Електра

СТАСИМ ДРУГИЙ
Строфа І
Ще й такий є між сивих переказів:
Десь на схилах аргоських гір
Пасовищ охоронець — Пан
Оспівав на солодкій сопілці своїй
Годувальниці-матері славне дитя —
Золоторунне ягнятко.
На підніжжя стрімке
Ставши, гукає окличник:
700] "Гей, на площу, на площу всі,
Хто в Мікенах живе, спішіть!
Там вас дивнеє диво жде —
Посланий небом лячний [264]
Вашим володарям дар"!
Атрідів дім
Радості й щастя повен.
Антистрофа І
Відчинилися храми золочені,
Забуяли вогнем ясним
В усім місті жертовники.
710] Милозвучні пісні свої флейта лила,
Супровідниця муз, — про ягня золоте,
Дивне Тієстове руно,
Йшла вже слава лунка.
Потім дружину Атрея
Він схилив до перелюбу
І те чудо, небесний дар,
Разом з нею в свій дім забрав.
Людям же гордо звістив:
"Я володію тепер,
720] Лиш я один,
Золотосяйним дивом".
Строфа II
Повернув тоді Зевс
Мерехтливих зірок шляхи
Й сонця палахкотливий блиск
І промінну Аврору.
Й на південні краї поплив
Небосхилом пекучий жар,
А на північ — дощі потяглись.
Володіння Амона зате
730] Геть засохнули — ні роси,
Ні рясних благодатних злив
Із неба.
Антистрофа II
Так говорять. Мені ж,
Далебі, щось не віриться
В те, що шлях свій змінить могло
Сонце золотолике
Всім на шкоду, аби лишень
Хтось один був покараний.
Задля страху — щоб шана була
740] До богів, пішли вигадки ті.
їх забувши, ти мужа свого
Вбила, хоча такі славні брати
У тебе. [265]

ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Та що це?.. Крик чи стогін? Чули, подруги?
Чи то здалося?.. Попідземний Зевса грім?..
Ну ось же, ось… Виразні чути оклики.
Електро, вийди з дому, підійди до нас!
Входить Електра з мечем.
ЕЛЕКТРА
Ну що там, мої любі? Як там бій іде?
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Не знаю. Чую крик лиш. Мов конає хтось.
ЕЛЕКТРА
(прислухаючись)
750] Іздалеку долинув… Чутно все-таки…
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Далекий голос, а такий виразний він.
ЕЛЕКТРА
Чи то аргівець зойкнув, а чи з друзів хто?..
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Не розпізнати. Там на всі лади кричать.
ЕЛЕКТРА
(прикладаючи до грудей меч)
Умерти мушу, значить. Що ж вагаюся?
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
(хапаючи її за руку)
Стривай! Спочатку все докладно виясни.
ЕЛЕКТРА
Якби все добре — вже були б тут вісники.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Ще прийдуть: таж нелегко вбити владаря.
Входить вісник.
ВІСНИК
Мікенські діви й друзі! Сповіщаю вам
Про перемогу: доля усміхнулася
760] Оресту. Впав убивця Агамемнона
Егіст. За це Всевишнім слід подякувать.
ЕЛЕКТРА
А хто ти? Так на слово й довірять тобі? [266]
ВІСНИК
Не впізнаєш, Електро, слуг Орестових?
ЕЛЕКТРА
О друже любий, вибач: не впізнала я
Тебе із страху, щойно лиш приглянулась.
То впав убивця батька?.. Впав, ненависний?
ВІСНИК
Упав. Для тебе ще раз я потверджую.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Богове! Правдо всевидюща! Дяка вам!
ЕЛЕКТРА
Та розкажи-но, як Орест убить зумів
770] Тієстового сина? Розкажи мерщій?
ВІСНИК
Лиш за поріг ступивши, скоро вийшли ми
На шлях, де двоколійний біг од воза слід.
Ось там і був зухвалець — володар Мікен.
Гуляв собі в саду він гарно зрошенім
І гілки мирта для віночка зрізував.
Нас, вгледівши, гукає: "Я вітаю вас,
Мандрівці! Хто такі ви? Із яких країв?"
Орест же: "До Алфея ми з Фессалії
Йдемо з дарами Зевсу Олімпійському".
780] Егіст на те: "Із нами випадає вам
Гостину розділити: он бичків яких
Я вибрав — хочу німфам їх пожертвувать.
Уранці розбуджу вас — надолужите
Своє в дорозі. Не відмовте в дім зайти".
Хапає з цим за руку й прямо силою
Веде у дім нас — як тут заперечити?
Ледь увійшли ми, — вже нетерпеливиться:
"Гей, хто там? Швидше принесіть води гостям,
Щоб тут же, чисті, стали при жертовнику".
790] Орест же знову: "Щойно ж ми омилися
В воді струмковій. Та якщо з аргосцями
Складати жертву можна й чужоземцеві,
То ми готові й згодні, повелителю!"
На тому й стали; перервалась бесіда:
Відклавши зброю, і сторожа, й слуги всі
Взялись ураз за діло. Ті із дзбанами
Біжать, а ці — з кошами; інші вогнище
Розводять і довкола нього мідниці
Опуклі ставлять. Дім весь ходить ходором.
800] Тут муж твоєї неньки на вівтар сипнув
Рясним ячменем, так ось примовляючи:
"Хай часто, німфи скельні, я й жона моя, [267]
Що дома, вам дарами догоджаємо.
Нехай щастить нам; ворогів — хай лихо б'є!"
Тебе й Ореста, значить. А велитель мій
Благав богів про інше напівшепотом —
Вернути дім отецький. Сам Егіст тоді
Взяв ніж прямий з корзини; зрізав шерсті жмут
І тут же кинув у вогонь правицею.
810] Як тільки слуги підняли бичка того —
Штрикнув його залізом, а Орестові:
"Дві речі, кажуть, ціняться в Фессалії:
Почленувати тушу та об'їздити
Коня баского. Ось же, гостю, ніж тобі —
Не посором уміння земляків своїх".
Узяв до рук дорійський ніж гартований,
Одкинувши оздобний плащ на застібки,
Помічником Пілада, лиш його обрав,
Усіх одсторонивши. Взяв бичка того
820] За ногу, свіже м'ясо оголив умить
І шкіру всю з тварини він скоріше здер,
Ніж двічі б міг доріжку подолать бігун, —
І нутрощі одкрились. Тут і став Егіст
їх оглядати. Спохмурнів: печінка там
Не мала дольки. Жила і міхур були
їдкої жовчі повні — лиховісний знак.
На те владар мій: "Що так опечалився?"
А той: "Боюсь, мандрівче, щоб біда яка
У дім не зазирнула. Найзавзятіший
830] Противник мій — нащадок Агамемнона".
Орест же: "Краєм правиш, а якогось там
Утікача боїшся?.. Ану, ніж мені
Подайте фессалійський: для обіду щось
Добуду з жертви, груди розпоровши їй".
Узяв ножа й ударив. Нахилився той,
Став нутрощі виймати, приглядатися.
Твій брат, навшпиньки звівшись, у потилицю
Ножа встромив Егісту, перебив йому
Хребцеві зв'язки. На землі вже б'ється той
840] Всім тілом, у жахливих муках корчиться.
Це вгледівши, до зброї слуги кинулись,
На двох — юрмою. Списом потрясаючи,
Чоло їм ставлять мужньо побратими два
Пліч-о-пліч. Тут Орест їм: "Я прийшов сюди,
До міста, не як злодій, не як ворог ваш, —
Лиш одімстить за батька, я ж бо — син його,
Орест нещасний. Чи за те вб'єте мене,
О давні слуги батька?" З несподіванки
Ті зброю опустили. Старший віком хтось,
850] Із челяді, впізнав Ореста, й зараз же
Вінком чоло прибрали переможцеві,
Щасливі. Принесе тобі він голову — [268]
Не бійся, не Горгони — твого ворога,
Егіста, показати. Заплатив-таки
Сповна за кров пролиту — кров'ю власною!