Гамм. А сонце?
Клов (дивиться). Немає.
Гамм. Але ж воно саме повинно заходити. Пошукай там як слід.
Клов (пошукавши). Дідька лисого воно заходить.
Гамм. Значить, ніч уже?
Клов (дивиться). Ні.
Г а м м. Ну то що ж тоді?
Клов (дивиться). Сіре все. (Опускає телескоп, обертається до Гамма, голосніше). Сіре! (Пауза. Ще голосніше). Ссірре!
Він спускається з драбини, підходить до Гамма з-поза спини, шепоче йому на вухо.
Гамм (здригається). Сіре! Ти сказав: сіре? Клов. Світло-чорне. Від краю до краю.
Г а м м. Ну це ти загнув. (Пауза). Не стій там, мене аж тіпає з переляку.
Клов стає на своє місце поруч із фотелем.
Клов. Навіщо ми день у день ламаємо цю комедію? Гамм. Порядок такий. Звідки я знаю. (Пауза). Цієї ночі я бачив, що там у мене в грудях. Якась велика рана. Клов. Так то ж твоє серце.
Гамм. Ні, воно було живе. (Пауза. Схвильовано). Клов! Клов. Я тут.
Гамм. Що воно робиться?
Клов. Щось відбувається так, як і має бути.
Пауза.
Гамм. Клов!
Клов (роздратовано). Що тобі знову не так?
Гамм. А може, ми якось потроху... вже щось... означаємо?
Клов. Означаємо? Ми — і щось означаємо! (Смішок). Отакої!
Гамм. От дивися. (Пауза). Припустімо, якась розумна істота повернулася на Землю і пильно за нами стежить, вивчає. Що вона може про нас подумати, до яких дійти висновків? (Голосом розумної істоти). Ну добре, тепер я все бачу, так, тепер мені ясно, що вони роблять!
Клов здригається, випускає з рук телескоп, починає обіруч скребти низ живота.
Нормальним голосом.
Та навіть якщо й не заходити так далеко, то ми самі... (натхненно)... самі ми... вряди-годи... (З завзяттям). Подумати тільки, що, може, все це і недарма, ой, недарма!
Клов (занепокоєно чухається). Я блоху спіймав!
Гамм. Блоху! А хіба ще є блохи?
Клов (чухається). Якщо це, звичайно, не воша.
Гамм (дуже схвильовано). Але ж людство могло б відродитися і з подібної крихітної істоти! Спіймай її, ради всього святого!
Клов. Піду порошок принесу, (виходить).
Гамм. Блоха! Який жах! Що за день!
Заходить Клов із засобом проти бліх.
Клов. Ось воно, не втечуть тепер. Гамм. Сипони на неї, щоб знала!
Клов розстібає штани, піднімає сорочку і сипле порошок собі на живіт. Нахиляє голову, оглядає живіт, чекає, знову рясно сипле порошок, нахиляється, дивиться, що
з того вийшло, чекає.
Клов. Падло! Гамм. Поцілив?
Клов. Здається. (Він кидає засіб на підлогу, застібається). Начебто накрилася.
Гамм. Накрилася! А може, вона тільки прикрилася і чатує на слушну мить?
Клов. А що, "накрилася" —так не можна казати?
Гамм. Чому це не можна? Просто якщо не накрилася, то вона ще нас десять разів ґвалтуватиме.
Пауза.
Клов. До вітру хочеш? Гамм. Я вже.
Клов. От і чудово, от і добре.
Пауза.
Гамм (з піднесенням). Слухай, давай отак вдвох подамося на південь! До моря! Ти нам пліт побудуєш. І понесе нас за водою далеко-далеко, до інших... ссавців!
Клов. Боронь боже.
Гамм. Тоді я сам, один попливу! Негайно берися, майструй мені , пліт. Завтра я буду вже бозна-де.
Клов (поспішає до дверей). Я вже розпочинаю. Гамм. Чекай!
Клов зупиняється.
А чи не буде там, як ти гадаєш, акул?
Клов. Акул? Не знаю. Якщо вже вони там є, то обов'язково будуть. (Іде до дверей).
Гамм. Чекай!
Клов зупиняється.
А чи не час вже мені приймати гамівні ліки? Клов (розлючено). Ні! (Іде до дверей). Гамм. Чекай!
Клов зупиняється.
Як там твої очі? Клов. Погано. Гамм. Але ж ти бачиш. Клов. Більш-менш. Гамм. А ноги? Клов. Погано. Гамм. Але ж ти ходиш. Клов. Так, туди-сюди.
Гамм. По моєму будинку. (Пауза. Пророчим тоном, натхненно). Одної гарної днини ти осліпнеш. Як оце й я. І сидітимеш собі, маленька цяточка серед безмежної, чорної порожнечі, довіку. Як оце й я. (Пауза). Одної гарної днини ти собі скажеш: стомився я, сяду-но я,— підеш і сядеш. Потім ти скажеш: хочу їсти, осьо я встану і розживуся на харчі. Але ти не встанеш і не дістанеш собі їжі. Потім ти скажеш: навіщо було сідати, але позаяк я вже сів, то посиджу ще хвильку, а тоді вже підведуся й подбаю про їжу. Але ти не станеш підводитися і дбати про їжу. (Пауза). Ти трохи подивишся на стіну і скажеш собі: заплющу-но я очі, то й покуняю трошки, а далі легше буде. Словом, заплющиш ти очі. А коли ти піднімеш повіки, то стіни вже не буде. (Пауза). Довкола тебе зяятиме безмежна порожнеча, навіть якщо воскреснуть усі, хто колись жив і помер, все 'дно їм не вдасться заповнити тієї прірви. А ти будеш немов билинка посеред степу. (Пауза). Так, одної гарної днини ти зрозумієш, що воно і до чого, ти будеш такий само, як оце й я, тільки поруч з тобою не буде нікого, бо тобі зовсім не буде кого жаліти, і не залишиться жодної живої душі, яку можна було б пожаліти.
Пауза.
Клов. Не обов'язково. (Пауза). І потім, ти дещо забув. Гамм. Ну?
К л о в. Я ж не можу сісти.
Гамм (нетерпляче). Ну то ляжеш, теж мені цяця! Або станеш наввипинки і заклякнеш, як оце зараз. Одної гарної днини ти скажеш собі: я стомився, я більше не рухатимуся. А та постава чи інша — яке це має значення!
Пауза.
Клов. Тобто ви всі хочете, щоб я пішов від вас геть?
Гамм. Аякже.
К л о в. Ну то я піду собі.
Гамм. Не можеш ти нас залишити.
Клов. Значить, не залишу.
Пауза.
Гамм. Можеш хіба що прикінчити нас. (Пауза). Поклянися, що докінчиш мене, і я розкажу тобі, як дістатися до буфетних шухляд. Клов. Не можу я тебе докінчити. Гамм. Значить, не докінчиш.
Пауза.
К л о в. То я піду, там работа в мене стоїть. Гамм. А пам'ятаєш, як ти тут опинився? Клов. Ні. Ти ж сам казав, що я тоді був замалий. Гамм. А батька свого пам'ятаєш?
Клов (знуджено). Відповідь ідентична. (Пауза). Ці запитання я вже від тебе мільйони разів чую.
Г а м м. А я люблю старі питання. (Палко). О, ці старі запитання, старі відповіді, що може бути краще за них! (Пауза). Я був тобі за батька.
Клов. Так. (Він пильно дивиться на Гамма). Я звик мати тебе за батька.
Гамм. А мій дім був тобі за домівку.
Клов. Так. (Озирається спроквола). Я звик мати його за домівку.
Г а м м (з погордою). Якби не я (показує на себе), ти не мав би батька. Якби не Гамм (обводить рукою довколо себе), ти не мав би де жити.
Пауза.
Клов. Піду я від тебе. Гамм. А ти ніколи не думав?.. Клов. Ніколи.