Уві сні Вівторок обхопив Еміля за шию. Над верховіттям дерев безгучно пролетіла сова. Конячина злякано заіржала, та возій заспокоїв її своїм бурмотінням. Потім він обернувся до хлопців про щось їх спитати. Але побачивши, що менший міцно спить в обіймах старшого, він замовк і знов обернувся до своєї конячки.
Емілеві було самотньо.
Розділ дванадцятий
КАПІТАН ПОВЕРТАЄТЬСЯ
У середу рано-вранці пароплав капітана Шмауха повернувся до Корлсбютеля. Портові робітники, що мали його розвантажувати, вже чекали на причалі, а капітан закінчував формальності з митниками. Потім він зійшов на берег. Було прохолодно, і капітан подався в готель випити гарячої кави.
Тільки-но він замовив сніданок, як до нього швидко підійшов господар готелю і спитав:
— Ви не знаєте часом, де подівся ваш небіж? Капітан зареготав:
— Знову щось накоїв, еге? Пришліть-но мені шалапута сюди, я побажаю йому доброго ранку.
— Але його тут немає! Вчора він мав вихідний день, тож пішов кудись і не повернувся. З учорашнього вечора безслідно зникли також містер Байрон і менший із близнюків. Маємо клопоту по самі вуха!
Капітан підхопився на ноги.
— Кави не треба! — вигукнув він і помчав чимдуж, наскільки дозволяли йому старечі ноги, до гавані, де стояли вітрильники.
Його човна не було! Капітанові аж коліна помліли. Він безпорадно озирнувся. І тоді помітив аркушик паперу, пришпилений на стовпі, до якого припиналася "Куні-гунда".
Капітан нахилився, зірвав папірець і прочитав його. То була записка, що її лишив Еміль напередодні ввечері. Капітан насилу випростався і, важко дихаючи, побіг назад, до міста.
Нарешті він опинився перед віллою "Приморська". Штовхнувши садову хвіртку, капітан зайшов і подзвонив у парадні двері. Вони були замкнені. Тоді він оббіг будинок і зазирнув у вікно веранди.
За столом сидів Еміль Тішбайн. Поклавши голову на руки, він міцно спав.
На канапці біля стіни лежав малий Вівторок і теж спав. Він був щільно вкритий верблюжою ковдрою, вид-нівся тільки його чуб на подушці.
Верандні двері теж були замкнені. Капітан затарабанив пальцями в шибку. Спершу тихенько. Але хлопці не прокидалися. Тоді він став стукати дужче й дужче.
Нарешті Еміль підвів голову, ще зовсім сонний. Та ось погляд його став свідомий, він здивовано перебіг очима по веранді, напевне, щось згадав, провів рукою по розпатланій голові, схопився з місця і відімкнув двері.
— А де Ганс? — вигукнув капітан.
Еміль швидко розповів усе, що знав. А під кінець сказав:
— Із Варнемюнде ми повернулися десь серед ночі. Вівторок взагалі не прокинувся. Я зняв його з воза, якось дотяг сюди, поклав на канапу і вкрив ковдрою. А сам сів на стілець, щоб не спати до ранку і якнайшвидше попередити поліцію в гавані. Ще я хотів якось підготувати Джеккі до того, що сталося, і трохи його втішити цими п'ятдесятьма марками. А якщо вітрильника зразу не знайдуть, я хотів дати телеграму до Копенгагена. До готелю "Англетер".— Еміль знизав плечима.— Але я раптом заснув. Пробачте мені, капітане. Що ви тепер робитимете?
— Я виряджу всі моторки, що стоять на причалі. Ми обшукаємо все море,— сказав старий капітан Шмаух, ідучи до дверей.— Збуди свого приятеля, і приходьте в гавань.
І він побіг.
Еміль підійшов до канапки і збудив Вівторка. Вони мерщій почистили зуби, абияк умилися, тоді розв'язали пакунок із бутербродами, який Вівторок весь уча-рашній день тягав із собою, і вибігли з дому, жуючи на ходу.
На перехресті Еміль спинився.
— Малий, біжи в гавань. Може, ти будеш потрібний капітанові. А я збуджу Джеккі й приведу його з собою.
І Еміль помчав до готелю.
За півгодини двадцять два рибальських катери, п'ять вітрильників і сім моторок вийшли з гавані Корлсбютеля. За молом вони розійшлися віялом навсебіч. Моряки домовилися, що сусідні човни не губитимуть один одного з очей, аби випадком щось не зосталося не обстежене.
Капітан Шмаух стояв за кермом моторки "Аргус". Власник човна, фабрикант, віддав його в капітанове розпорядження. Еміль, Вівторок і Джеккі сиділи на лавах і пильно вдивлялися в море. Часом човен так нахилявся, що солона вода бризкала їм в обличчя.
— Здається, хлопці, я й досі вас не подякував,— сказав Джеккі.— Це тому, що я злякався. Особливо в першу хвилину. Отже, щиро дякую. І за гроші теж.— Він потис хлопцям руки.— А тепер я хочу трохи розрадити старого дядька. Йому куди гірше, ніж мені.
Він перебрався до капітана і бадьоро йому кивнув.
— Не хвилюйтеся, капітане. Нічого лихого не могло статися. Лихе я завжди відчую. У мене є шосте чуття.
Капітан напружено дивився вперед.
Джеккі озирнувся. Ліворуч удалині вимальовувався на хвилях темний обрис рибальського катера, праворуч ясніла біла яхта.
— Можна спитати, капітане? Тут є мілини? Або якісь острівці? Чи щось таке?
Старий моряк на мить випустив із рук кермо. Човен одразу ж закрутився на хвилях.
— Хлопче! — збуджено крикнув капітан.— Це ідея! Якби ти тільки мав слушність!
Більше він нічого не сказав. Але змінив курс.
Троє робінзонів прокинулись удосвіта. Вони змерзли, як цуцики, тож вилізли з каюти і взялися робити зарядку, аж поки сонце трохи підбилося вгору.
Потім хлопці випили по кілька ковтків води й поснідали консервами. Порожні консервні бляшанки стояли тепер на піску і, роззявивши пащі, чекали дощу. Але дощем і не пахло. Навпаки. Вперше за багато днів небо було безхмарне, блакитне.
— Я й гадки не мав,— сказав Густав,— що погожа днина може так дратувати. Ніколи всього не знаєш.
А Професор сердився:
— Якби у нас не було консервних бляшанок, то дощ періщив би цілий день. Завжди так буває.
— Але в усякому поганому можна віднайти і щось добре,— заперечив Густав.— Уяви собі, що ти вже написав твір про найцікавіші пригоди під час літніх канікул. Страшно й подумати. Хоч у вогонь його кидай.
— Хтозна, чи ми ще будемо колись писати твори,— сумно мовив Професор.
— То не біда, якось я це перетерпів би. Але від думки, що я більше ніколи не побачу свого мотоциклета, мені аж рюмсати хочеться.
І він став щось насвистувати.
Ганс Шмаух скинув свою білу сорочку й почепив на щоглу, наче прапор.
— Може, так нас швидше знайдуть! — пояснив він. Потім вони ще раз спробували зіпхнути "Кунігунду"