Електра

ПАРОД
Входить хор мікенських дівчат.
Строфа І
Я забрела аж сюди,
Агамемнона дочко,
До сільського твого житла:
Чоловік один, житель гірський,
170] Що молоко п'є шумке,
Сповістив, що на третій день —
Гери свято; в аргоський храм
Діви квітчані йтимуть.
ЕЛЕКТРА
Строфа II
Не до шат, любі подруги,
Не до злота лежить моє
Серце, кров'ю облите.
Все минулося! Вже не мені
Серед юнок аргоських
Легконого в танці кружлять:
180] Туга та сльози —
Ось моя доля, ось про що
Дбаю, бідна, щоденно.
Глянь: чи ж то волоссям назвеш?
Одяг — дірами світиться.
От тобі й Агамемнона
Донька, владного мужа,
Хто навік уславив себе,
Трою в прах обернувши!..
ХОР
Антистрофа І
Все-таки Геру вшануй.
190] Гарно зітканий одяг
Ось примір, ще й намисто ясне.
Хочеш так от, самим лиш плачем,
Шани не склавши богам, [245]
Верх узяти над кривдником?
Не слізьми — боголюбністю
Щастя, доню, здобудеш.
Антистрофа II
ЕЛЕКТРА
Хто з богів нині чує мій
Плач? Хто згадує жертви ті,
Що складав Агамемнон?
200] Тільки я ось за мертвим тужу
І за живим — вигнанцем…
Де ж то він блукає тепер,
Біля чийого
Тулиться вогнища між рабів —
Син володаря-батька?..
Я ж ось тут, у хаті низькій,
В'яну серцем із дня на день,
З дому отчого вигнана —
Серед заростей, урвищ.
210] Мати — вбивством осквернене
Ложе ділить з убивцем.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
ХОР
Уся Еллада й дім твій стільки бід важких
Через Єлену, твою тітку, звідали!
ЕЛЕКТРА
(Побачивши Ореста і Пілада).
Ой лишенько! Мовчу вже: чужаки якісь, —
Напевно, по сусідству є житло у них, —
Із засідки он вийшли… Розбігаймося!
Майну до хати, ви — через дорогу цю.
Лиш ноги нас врятують од напасників.
ОРЕСТ
Стривай, сердешна! Чуєш? Не лякайсь мене!
ЕЛЕКТРА
Не дай загинуть, Аполлоне-владарю!
ОРЕСТ
220] Я вбив би інших, що мені ненависні!
ЕЛЕКТРА
Не смій, коли не личить, доторкатися! [246]
ОРЕСТ
Нікого з більшим правом не торкатимусь.
ЕЛЕКТРА
А меч для чого? І кого вистежуєш?
ОРЕСТ
Лиш не тікай. Послухай — і погодишся.
ЕЛЕКТРА
Стою. Корюся. Все одно сильніший ти.
ОРЕСТ
Від брата твого звістку я приніс тобі.
ЕЛЕКТРА
О друже милий! Од живого?.. Мертвого?..
ОРЕСТ
Живе він. Добре слово вчуй насамперед.
ЕЛЕКТРА
Щасти тобі, хто вперше звеселив мене!
ОРЕСТ
230] Коли б обом нам щастя те всміхнулося!
ЕЛЕКТРА
То де ж він, бідолаха, обертається?
ОРЕСТ
А де бува мандрівець? На дорогах він.
ЕЛЕКТРА
Можливо, хліба брак йому щоденного?
ОРЕСТ
Та ні. Але вигнанець — завжди немічний.
ЕЛЕКТРА
А з чим тебе, чужинцю, він прислав сюди?
ОРЕСТ
Чи ти жива, питає, чи щастить тобі.
ЕЛЕКТРА
Поглянь на мене: не з добра зсихаюся.
ОРЕСТ
З журби, напевно. Подивлюся — жаль бере.
ЕЛЕКТРА
А ще, ось бачиш, — я волосся зрізала. [247]
ОРЕСТ
240] Гризешся братом?.. Смертю батька вражена?..
ЕЛЕКТРА
Гай-гай!.. Про найдорожчих ти згадав мені.
ОРЕСТ
Ну, а для брата ти не дорога хіба?
ЕЛЕКТРА
Проте не тут він. Любить, тільки здалеку.
ОРЕСТ
Але чому не в місті — в глушині живеш?
ЕЛЕКТРА
Я замужем тут… Ой, сумне заміжжя те!..
ОРЕСТ
Жаль брата… Чоловік твій не з Мікен, бува?
ЕЛЕКТРА
Не той, за кого батько мав оддать мене…
ОРЕСТ
Одначе, хто він? Що сказати братові?
ЕЛЕКТРА
Ось дім цей на відлюдді. Живемо з ним тут.
ОРЕСТ
250] Так волопас убогий чи рільник живе.
ЕЛЕКТРА
Бідняк, та чесний, і мене шанує він.
ОРЕСТ
У чому ж ця пошана виявляється?
ЕЛЕКТРА
Він досі ще ні разу не торкнувсь мене.
ОРЕСТ
Плекає цноту чи тобою нехтує?
ЕЛЕКТРА
Не хоче мого ймення цим принизити.
ОРЕСТ
Й високим родичанням не вдоволений?
ЕЛЕКТРА
Не визнає за тестем сили правної. [248]
ОРЕСТ
Ще б пак: боїться, щоб Орест не мстив йому.
ЕЛЕКТРА
Не тільки: справедливий він, розсудливий.
ОРЕСТ
260] Ну що ж, такого справді поважати слід.
ЕЛЕКТРА
Він десь у полі. Незабаром вернеться.
ОРЕСТ
А як, до речі, мати сприйняла все це?..
ЕЛЕКТРА
Жінкам не стільки діти, як мужі близькі.
ОРЕСТ
За що ж так над тобою наглумивсь Егіст?
ЕЛЕКТРА
Хотів, щоб мої діти були кволими.
ОРЕСТ
Так-так… Виходить, побоявся месників?
ЕЛЕКТРА
Обдумав хитро. Хай би заплатив за це!
ОРЕСТ
А знає він, що досі ти неторкнута?
ЕЛЕКТРА
Мовчу про це, то звідки б міг довідатись.
ОРЕСТ
(вказуючи на селянок)
270] А цим, що нас тут чують, довіряєш ти?
ЕЛЕКТРА
Ані словечка звідсіля не винесуть.
ОРЕСТ
А що б Орест мав тут робити, в Аргосі?
ЕЛЕКТРА
Ти ще й питаєш?.. Час найвищий діяти!
ОРЕСТ
Скарати вбивців батька якось мусив би. [249]
ЕЛЕКТРА
Хай зважиться: убивці ж — не вагалися.
ОРЕСТ
А з ним убити матір ти б насмілилась?
ЕЛЕКТРА
Сокирою, що нею батька вдарили.
ОРЕСТ
Так і сказати брату? Не відступишся?
ЕЛЕКТРА
Скаравши матір, — згину, не вагаючись.
ОРЕСТ
280] Коли б Орест був поруч і почув тебе!..
ЕЛЕКТРА
На жаль, вже б не впізнала брата рідного.
ОРЕСТ
Що ж дивного? В дитинстві розлучили вас.
ЕЛЕКТРА
Лишень один із друзів упізнати б міг.
ОРЕСТ
Який колись од смерті врятував його?
ЕЛЕКТРА
Поважний старець. Він і батька виховав.
ОРЕСТ
Та хоч могили батько твій вдостоївся?
ЕЛЕКТРА
Могили?.. З дому тіло геть пожбурили.
ОРЕСТ
Жахливе слово!. Горе, хай чуже воно,
В людському серці болем озивається.
290] То що сказати брату? Що повинен він
Почути, хай ця звістка б і гірка була.
Завваж до речі: серцем огрубілого
Чужа біда не мучить, а чутливому —
Вражає серце, витончене мудрістю.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Таке бажання й на моїй душі лежить:
За містом не чувала я про лиха ті,
Що сталися у ньому, а хотіла б знать. [250]
ЕЛЕКТРА
Ну що ж, із другом кожен щиро ділиться, —
Мою і мого батька долю викладу.
300] Вже як почав ти — сповісти Орестові
Про горе, що в Електри й Агамемнона.
Насамперед — у що тут зодягаюся,
В якій нужденній хаті жити змушена,
Хоч у покоях я зросла володарських.
І ткати одяг тут самій доводиться,
Бо чим окрила б тіло?.. Та й по воду ось
Ходжу до гомінливих річкових джерел.
І свят, і танців, і дівчат цураюся,
Але й жінкам не пара: все ще дівчина.
310] Колись була я з Кастором заручена,
Та нині він — на небі: сяє зіркою.
А мати, бач, у Трої нагромаджене
Майно посіла. Побіч неї селяться
Прислужниці-троянки — здобич батькова;
їх одяг так і сяє злотом застібок,
Хоча на стінах дому, не одмита ще,
Чорніє крівця батька. Хто ж убив його —
На тій же колісниці їздить — батьковій —
І берло, що лиш батько ним Елладі міг
320] Повелівати, — в підлій, заплямованій
Правиці… А могила Агамемнона —
Забута: ані жертви, ні дарів на ній,
Ні миртової гілки… Й це ще півбіди:
Вином залившись, муж моєї матері,
Отой володар славний, топче пагорбок
У дикій люті, в мармур мітить каменем.
Ще й словом, клятий, сміє ображати нас:
"То де ж синок твій? Вже ж така нагода є
За батька стати!" Так поза очима все
330] Глумиться над вигнанцем. Сповісти ж йому,
Що чув! За багатьох я все це мовила:
За серце бідне, за язик, за голову
Острижену, за руки, за отця його —
За тінь; було б ганебно: батько Трою взяв,
А син з одним лиш не покінчить ворогом?..
Свій рід, свій вік юнацький осоромив би.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Та ось твій муж, Електро. Видно, з поля він,
Роботу закінчивши, повертається.
Входить селянин.
СЕЛЯНИН
Агій, це що за люди? Задля чого б то
340] Ступили на селянський мій поріг низький? [251]
Чи діло є до мене?..Жінці вінчаній
Стояти з юнаками далебі не слід.
ЕЛЕКТРА
Не май, мій друже, щодо мене сумнівів,
Послухай, про що йдеться: у чужинців цих
Для мене від Ореста є доручення.
А ви за грубе слово, гості, вибачте.
СЕЛЯНИН
Що кажеш? Він живе ще? Бачить сонця лик?
ЕЛЕКТРА
Та кажуть… От і вірю неймовірному…
СЕЛЯНИН
А кривду батька і твою ще тямить він?
ЕЛЕКТРА
350] Мала надія: бракне сил вигнанцеві.
СЕЛЯНИН
Яку ж то ними звістку переслав Орест?
ЕЛЕКТРА
Дізнатись хоче про моє життя гірке.
СЕЛЯНИН
Щось бачать, щось, можливо, повіла вже ти.
ЕЛЕКТРА
Егеж. Усе, гадаю, зрозуміло їм.
СЕЛЯНИ Н
Та спершу двері гостям одчинити слід.
Заходьте в хату. А що звістка радісна,
То радо й вас по змозі пригощатимем.
(Слугам Ореста й Пілада).
Заносьте в хату, що в вас є, супутники.
І не перечте: ви ж до друзів — друзями
360] Прийшли. А я, хоч парость батька вбогого,
Чеснотами не вбогий — довести готов.
ОРЕСТ
Це той, хто лиш про око, не по-справжньому,
Живе з тобою в шлюбі — рід шанує твій?
ЕЛЕКТРА
Вгадав. Це чоловік мій. На словах лишень.
ОРЕСТ
Ну от! І де той знак є, що по ньому б ми
Порядність пізнавали? Плутанина скрізь: [252]
Не раз спостерігав я: в благородного
Росте нікчема; славний — в нечестивого.
Заможний — той без хисту, без душі бува,
370] А вбогий часто нас дивує щирістю.
То що взять за мірило, щоб не схибити?
Багатство? Цим мірилом шкода й міряти.
Убогість? Але й вбогість не без огріху:
До злочину схиляє, хитрувати вчить.
Чи зброя? Але хто б то міг засвідчити
Чиюсь порядність під списами, стрілами?..
За мірку, отже, марно брати випадок.
Ось муж цей — невідомий між аргівцями,
Ні роду, ані слави — чоловік собі,
380] Та й годі, а яким він чесним виявивсь!
То чи не краще, замість мудрувань пустих,
На поведінку глянуть та на звичаї,
Аби про чесність, доброту висновувать?
Порядний — гарно й домом буде правити,
І містом. Інший — плоть, душі позбавлена —
В різьбі стоїть на площі. Й спис рука слабка
В бою не згірш тримає від м'язистої,
Бо вдача, сила духу все вирішує.
Отож — чи є між нами, чи нема того,
390] В чиїй прийшли ми справі, — сина владаря —
Приймаємо гостину. В дім, супутники,
Ввійти годиться. Щирості господаря
Віддам я перевагу — не багатствові.
(Електрі).
Я рад, що муж цей нас у дім запрошує,
Та краще, якби брат твій до палат своїх,
Щасливий, — нас, щасливих, упроваджував.
Колись те буде! Віщування Локсія —
Правдиве; я не вірю ворожбі людській.
Орест і Пілад заходять у дім.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Тепер, Електро, серце моє радістю
400] Зігрілось трохи. Може, справді доля нам
Таки всміхнеться, наче сяйво дня — з-за хмар.
ЕЛЕКТРА
(до селянина)
Нещасний! В хаті пустка, порожнісінько,
А він — гостей приймати, ще й заможніших!..
СЕЛЯНИН
А що? Коли порядні — а так бачиться, —
То будь-яка гостина буде мила їм. [253]
ЕЛЕКТРА
Біда мені з тобою! Хоч-не-хоч тепер
Біжи до старця, що був другом батькові, —
Живе він над Танаєм, що між Аргосом
І Спартою струмує. З міста вигнаний,
410] Тепер у тому краї він овець пасе.
Нехай іде додому й дещо злагодить
Гостям, бо треба чимось пригостити їх.
Зрадіє ж він і вдячно до богів зітхне,
Почувши про Ореста: це ж його колись
Урятував він. А з хоромів батьківських,
Од матері, — нічого не отримати:
Про сина вість ще більше розізлить її.
СЕЛЯНИН
Гаразд, коли так хочеш, передам усе,
Що мовиш, старцю. Ну, а ти займися тут,
420] Чим треба, в хаті. Жінка, як бажання є,
На стіл обідній страву не одну подасть.
Та й не такі ми вбогі, щоб не мали чим
Гостей прогодувати через день якийсь.
Отут на думці мимохіть ловлю себе,
Що гроші — справді сила неабияка:
Прийняти гостя можна й помогти йому,
Як занеможе. А прожиток денний — це
Дрібниця: чи убогий, чи багатий гість —
Однаково свій голод угамовують.
Підходять.