Марек підвівся.
— Ти наважився встановити карбюратор на заводі МЕАТ?
— Я наважився, — відказав, теж підводячись, пан голова правління, — почати масове виробництво карбюраторів. Карбюратори для залізниць і пароплавів, карбюратори для центрального опалення, для житлових будинків і установ, для фабрик і шкіл. Через десять років у всьому світі буде єдине джерело енергії — карбюратори. Я пропоную тобі три проценти з валового прибутку. За перший рік це, мабуть, вийде кілька мільйонів. Тим часом ти можеш вибиратися звідси, щоб я міг прислати сюди своїх людей. Завтра вранці я привезу вікарного єпископа. Краще буде, коли ти з ним не зустрінешся, Рудо. Взагалі, я б волів, щоб тебе тут не було. Ти трохи різкуватий, а мені б не хотілося з самого початку дратувати Абсолюта.
— Бонді, — з жахом у голосі сказав Марек, — остерігаю тебе востаннє: ти випустиш у світ бога!
— Ну що ж, — з гідністю відказав Г. X. Бонді. — Потім він буде особисто вдячний мені за це. І сподіваюся, що він не поведеться зі мною непорядно.
РОЗДІЛ V
Вікарний єпископ
Тижнів за два по Новому році інженер Марек сидів у кабінеті голови правління МЕАТ (Металообробне акційне товариство).
— Ну, далеко просунулися? — спитав пан Бонді, зводячи очі від якихось паперів.
— Я вже все зробив, — відповів Марек, — Передав твоїм інженерам детальні креслення карбюратора. Отой лисий, як пак його прізвище...
— Крольмус.
— Так, інженер Крольмус фантастично спростив мій атомний двигун — ну, розумієш, переведення енергії електронів у механічну роботу. О, він має кебету — той твій Крольмус. А що ще нового?
Голова правління МЕАТ мовчки писав далі. Аж за хвильку відповів:
— Будуємо. Сім тисяч мулярів. Завод карбюраторів.
— Де?
— На Височанах. І збільшили акціонерний капітал.
На півтора мільярда. Газети дещо пишуть про наш новий винахід. Ось поглянь, — додав він і звалив Марекові на коліна півцентнера чеських і закордонних газет, а сам знову поринув у якісь папери.
— Я вже два тижні... м-м... — промовив Марек якось здушено.
— Що?
— Вже два тижні не був на своїй фабриці у Бржевнові. Я... я не можу наважитись. Там щось діється?
— Угу.
— А... як там мій карбюратор? — допитувався Марек, перемагаючи страх.
— Усе крутиться.
— А... що робить... оте, друге? Пан Бонді зітхнув і поклав ручку.
— Ти знаєш, що Міксову вулицю довелось перекрити?
— Чому?
— Бо люди ходили туди молитись. Цілими юрбами. Поліція хотіла розігнати їх, то зосталось там сім трупів. Лупцюють дурнів, а вони — як овечки.
— Цього слід було сподіватись, цього слід було сподіватись... — розпачливо мимрив Марек.
— Ми перегородили вулицю колючим дротом, — розповідав далі Бонді. — 3 довколишніх будинків довелося виселити людей: поспіль тяжкі симптоми релігійності. Тепер Тсім працюють комісії з міністерства охорони здоров'я і з міністерства освіти.
— То, мабуть, влада заборонить мій карбюратор!. — з видимою полегкістю зітхнув Марек.
— Ба ні, — заперечив Г. X. Бонді. — Клерикали страшенно обурюються твоїм карбюратором, а тому прогресивні партії на злість їм захищають його. Ніхто, власне, не знає, про що йдеться. Видно, що ти не читаєш газет. Усе це виродилося в нікому не потрібну полеміку з клерикалізмом. А церква випадково якраз має тут трохи рації. Той проклятущий вікарний єпископ доповів кардиналові-архієпископові...
— Який вікарний єпископ?
— Та один там єпископ Лінда, загалом розумний чоловік. Я, бач, возив його туди, щоб він подивився на той чудодійний Абсолют оком фахівця. Він досліджував там усе діло цілих три дні, весь час сидів у підвалі і...
— Навернувся! — вигукнув Марек.
— Де там! Мабуть, він уже такий загартований щодо бога — або ще більший атеїст, ніж ти, не знаю; але через три дні він прийшов до мене й каже, що з католицької точки зору про бога не може бути й мови, що церква категорично відкидає й засуджує пантеїстичну гіпотезу як єресь; одне слово, це зовсім не легальний, законний бог, підтримуваний авторитетом церкви, отож він, як священик, мусить кваліфікувати все це як шахрайство, оману і єресь. Дуже розумно говорив.
— То він не відчув там ніяких надприродних явищ?
— Та ні, він усе там пережив: і осяяння, і чудотворство, і екстаз, і все. Він не заперечує, що все це там відбувається.
— Ну, а як же він це пояснює?
— Ніяк. Каже, що церква не пояснює, а наказує або забороняє. Одне слово, він категорично відмовився компрометувати церкву новим, ще не дослідженим богом. Принаймні так я його зрозумів... А знаєш, що я купив оту церкву на Білій горі?
— Нащо?
— Вона найближче до Бржевнова. Триста тисяч заплатив! Запропонував її писемно й усно тому Абсолютові там у підвалі, щоб він перебрався туди. Цілком пристойна бароккова церква; крім того, я наперед погодився на будь-яке потрібне переобладнання. І дивна річ: за кілька кроків від церкви, у будиночку номер чотириста п'ятдесят сім, позавчора стався класичний випадок екстазу з одним монтером; а в самій церкві — ніяких, ну ніякісіньких чудес! Один випадок був аж у Вршовицях, два — навіть у Коширжах, а на Петршинській станції бездротового телеграфу — просто-таки епідемічний спалах релігійності. Всі радіотелеграфісти, що там працюють, раптом з доброго дива почали передавати на весь світ екстатичні радіограми — якесь нове євангеліє: мовляв, бог знову сходить у світ, щоб спасти його, і отаку всячину. Подумай лишень, яке страмовище! Тепер прогресивні газети скубуть міністерства зв'язку, аж пір'я летить; кричать, що "клерикалізм випускає пазури" і всякі такі дурниці. Поки що ніхто не здогадується, що це якось пов'язане з карбюратором. Мареку, — додав Бонді пошепки, — я щось тобі скажу, але це таємниця: тиждень тому таке сталося з нашим військовим міністром.
— З ким? — вигукнув Марек.
— Тихо! З військовим міністром. Він був у своїй віллі в Дейвіцях, і раптом на нього зійшло осяяння. Другого дня вранці він вишикував увесь празький гарнізон і почав промовляти перед ним про вічний мир та закликати вояків до мученичества. Звичайно, йому зразу довелось подати у відставку. В газетах надрукували, ніби він нагло захворів. Отаке-то, друзяко.
— Уже й у Дейвіцях, — тужно мовив інженер. — Це ж страхіття, Бонді, як воно розповзається.