Леся (сміється). Ні, немає, дядечку. Потерпіть трохи, я вам куплю.
Д з ю б а. Тільки ти й жалієш мене, моя голубко. Ти ж одна нашого руського роду, не то, що тії причепи. (Озирається.) Ну, як я привезу їй того гемонського графа... Та ще дивись, що вигадала... (Виймає з кишені картки.) Якусь бісову панкартку... Це ж ганьба на весь світ,, неслава... Написала, що секут-майор та ще муж урод... тьфу, уроджен-ної Брадолєсової. Тьфу! То був собі військовий писар, кандідатус омніум дігнітатум, а тепер, дивись-но,— муж урод... тьфу, урожден... тьфу! Та що ж це за глузування таке! Та з мене ж лакеї сміятимуться. (Схлипує.) Ну, як я привезу їй того графа? Я вже раз сунувся, так він навіть не схотів мене й бачити.
Леся (яку пройняла нова думка). Стривайте, дядечку. Що мені спало на думку. Не журіться, я вам допоможу. Я вас навчу так зробити, що граф вас не тільки прийме, але й буде дуже вам радий і зараз же до нас приїде.
Д з ю б а. Та невже? Як же це ти зробиш, Лесечко?
Леся (відібравши від нього картку). Не треба й цієї дурацькой панкартки, я вам дам такого талісмана, що відчинить перед вами усі двері, неначе б ви самі були який-небудь граф. Тільки слухайте: ви повинні нестемнісінько робити те, чого я вас навчу, і нікому, чуєте, нікому про це не розказувати, бо все пропаде. Чуєте?
Д з ю б а. Та їй-богу ж, побий мене біг, не скажу. Все зроблю, моя зіронько.
Леся. Ну, й добре. (Підбігає до вікон і кличе.) Мокрино! Мокрино! Слухай, Мокрино, біжи хутко до комори та принеси-мені зараз торбинку з гірким мигдалем, що я недавно купила... Тільки не з солодким, а з гірким... Мерщій. (Знову підходить до Дзюби.) А тепер... (Озирається.) Треба... треба яку-небудь... Ага, здається в мене є... (Виймає з кишені маленьку коробочку з картону.) Ось.
М о к р и н а (вбігає з торбинкою). Ось вам мигдаль, панночко.
Леся (бере торбинку). Спасибі. Іди. .
Мокрина виходить.
Так. (Дістає з торбинки одну мигдалину й куштує.) Так, гіркий. Так ось, слухайте. Я покладу цей мигдаль у цю коробочку, бачите. (Робить це.) Нате її вам, а тепер їдьте мерщій до графа і передайте йому цю коробочку. Як тільки він її побачить, зараз же сам до вас вийде... Дивіться тільки — не загубіть.
Дзюба (здивований). Як же це так? Та ти не жартуєш, Лесю? Що ж це за така чарівна мигдаля? (Бере коробочку.)
Леся. Ну, так, чарівна, та й годі. Уявіть собі, що це казка, а ви ж знаєте, що в казці не можна розпитуватись, чому та як, а треба точнісінько робити, що звеліла яка-небудь фея. Потім я вам усе з'ясую, а зараз ходіть мерщій, бо спізнитесь.
Дзюба. Зараз, зараз. (Ховає коробочку.) Так, значить, як приїхати, то зараз і передати йому цю мигдалю?
Леся. Зараз же й передайте. Ну, ходімо мерщій.
Дзюба. От чудасія! Мигдаля, та ще й гірка. Чудасія, та й годі.
Виходять обоє. Пауза.
Нюточказ яблуком в руці вбігає й, озирнувшись, ховається за канапу.
Н ю т о ч к а (з-за канапи, одкусивши зі смаком яблуко). Здається, ідуть сюди зі своїм Цвіркуном. Ну, постривай, ра-роже носатий, будеш сміятися з моєї кирпи... Я тебе... (Ховається.)
Клавочка й Цвіркун входять.
Клавочка. Ну, що? Ну, як? Невже дістали? Та кажіть-бо, капосне цвіркунча!
Цвіркун (виймає з кишені й радісно розмахує аркушиком паперу). Ага! Ось! Ось де він, знаменитий "дівочий поцілунок". Маєте. Ось.
Клавочка хоче взяти рецепт, але Цвіркун, піднявши руку, ухиляється. Вона бігає за ним по кімнаті.
Клавочка. Та ну ж бо, не дратуйтеся!.. Давайте!
Цвіркун. Еге, давайте, які ви розумні на голову. А умова? А дівочий поцілунок?
Клавочка. Так давайте ж попереду рецепта. Бач, яке ласе цвіркунча; зараз і цілуватися. (Пробує одняти рецепта.) А, так... так... (Нарешті заганяє його на канапу й після боротьби віднімає рецепт, а потім цілує.) Ах ти, вередливе цвіркуня... (Розпалена боротьбою, цілує його вже сама.) Ах ти, ненаситне цвіркуня. (Цілує.) А будеш? (Цілує.) Будеш? (Цілує.) Будеш дратуватися? (Цілує.)
Н ют очка (виглядає з-за канапи). Ну. Здорово. Нічого сказати. (Ховається.)
Цвіркун (зовсім задихнувся, притиснутий до спинки канапи). Ой... не можу... ой... Ну й палка ж дівчина.
Кл авочка (відпускає нарешті його й поправляє волосся). Фу, безсоромне цвіркуня. Тільки й знає, що цілуватися. (Розгортає й читає рецепт.) "П'ять жовтків... кардамону... мушкатного цвету... і особно по охоті помішати... розбити в піну п'ять білків, півтора стакана солодкої сметани, морелів, рому..." Ну! І зовсім неважко зробити. Ну, нічого робити, доведеться-таки один раз поцілувати, якщо обіцяла. (Бере Цвіркуна за вуха й цілує в губи.) А тепер розкажіть-бо. (Ховає рецепта в свою торбинку.) Як же ви його дістали? Невже ж таки справді украли у пана Крякви?
Цвіркун (не може ніяк відсапатися.) Ф-фу... аж голова обертом іде... Авжеж украв... і знаєте, ще як! Адже ж той гемонський Кряква таки перепив бабусю. Вичитав у якійсь стародавній книзі, що. як наварити з вином м'яти та випити зранку, то не вп'єшся того дня ніяким напитком. Так це сіпацьке кодло й зробило,— наварило м'яти та й пішло до бабусі. Та, проте, він хоч і перепив бабусю і дістав рецепта, але, як тільки доліз додому, то так і бебехнувся об поміст і буде, мабуть, хропти до завтрього. А я витягнув із кишені рецепта та ще й підклав йому замість "дівочого поцілунку" рецепта проти бліх. Ха-ха-ха! Буде тепер знати, як сміятися з моїх віршів.
Клавочка (сміється). От тобі й має. Ах ти, капосне цвіркуня. Рецепта проти бліх! Ну, й безсоромне ж цвіркуня! (Знов торсає і цілує його.)
Мокрина вбігає. Клавочка відсовується від Цвіркуна.
Мокрина. Панночко*! Ходіть мерщій, пані вас кличуть, кравчиха прийшла сукню приміряти.
Клавочка (схоплюється). Модистка... Та невже ж. (Вибігає, забувши на столі свою торбинку.)
Цвіркун. Клавочко! Стійте! (Біжить за нею.)
Мокрина. А де ж Нюточка? (Вибігає.)
Нюточка (вилізає з-за канапи з новим яблуком). Чи ви бачили? Так ось, значить, як цілуються... Ну. А я й поняття не мала... От дура... (їсть яблуко.) Так, а рецепт... (Виймає аркушик із Клавоччиної торбинки.) Ось де він. От так удача. Він, він самісінький. (Читає рецепт.)
Мокрина (вбігає і бачить це). Панночко! Ви тут? А я вас шукаю по всьому дому. Ходіть мерщій, кравчиха прийшла. Пані гніваються...