Еміль важко зітхнув. Але перемігся і повів далі:
— Ну, якось-то воно буде. Коли мама його любить, то, звичайно, хай одружуються. А те, що життя мені потьмарилося, мабуть, не так уже й важливо.
— Еге,— озвався Професор.— Але чи справді вона його любить?
— Безперечно. А чого б то вона виходила, заміж? Авжеж, любить. Та він непоганий дядько. Ми з ним добре порозумілися.— Еміль глянув на свого приятеля.— То що ти про все це думаєш?
— Мені здається, ти егоїст. Хіба ж ні? Твоя мати не тільки мати. Вона ще й людина. Відтоді, як твій батько помер, вона всю себе присвятила тобі. Бо ти був малий. Але тепер ти вже виріс. І от через стільки часу вона знову трохи згадала про себе. Вона має на це повне право.
— Я повторюю це собі сто разів на день. Та, знаєш, мені все одно сумно. Шкода!
— У житті люди багато за чим шкодують. Цього ми з тобою не змінимо. Але все одно краще, щоб шкодував ти, а не твоя мама.
— Атож,— погодився Еміль.— Тільки весь час здається, що в мені змагаються дві людини. Одна все розуміє і киває головою. А друга заплющує очі й тихенько плаче. Ти розумієш?
— Я читав про таке. Але зі мною такого не буває. Коли я щось зрозумів, то воно вже не завдає мені горя.
— Тоді тобі можна позаздрити,— замислено мовив Еміль.— Я дуже зрадів, коли ти запросив мене сюди. Бо надто важко прикидатися. Може, мама щось і помітила. Тільки уяви собі! Вона відразу сказала, що не вийде заміж. Тобто попередила його: "Я вийду заміж, тільки як мій син не матиме нічого проти"! І йому довелося спершу питати моєї згоди.
— Яка висока порядність з її боку! — захоплено озвався Професор.
— Ще б пак! Моя мама!
Потім вони вдягли плащі й пішли назустріч своїм приятелям. Хлопці зустрілись у вільховому гайку.
— Завтра — вирішальний день,— оголосив Густав.— У Ганса завтра вихідний. І шановний акробат надумав увечері дременути із своїм меншим близнюком і Гансом Шмаухом. Ганс чекає нашої поради, що йому робити. Містер Байрон, ця клята шипучка, збирається тікати на останньому в цей день пароплаві, коли Джеккі вже спатиме. Із Варнемюнде містер Байрон поїде поїздом у Польщу, до своїх родичів. Там він тренуватиме нового близнюка, поки знову дістане ангажемент.
— Послухайте, що я надумав,— сказав Вівторок.— Ми чатуватимемо на містера Байрона біля причалу і, тільки-но він з'явиться, відпровадимо його назад, у ліжко.
Професор похитав головою.
— Твій план надто простий. Він може зірватися. Ми повинні перехопити того типа вже в дорозі, аби він не зміг викрутитись. Треба, щоб він бодай трохи від'їхав од Корлсбютеля, а то він нас засміє. Хай він злякається, що ми можемо повідомити про нього в поліцію.
Вони сіли на лаву поміркувати. За півгодини план був досконально розроблений.
Він полягав ось у чому: Ганс Шмаух має запевнити містера Байрона, що нібито ніяк не може сісти з ним і Маккі на пароплав у Корлсбютелі. Він, Ганс Шмаух, сяде на пароплав тільки на наступній зупинці, тобто в Гайдекрузі.
— А як Ганс потрапить до Гайдекруга? — здивувався Густав.
— Ще й питаєш! — вигукнув Еміль.— Звісно, на твоєму мотоциклеті.
— Та-ак! — протяг Густав.
— А детективи, навпаки,— пояснив Професор,— сядуть на пароплав не в Гайдекрузі, як Ганс Шмаух, і не в Корлсбютелі, як містер Байрон із Маккі, а ще раніше в Граалі. Ми спустимося в каюту і звідти будемо дивитися, чи сяде в Корлсбютелі на пароплав старий Байрон. У Гайдекрузі сяде Ганс Шмаух. А перед самим Варне-мюнде ми піднімемося на палубу і скажемо: "Вельмишановний пане Пахульке, де ваш син Пауль? І чому замість нього з вами їде кельнерів учень? Коли ви не хочете, щоб ми у Варнемюнде здали вас до поліції, бо ви кинули напризволяще свого сина і вкрали чужого хлопця,— то будьте ласкаві негайно повернутися з нами до Корлсбю-теля. Або поїздом, або на таксі, як хочете. Для нас важливо, щоб Джеккі ні про що не дізнався". То як ви гадаєте — старий відмагатиметься?
— Ні, він повернеться до Корлсбютеля! — у захваті вигукнув Вівторок.— Вибору в нього не буде.
— Чудовий план,— погодився Густав.— Але як детективи потраплять до Грааля?
Приятелі докірливо подивилися на нього.
— А! — догадався Густав.— Зі мною на моєму мотоциклеті.
— Звісно,— сказав Еміль.— Тобі доведеться ганяти туди й назад стільки разів, скільки треба, щоб перевезти всіх детективів до Грааля. А вже потім ти поїдеш сам з Грааля до Варнемюнде і повідомиш про все поліцію в гавані. На випадок, якщо містер Байрон здумає щось утнути. Коли наш пароплав причалить, ти вже чекатимеш нас і нашого в'язня. Чи ти все зрозумів?
— Я зрозумів, але мій мотоциклет ніяк не хоче зрозуміти,— відказав Густав.
Розділ десятий ПРИГОДИ НА ВОДІ Й НА ЗЕМЛІ
Наступного дня, у вівторок, чергував Еміль. Рано-вранці він відчинив двері, щоб узяти молоко й булочки, які їм лишав надворі крамар. Раптом хлопець з подиву аж прикипів до місця: на траві сидів Ганс Шмаух, кельнерів учень. Усміхаючись, він побажав Емілеві доброго ранку і пояснив:
— Сьогодні в мене вихідний день. Треба з цього скористатися.
— А чого ти не подзвонив у двері?
— Навіщо? Хто служив у готелі, той знає, як не подобається людям, коли їх уранці підіймають із ліжка дзвоником. А посидіти на траві було дуже приємно. Барометр іде вгору.
Вони пішли до кухні і взялися варити каву. Еміль тим часом розповів Гансові план, який напередодні ввечері склали детективи.
— Ще раз повторюю основне,— сказав по тому Еміль.— Ми, детективи, сядемо на пароплав у Гра-алі, містер Байрон із Маккі — тут, у Корлсбютелі, ти — в Гайдекрузі. А Густав чекатиме із мотоциклетом у Вар-немюнде на пристані. Якщо Байрон відмагатиметься, Густав покличе поліцію. А ми всі міцно триматимемо артиста.
Ганс Шмаух знайшов, що план чудовий. Вони накрили стіл для сніданку і збудили хлопців. Малого Вівторка всі звали тепер "шановною панною", бо він спав на Поніному ліжку. Детективи посідали за стіл, а Ганс із серветкою під рукою їх зразково обслуговував.
— Наче справжній кельнер! — захоплено мовив Густав.— Будь ласка, ще одну склянку молока.
— Хвилиночку, любий пане! — вигукнув Ганс Шмаух. Він побіг на кухню, приніс склянку молока на таці,
артистично балансуючи нею, поставив склянку перед Густавом і спитав: