– Ви брешете, – спокійно, безапеляційним тоном промовив Вулф. – П'ять душ засвідчать під присягою, що двері були замкнені, а ви не дзвонили. Четверо з нас чули, як ви добирали ключі. Якщо поліція вас обшукає, то знайде й ті інструменти. Кажете, Федеральне бюро розслідувань? Пхе! Викликайте поліцію, Арчі, і попередьте, щоб прислали людей, які впоралися б з двома бандитами!
Перше ніж набрати помер, я покликав до себе Фреда, і він, проходячи повз тих двох, трохи не зачепив їх ліктем. Колись агент ФБР викрутив йому руку, і тепер Фред залюбки скористався б нагодою поквитатися. Спершись боком на Вулфів стіл, обличчям до тих двох, і тримаючи напоготові пістолет, Фред виглядав далеко грізнішим, ніж був насправді. Взагалі Фред досить милий чоловік, батько чотирьох дітей.
Набираючи перші цифри, я ладен був поставити сто проти одного, що набрати номер до кінця мені не дадуть. Так воно й сталося. Коли я крутнув диск учетверте, красень випалив:
– Не треба, Гудвіне!
Я затримав палець і обернувся. Він сягнув рукою до внутрішньої кишені пальта. Я поклав трубку і став поруч із Фредом. У руці фебеерівця з'явилася невеличка чорна книжечка в шкіряній оправі.
– Ось посвідчення, – сказав він, потім розгорнув його й показав усім.
Ситуація складалася досить-таки делікатна. Співробітникам ФБР дозволено тільки показувати посвідчення, але не випускати його з рук.
– Дайте поглянути! – буркнув Вулф.
Красень хотів був ступити вперед, але Фред ту ж мить викинув свою величезну лівицю й штовхнув його назад. Нічого не кажучи, я простяг руку. Красень хвилю повагався й нарешті поклав посвідчення мені на долоню.
– Ви теж, – кинув я худорлявому і знову простяг руку.
Той уже дістав своє посвідчення і поклав його поверх першого. Я повернувся до Вулфа й віддав обоє посвідчень йому. Вулф поглянув на одне, потім на друге, висунув шухляду, узяв свої великі окуляри, неквапно роздивився крізь них посвідчення, далі поклав окуляри назад до шухляди, кинув поверх них посвідчення і, засунувши шухляду, знов підвів погляд на фебеерівців.
– Вони можуть бути фальшиві, – нарешті промовив він. – Це з'ясує поліційна експертиза.
Обом, видна, коштувало неймовірних зусиль тримати себе в руках. І вони, може, навіть викликали б у мене захоплення, якби мої думки по були поглинені іншим. Фебеерівці стояли немов скам'янілі й не ворушились.
Нарешті худорлявий процідив:
– Вгодоване мурло!
Вулф кивнув головою:
– Закономірна реакція. Давайте поміркуємо. Припустімо – просто так, аби почати розмову, – що ви справді співробітники Федерального бюро розслідувань. У такому разі ви маєте всі підстави скаржитись – тільки не на мене, а на своїх колег, які з дурної голови вирішили, нібито цей будинок порожній. А особисто вам вибачатися немає за що. – Вулф прокашлявся. – Отож вернімося до наших міркувань. Я маю намір затримати ваші посвідчення замість застави. Ви чи ваше начальство одержить їх назад лише після того, як звернеться до законних властей. І тоді стане відомо, як ці посвідчення потрапили до мене, а я, зі свого боку, подам зустрічний позов, оскільки ви вдерлися в мій дім незаконно і вас застали flagrante delicto[8]. У мене чотири свідки. І я маю сумнів, чи схоче ваше начальство платити таку ціну. Отже, ініціатива в моїх руках. Ви можете йти. Якщо продовжити міркування, то в мене одна мета: дістати незаперечний доказ того, що агенти Федерального бюро розслідувань учинили тяжкий злочин і на них можна подати в суд. Цей доказ у мене тут, у шухляді. До речі, я ще не згадав про рукавички, які на вас. Певна річ, усі ми помітили і— їх. Рукавички теж стануть ще одним підтвердженням і доказом, якщо справа дійде до суду. Можете йти собі, джентльмени.
– Будьте ви прокляті! – вилаявся красень. – Суд буде федеральний. А посвідчення належать представникам федеральної служби!
– Можливо. Навіть якщо ви ті, за кого себе видаєте, я маю виправдання. Та облишмо міркування. Як на мене, важко повірити, що представники федеральної служби, покликані стояти на варті закону, самі незаконно переступають поріг мого дому. Очевидно, я маю право тримати ні посвідчення доти, доки буде доведено, що вони справжні..
– Як ви збираєтесь це зробити?
– Побачимо. Я почекаю, як розвиватимуться події. Якщо посвідчення справжні, то хтось із вашого начальства, мабуть, мені подзвонить. Може, навіть сам містер Регг.
– Вгодоване мурло! – знову процідив худорлявий. Видно, за скрутних обставин його лексикон був не вельми багатий.
– Я, по суті, чоловік поблажливий, – відказав Вулф. – Ви вдерлися в мій дім ще й намагаєтесь видати себе за представників закону. Два тяжкі кримінальні злочини відразу! Якщо ви озброєні, нам слід забрати у вас зброю, а також інструменти, якими ви відімкнули замок у моїх дверях. Сумніву немає: ви збиралися проникнути до цього кабінету й виламати шухляди. Хіба ж по для цього ви надягли рукавички?! Раджу вам піти звідси негайно. Ці четверо джентльменів не люблять ні зломщиків, ні агентів ФБР і залюбки скористаються нагодою принизити вас. Ідіть же, сто чортів!
Фебеерівці стояли й тільки мовчки дивилися на Вулфа. Погляд красеня проходив між Фредовим плечем та моїм, а худорлявого – праворуч від Фреда. Потім вони перезирнулися, знов глянули на Вулфа й рушили до дверей. Оррі, не опускаючи пістолета, позадкував до передпокою. Оррі любить тримати в руках пістолет. Саул вийшов через вітальню у передпокій і вже ввімкнув там світло. Ми з Фредом попростували за фебеерівцями. Коли вони підійшли до вхідних дверей, Саул розчинив їх, а Оррі та я стали поруч із ним і дивилися вслід непроханим гостям, поки вони спускалися на тротуар. Ми майже не сумнівалися, що десь поруч стояв і третій фебеерівець, однак його ніде не було видно. Ті двоє повернули ліворуч на Десяту авеню, але ми не стали виходити з будинку й проводжати їх до машини. Перше ніж причинити двері, ми оглянули замок і переконалися, що він цілий. Коли я взяв двері на засув, Фред зауважив, що у ФБР, певно, найкраща колекція ключів у світі.
Потім ми всі повернулися до кабінету. Вулф стояв посеред килима і розглядав щось у руках. То був олівець-ліхтарик, що його впустив красень. Нарешті Вулф кинув ліхтарика мені на стіл і вигукнув: