— Вельми дякую, але не треба — ні в якому разі. Я краще піду пішки. Щоб я — та боялася іти додому сама! Я, кому, можливо, незабаром доведеться оберігати інших!
Вона промовила це дуже емоційно, тож Емма співчутливо відповіла:
— Це не може слугувати причиною наражатися на небезпеку зараз. Я неодмінно скажу, щоб подали карету. Небезпеку може становити навіть спека. А ви маєте втомлений вигляд.
— Так, — відповіла вона, — я втомилась, але це не та втома — швидка хода збадьорить мене. Міс Вудхаус, всі ми інколи зазнаємо втоми душевної. Скажу правду, мені вже несила терпіти. Найбільша ласка, що ви мені її можете виявити — це дати мені змогу чинити на власний розсуд і сказати лише — в разі необхідності, — що я пішла додому.
Емма не могла більше сказати і слова проти. Вона здогадалася, в чому справа, і, перейнявшись її почуттями, допомогла їй негайно залишити будинок і провела з такою ревністю, наче вона була їй добра подруга. При розставанні Джейн кинула на неї вдячний погляд, а слова, що вона мовила наостанок: "Знаєте, міс Вудхаус, іноді так хочеться побути на самоті!" — здавалося, вирвалися з глибини переповненого серця; вони продемонстрували, яку терплячість їй безперервно доводиться виявляти навіть до тих людей, які люблять її понад усе.
"Оце так домівка! Оце так тітонька! — мовила Емма, коли знову повернулася до передпокою. — Шкода мені тебе, справді шкода. Вони й дійсно такі жахливі! Тож чим більше ти демонструватимеш свою відразу до них, то тим більше мені подобатимешся".
Не минуло й чверть години після того, як пішла Джейн, і ледь вони встигли переглянути деякі малюнки з видами на площу Святого Марка у Венеції, як до кімнати ввійшов Френк Черчілль. Емма про нього не думала — вона вже й одвикла про нього думати, але дуже зраділа його появі. Нарешті місіс Вестон заспокоїться. Ворона кобила тут була ні при чому — мали рацію ті, хто вказував на місіс Черчілль як на можливу причину. Він був змушений затриматися з огляду на тимчасове загострення її хвороби — це був нервовий напад, що тривав декілька годин. Молодий чоловік уже майже зневіривсь і до останньої години не був певен, що зможе виїхати. Знаючи, що на нього чекає поїздка в спекотну погоду і що як би він не поспішав — усе одно неодмінно запізниться, Френк сумнівався, чи варто їхати взагалі. Спека була неймовірна; йому ще ніколи не доводилося так потерпати — він уже майже пожалкував, що не залишився вдома, бо ніщо не пригнічувало його так, як спека, — він здатен був витерпіти будь-який холод і все таке, але оця спека була просто нестерпною! Френк відсів якомога далі від іще жевріючого вогню в спеціально для містера Вудхауса розтопленому каміні; його нещасний вигляд викликав співчуття.
— Якщо ви сидітимете непорушно, то незабаром охолонете, — сказала Емма.
— Як тільки я охолону, подамся назад. Мене ледве відпустили — але ж моєму приїзду надавалося таке значення, що я не міг не прибути! Здається, незабаром усі ви підете додому і компанія розпадеться. Я вже зустрів декого по дорозі — в таку-то погоду! Справжнє безумство, їй-богу!
Емма слухала, придивлялась і незабаром збагнула, що стан Френка Черчілля можна визначити влучним виразом "бути не в гуморі". Деякі люди завжди зляться, коли їм жарко. От, мабуть, і в нього така ж конституція; вона знала, що часто добрим засобом проти таких несподіваних негараздів може виявитись їжа чи питво, тож Емма запропонувала йому перекусити; у їдальні всього цього було повно, і вона співчутливо показала йому, в які двері треба йти.
Ні — він не буде їсти. Їсти він не хоче, бо від цього йому стане ще жаркіше. Однак через дві хвилини Френк змилувався над собою і, щось бурмочучи про хвойне пиво, вийшов. Емма знову всю свою увагу приділила батькові, а про себе мовила: "Як добре, що я його розлюбила. Хіба ж може подобатися людина, що так легко втрачає над собою контроль через те, що їй жарко. Це тільки Гаррієт із її лагідним поступливим характером змогла б таке терпіти".
Його не було досить довго, тож, мабуть, він устиг добряче попоїсти; і дійсно: Френк повернувсь у стані набагато кращому; йому вже не було так жарко, манери його знову стали гарними як завжди; він зміг тепер підсісти ближче до них і поцікавитися, чим там вони займалися, і навіть стримано висловити жаль із приводу свого запізнення. Його настрій все ще був не найкращий, але він явно намагався його поліпшити; і нарешті, через деякий час почав приязно теревенити про всякі дрібниці. Вони якраз переглядали малюнки з краєвидами Швейцарії.
— Як тільки моя тітонька одужає, я поїду за кордон, — сказав Френк. — Не заспокоюся, доки не побачу на власні очі деякі із зображених тут краєвидів. Якось ви матимете змогу подивитися мої ескізи, прочитати мої подорожні нариси або поему. Я неодмінно щось зроблю для самовираження.
— Можливо — але не ескізи із видами Швейцарії. До Швейцарії ви ніколи не поїдете. Ваші тітка й дядько ніколи не дозволять вам покинути Англію.
– Їх можна вмовити поїхати разом зі мною. Лікарі можуть приписати їй теплий клімат. У мене є певні підстави сподіватися, що ми поїдемо за кордон разом. Сьогодні вранці я відчув сильне переконання, що незабаром я потраплю за кордон. Мене кличуть подорожі. Я вже стомився від неробства. Мені хочеться перемін. Я не жартую, міс Вудхаус, що б там не уявляв собі ваш проникливий розум, — Англія мені набридла — будь на те моя воля, я полишив би її завтра ж.
— Вам набридли добробут і розваги. Може, для того, щоб вам захотілося залишитися, ви придумаєте для себе якісь труднощі?
— Мені — і набридли добробут та розваги?! Ви глибоко помиляєтесь. Я не вважаю себе ні багатою людиною, ні людиною, котрій весело живеться. Матеріально я відчуваю сильну скруту. Я зовсім не вважаю себе щасливою людиною.
— Однак ви вже не виглядаєте таким нещасним, як під час приїзду. Підіть поїжте і попийте ще трохи — і вам стане набагато краще. Іще шматочок холодного м'яса, іще ковток мадери з водою — і ви почуватиметеся майже так само гарно, як і всі ми.
— Hi — навіть не поворухнуся. Я сидітиму поруч із вами. Ви — мої найкращі ліки.
— Завтра ми їдемо до Бокс-хілла; гайда з нами! Це не Швейцарія, але це буде не абищо для молодого чоловіка, що так прагне перемін. Так що — залишитесь, аби поїхати з нами?