Із-за кущів добре було видно річку. її русло, в цьому місці найвужче, навкіс перегородила загата. В прориві невеличкий водоспад.
— Бобри регулюють у невеликих річках рівень води, даруючи рослинам і тваринам вологу,— сказав учений.— А тепер — ноги на плечі і на базу.
Ішли мовчки, аж поки не сховалися і річка, і боброва хатка на купині, й загата. І вже коли ступили на тверду землю, десь позаду затріщали гілки й щось сплеснуло в річці. То, мабуть, упало підточене дерево.
Мухоїди
В цей час більша група із Сисоєм Олександровичем Машталяр-чуком, який добре знався на рослинності, рушила до невеличких боліт, що загубилися між вигинами стариці (Сункчка колись була велика ріка!). Вони мають знайти рослинку росичку.
— Шукайте мох,— сказав Сисой Олександрович,— там і росичка росте, листочки цієї рослинки дуже тендітні, то ви обережно кладіть до гербарію.
Діти розбрелися по болоту. Де ж вона, хижа росичка?
Далі всіх забралися близнята Вітя й Валик Січкарі. В експедицію вони попали тільки після того, як запевнили, що добре поводитимуться.
Сисой Олександрович вибрав собі найвищу купину і очей не зводив з дітей — всяке може трапитись на болоті.
— Вона чи ні? — До Сисоя Олександровича підбігла Марійка Басараб.
— Вона. Тільки навіщо ти висмикнула її з мохової купки? Бачиш, лишилася рослинка без корінців, вони в неї тоненькі й короткі. Тепер вона не годиться для гербарію. Я ж попереджав.
— Знайшл-и-и-и! — закричали брати Січкарі.— Сисою Олександровичу, на всю експедицію вистачить!
Незабаром уся група була коло Січкарів.
Серед блідо-зеленого болотяного моху виділялися на довгих черешках кругленькі темно-зелені листочки, зібрані в розетки.
— А придивіться, діти...— Сисой Олександрович обережно викопав копачкою кілька кущів і роздав юннатам,— що ви бачите на пластинках її листків?
— Щетинки, ворсинки...
— Якого кольору?
— Рожевого, яскраво-червоного...— знову кожен на свій лад.
— Пурпурово-рожевого, — поправив учений і роздав дітям лупи.— Яку ж форму мають щетинки?
— Бони схожі на булавки,— відповіла Валя Кравченко.
— Вірно,— сказав Сисой Олександрович.— Тепер зверніть увагу на крапельку прозорої рідини, що тримається на головці булавки.
Сисой Олександрович взяв травинку й під лупою доторкнувся нею до крапельки, що блищала.
— Бачите, яка вона густа й тягуча, мов клей. А ось,— Сисой Олександрович знайшов пінцетом листочок, у якого крайки були згорнуті,— росичка вже проявила свій характер.
Він відігнув край листочка, і діти побачили залишки комах, яких недавно полонила рослина, можна було навіть пізнати комариків.
— А спіймайте комашку! Подивимось, як росичка схоплює жертву.
Комашку було спіймано негайно, і Сисой Олександрович на кінчику пінцета підніс її до листочка росички, доторкнувся нею до крапельки й пустив. Комашка так і прилипла. Вона хотіла вирватися, та клейка крапля витяглася в довгу нитку і притягнула комашку. Потім щетинки одна за одною розправилися. Блискуча крапелька стала рости. Щетинки притягли комашку й залили клейкою рідиною.
— Мине час, щетинки пересунуть комашку на середину, й листок згорнеться, а через два-три дні росичка перетравить комашку, і коли розкриється листочок, на ньому буде ось таке.— Сисой Олександрович ткнув кінчиком пінцета в інший листок, на якому діти побачили крильця мухи, лапки, залишки хітинового покриву.
— Зверніть увагу,— вів далі вчений,— на цьому листку вже не видно росинок, рослинка "осушила" його, щоб вітер поздував "недоїдки". Тільки тоді щетинки знову розправляться і на них з'являться крапельки. Стережись тоді, комашко!
Юннати обережно взяли собі по пучечку моху з росичкою, вклали його в гербаризатори й рушили до бази. Ішли ланцюжком, нога в ногу, обминаючи кущі колючої ожини та багна, що неприємно пахло. Всі поглядали собі під ноги, бо в цих місцях водяться гадюки. А коли вже вийшли на простір, Сисой Олександрович став розповідати далі:
— У росички є багато родичів, один з них — венерина мухоловка, живе на торфових болотах Америки. її листки мають ще цікавішу будову: як двостулковий молюск. Тільки-но якась мушка сяде на середину листка, стулки відразу зачиняються.
Дорога вела луками поміж озерець, над якими роїлися бабки. В озерах скидалася риба.
— Сисою Олександровичу,— не витримали дівчата,— давайте скупаємось.
— І повудимо,— додали хлопці.
— Бути по-вашому,— погодився вчений.— Завертайте до озерця. О, гляньте: пухирчатка,— показав на стебельця, що витикалися з води.— Ану, хто дістане?
Брати Січкарі — наввипередки.
Через кілька хвилин у холодку під верболозами Сисой Олександрович розповідав:
— Квіти пухирчатки нагадують рицарський шолом із спущеним забралом. Квітконіжки виходять прямо з рослинки, яка вільно плаває у воді. Гілочки пухирчатки, або, як її ще звуть, водяної ялинки, мають на собі не лише дрібнорозсічені листочки, а й безліч напівпрозорих пухирців. Ось такі,— відщепив пінцетом Сисой Олександрович невеличкий, завбільшки з перцеве зернятко, пухирець.— Тепер я вам дам по гілочці, а ви під лупою роздивіться на пухирці.
— Ой! — скрикнула Віта.— У пухирці є отвір.
— А тут у пухирці сидить якась комашка!
— І потрапила в пухирець комашка через той отвір. Він затуляється клапаном, що відхиляється лише всередину. Біля верхнього краю отвору — дві вилки-шетинки, а біля нижнього — кілька слизистих війок, які приманюють дрібних комашок, що живуть у воді.
— Сисою Олександровичу! А пухирці схожі на дафній!
— Так, про це говорять і натуралісти.
— А яких комах хапає пухирчатка? — спитав Валик.
— Дрібних ракоподібних, личинок комарів. Буває, що в пухирці потрапляють і мальки риби, які щойно вилупилися з ікри. Мине кілька
днів, і від здобичі лишаються самі шкаралупки. До речі,— підкреслив вчений,— пухирчатку можна завести й у шкільному акваріумі. Придивіться напровесні до поверхні води на ставах. Там часто плавають м'які зелененькі клубочки. Формою вони бувають круглі й довгасті, а величиною від горошини до суниці. Це не що інше, як бруньки пухирчатки, що відділилися восени минулого року від своєї материнської рослини й перезимували під водою.
Якщо ці клубочки вкинути в скляну банку з водою й поставити її на сонячне вікно, то через кілька днів з них розів'ються дорослі пухирчатки. Коло пухирчатки — мало клопоту, бо для неї не треба обладнувати дна акваріума, досить, щоб вона потрапила на поверхню води.