.
Флорентіна добре знає вусаня. Це Вастль, який живе в сусідньому будинку. Ось він щось їй каже, і дівчина киває головою. Тоді з великим пакунком у руках вступає в той чотирикутник і довірливо розсипає свіжий корм. Голуби йдуть за нею, тільки один, кривенький, задовольняється крихтами біля лавки.
Тепер усі голуби стрибають і клюють у визначеному для них місці. Вони злітаються з усього парку. В їхній бік з цікавістю поглядають два дрозди та кілька горобців.
Тим часом чоловіки в кашкетах сидять на лавці й снідають. У них є з собою теплий печінковий паштет, кренделі й пиво. їхні гучні балачки полохають самотнього кривенького голуба, і той забивається аж під лавку.
У Флорентіни до голубів, що никають під лавками в парку, особлива пристрасть. Ми ще розповімо чому. Та про цю особливу пристрасть є в неї і вірш. Ось він:
ПІСНЯ ПРО ГОЛУБІВ ПІД ЛАВКАМИ
Чого б то голубам під лавами дибать?
Невже папір потрібен голубам? [250]
Як знайдуть крихту пирога чи хліба,
то спритно так клюють, аж смішно нам.
Чого б то їм під лавки забігати?
Від кого вони хочуть утекти?
Там їх не впіймає кіт вусатий
І не зачепимо ні я, ні ти.
Про що вони під лавками гадають?
Мабуть, таке: "Що тут для мене є?
Крихот нехай тут люди не шукають,
бо що додолу впало — то моє".
Чого ніхто їх, бідних, не жаліє,
гостинчика ніхто не принесе?
Чи думаєте, голуб не зуміє
віддячити як треба за усе?
Он гляньте, гляньте, як вони стрибочуть!
Які веселі й милі, далебі!
Я записати вам на пам'ять хочу:
"Давайте годувати голубів!"
Ми ще розповімо, яка подія наштовхнула Флорентіну написати цей вірш. А поки що в неї на думці голуби, які не сидять під лавками.
Флорентіна аж цвіте: в неї повні жмені корму. Вона бере його й посипає поміж голубами. Люди, які вийшли прогулятися, спостерігають за нею.
Чоловіки, що сиділи на лавці, вже поснідали, і вусань Вастль каже тому, другому:
— Го'!
Що означає: "Годі!"
Обидва встають і гукають Флорентіну. Дівчинка підбігає до лавки, бо в неї однаково скінчився корм.
— Постережи наш сніданок! — каже Вастль і показує на недоїдений печінковий паштет і на дві порожні пляшки з-під пива. [251]
Флорентіна стереже сніданок. Та ось вона помічає під лавкою самотнього кривенького голуба, то вже їй не до того. Та й хто сквапиться на ті недоїдки й порожні пляшки з-під пива?
Слабенький голуб привертає до себе всю Флорентінину увагу. Дівчинка й цього разу не бачить, що діється в неї за спиною.
А ті два чоловіки обережно збирають віття, яким маскували відкидну сіть, а тоді Вастль рвучко смикає за шнур. Сіть накриває всіх голубів.
Флорентіна й тепер нічого не помічає. Вона оглянулась аж тоді, як почула позад себе злякане туркотіння й пурхання.
Саме якийсь незнайомець каже:
— Це злочин! За це судити треба!
Тепер Флорентіна побачила, що всі голуби, яких вона годувала, разом з двома дроздами й горобцями, попалися в пастку.