Таратар ще не промовив своєї улюбленої фрази, й усі, хоч і слухали уважно, чекали її. Нарешті настала її черга, й швидкі усмішки промайнули на обличчях.
— Для чого я вам це казав? — провадив далі вчитель.
Це запитання завжди підсилювалося виразним жестом: піднятим вказівним пальцем. — А ось для чого. В навколишньому нашому житті є таємниці: не відомий ще нам світ природи. Ці таємниці треба вміти розгадувати. Природа завжди поводиться чесно, з нею не можна гратися в сищиків і злодіїв, бо вона нас не обманює. Але й не виказує своїх секретів добровільно. Отже, слід бути допитливим і уважним, наполегливим і озброєним. А знань для нових відкриттів немало. Є в нас і могутня техніка: електронні мікроскопи, прискорювачі частинок, радіотелескопи й електронно-обчислювальні машини... Ну, ось і дзвоник, — закінчив Таратар. — На наступному уроці буде вже два вчителі — "Репетитор" і ваш слуга покірний...
Скільки вже років він промовляє ці слова: "Ваш слуга покірний"! І звичайно їх не помічає. А сьогодні Таратар чомусь згадав, що це — старомодний вислів. Біжать роки, старші класи залишають школу, приходять нові, а він, як і раніше, найпокірніший слуга. Ось уже тридцять п'ять років. Викликає до дошки, ставить оцінки, перевіряє контрольні, випускає стіннівку, ходить у походи — та чи мало справ у вчителя. І тільки-но звикнеш до цих окатих, полюбиш їх, як уже розлука... І хоч потім бувають нескінченні зустрічі, спогади, розмови, щовесни він відчуває незбагненний смуток. Знову треба проводжати клас. І цих він теж проведе, й до телефонних дзвінків, які звучать у квартирі з ранку до ночі, додадуться нові: "Таратаре Таратаровичу... Ой, вибачте... Семене Миколайовичу! Шкільна звичка... Це Сироїжкін. Навчався у вас такий... кирпатий... Як, невже пам'ятаєте?.." "Так, — похопився вчитель, — чомусь Сироїжкін ніяк не проявив себе, мовчав увесь урок. Ага, зрозуміло! Чекає хитрішого запитаня. Ну що ж, ми йому придумаємо це запитання..." А в коридорі тим часом палко сперечалися. Мабуть, найбільше просторікував Електроник: він так і сипав цифрами, прикладами, фактами...
Коли б він тільки знав, які сумніви гризли в цю хвилину його друга, що відлюдьком ховався в парку, і як важливо було для Сергія сидіти самому за партою і розмірковувати разом з усіма...
ПОЄДИНОК З "РЕПЕТИТОРОМ"
"Репетитор" хоч і скидався на звичайну парту, загадково поблискував білою металевою поверхнею і матовими екранами. Здавалося, натисни на одну з кнопок, і він викине якогось несподіваного коника. У найкращому разі Громовим голосом поставить несподіване запитання і, відлічивши час, уліпить двійку. А то й розсердиться, розкричиться, покличе директора...
— Віктор Смирнов, прошу сісти за пульт! — запросив Таратар.
Незвична тиша запанувала в класі. Скрипнула кришка парти. Смирнов повільно підвівся, підійшов до таємничого столу, обережно сів на краєчок стільця. Напевно, він почував себе самотнім космонавтом, який зараз натисне кнопку й вилетить разом із стільцем з класу.
— Увімкни "пуск"! — сказав учитель.
Ось вона, ця кнопка!
Чотири червоні літери на маленькій дощечці: ПУСК.
Ну, що буде, те й буде!
Він не злетів і його не оглушило громовим голосом. Просто м'яко засвітився, заблакитнів екран, і через деякий час на ньому проступили літери й цифри. Діти заворушилися: що буде далі?
— Смирнов дістав завдання, — пояснив Таратар. — Це звичайні рівняння першого степеня з двома невідомими. Гусєв, запиши їх, будь ласка, на дошці.
Макар Гусєв охоче підбіг до "Репетитора", вхопив крейду й, заглядаючи в екран, розбірливо написав:
2х — 7у = 2
6х —11у = 26
Учитель звернувся до Смирнова:
— Вікторе, ти ознайомився з умовою?
Смирнов кивнув.
— Тоді натисни на ліву кнопку. Зараз автомат поставить тобі запитання.
Смирнов так хапливо стукнув по кнопці, ніби все життя чекав цього запитання. Під умовою засвітився новий рядок:
"Розв'язувати через X чи Y?"
— Давай через ікс! — запропонував Макар Гусєв, почуваючи себе співучасником важливого досліду.
— Через ікс, — невпевнено повторив іспитник.
— Добре, через ікс, — погодився вчитель. — Натисни кнопку під іксом. На екрані з'являться варіанти першої дії. Ти повинен їх усі обміркувати, знайти найкращий і висловити свою думку, натиснувши на кнопку, розміщену поряд. Після цього "Репетитор" дає тобі кілька других дій, і ти виконуєш ту саму роботу, поки не дістанеш відповідь та оцінку.
— Дрібниця! — прокоментував Макар Гусєв. — Давай натискуй, а я писатиму.
Таратар, звичайно, помітив схвальні усмішки на обличчях. Блиснули скельця окулярів, здригнулися, заворушилися вуса.
— Чому Гусєв так сказав? — поставив він своє улюблене запитання, піднісши вказівний палець. — Тому що він гадає: дуже просто натискувати на кнопки. Але зараз ми побачимо, як він сам розмірковуватиме над діями, які запропонує йому автомат. Одні з них правильні, інші неправильні. "Репетитора" обманути неможливо. Він точно оцінить рішення й поставить оцінку. До того ж він засікає час і — встигли ви відповісти чи не встигли — задає наступне запитання.
Макар Гусєв чухав потилицю. Він уже бачив, як метушиться його сусід: морщить лоба, куйовдить кучері, щось шепоче... Справді, який варіант кращий: довгий чи короткий? Певно, короткий. Однак коротких два, і в якомусь із них прихована помилка. А може, і там і тут? Ану, перевіряй усі плюси й мінуси, множ і діли. Тільки швидше: час минає.
От Смирнов витирає лоб, похмуро натискує на останню кнопку й несподівано радіє: у маленькому віконці з табличкою "оцінка" спалахує слово "чотири".
— Чотири! — доповідає Макар класові.
— Добре, — каже Таратар, — хоч можна й краще. Ти обрав правильне, але складніше рішення. Це невелика промашка, ми розберемо її пізніше, щоб наступного разу ти розв'язував коротше... Тепер піде натискувати кнопки Гусєв.
На свій подив, Макар бачить на екрані вже нові рівняння. І він теж морщить лоб, водить очима й тикається носом в екран.
А потім з "Репетитором" по черзі змагаються інші. Клацання кнопок, тихе гудіння машини, ахи, охи й блиск очей — все це схоже на азартну, захоплюючу, радісну гру. Ніхто вже не помічає, що йде звичайний урок. І коли вчитель узяв крейду й почав пояснювати помилки, хвилювання у класі ще не вляглося: кожен намагався зрозуміти, де він схибив. Адже починаючи гру з "Репетитором", він не знав, чим вона закінчиться, і тепер має збагнути, де спіткнувся, де метнувся не в той бік, щоб наступного разу грати за правилами й вийти переможцем.