Місіс Луїза саме встигла, щоб побачити, як Джейн і лев переходять пасовище Джорджа Таннера і прямують до сараю. Стояла і дивилася, як Джейн відчиняє двері…, кличе лева…, заганяє його всередину і зачиняє. Потім місіс Луїза сіла на грядку з румбарбаром і Метті прикликала сусідів, щоб віднести її назад до ліжка.
Повертаючись, Джейн зайшла до магазину і попросила Джуліуса Еванса, — той, усе ще блідий, спирався на колекцію всіяних плямами глечиків на прилавку, — подзвонити до Шарлоттауну і повідомити циркачів, що їхній лев у безпеці, замкнений в сараї містера Таннера. А вдома застала тата на кухні Ліхтарного Пагорба. Вигляд у нього був доволі дивний.
— Джейн, те, що ти бачиш перед собою, — не людина, а її катастрофа, — глухо сказав він.
— Тату…, що трапилося?
— Що трапилося, каже вона твердим голосом. Ти не знаєш…, сподіваюся, ніколи не дізнаєшся, що це таке, — випадково виглянути з вікна кухні, де ви з місіс Гардінер Деві обговорюєте ганебно низьку ціну на яйця, і раптом побачити свою доньку…, свою єдину доньку…, крокуючу вільно, широко й красиво[73] у супроводі лева. Ти вирішуєш, що раптово збожеволів…, питаєш себе, що насправді було у тій склянці малинової настоянки, яку дала тобі випити місіс Гардінер. Бідна місіс Деві! Як вона патетично мені проголосила, це видовище перевернуло їй ребра. Вона зуміла повернути їх правильно, Джейн, але боюся, — вона вже ніколи не буде такою жінкою, як раніше.
— Та ж це тільки ручний старий лев, — нетерпляче промовила Джейн. — Не знаю, чому з цього наробили стільки галасу.
— Джейн, обожнювана моя Джейн, заради нервів твого безталанного батька, не води більше левів селом, все одно, ручних чи ні.
— Але ж, тату, навряд, чи щось таке може трапитися ще раз, — розсудливо сказала Джейн.
— Так, навряд чи, — сказав тато з виразною полегкістю. — Вважаю, що, ймовірно, це не перейде у звичку. А все ж, Джейнелет, якщо ти колись вирішиш завести іхтіозавра як домашню тваринку, то вділи мені маленьке попередження, Джейн. Я вже не такий молодий, як був раніше.
Джейн не могла зрозуміти, яку сенсацію наробила. Ні найменшою мірою не почувалася героїнею.
— Спершу я його злякалася, — сказала вона Джиммі Джонам. — Але це минулося, коли він позіхнув.
— Ти тепер, певно, надто запишаєшся, щоб із нами розмовляти, — тужно сказала Карвей Сновбім, коли фотографія Джейн потрапила в газети. Джейн і сарай, і лев — усі були сфотографовані, кожне окремо. Всі, що їх бачили, стали поважними особами. Місіс Луїза Лайонс не тямилася від збудження. Її фото теж було в газетах, і навіть грядка з румбарбаром теж.
— Тепер я можу померти щасливою, — сказала вона Джейн. — Якби фото місіс Паркер з'явилося в газеті, а моє ні, то я б цього не витримала. Я навіть не знаю, чого вони дали туди її фотографію. Вона ж навіть лева не бачила, а тільки мене. Ну що ж, деякі люди ніколи не бувають задоволеними, якщо вони не в центрі уваги.
Джейн зосталася в історії Берега Королеви як дівчина, котрій нічого не варто прогулятися у компанії лева, — чи й двох.
— Цілком безстрашна дівчина, — казав Метровий Крок, що всюди вихвалявся знайомством з нею.
— Я з першої хвилини зрозумів, що вона суперська, — заявив дядько Гробовик. Місіс Сновбім нагадала всім, як вона казала, що Джейн Стюарт — це дівча, якого ніщо не зупинить.
Коли Дін-дон Белл і Панч Гарланд постаріють, то казатимуть одне одному.
— Пам'ятаєш, як ми з Джейн Стюарт загнали лева до сараю Таннера? Але ж міцні нерви ми мали!
38
Злитий сльозами лист від Джоді, що прийшов наприкінці серпня, змусив Джейн провести безсонну ніч. Там було написано, що тепер її насправді віддадуть до сирітського притулку.
"Міс Вест збирається у жовтні продати пансіон і піти на спочинок, — писала Джоді. — Я плакала і плакала, Джейн. Ненавиджу саму думку піти до сиротинця і, Джейн, я вже ніколи більше тебе не побачу, і, Джейн, це неправильно. Я не про міс Вест, а взагалі щось неправильно".
Джейн теж відчувала, що щось неправильно. А ще відчувала, що Весела, 60 без перемовин із Джоді буде ще нестерпнішою, ніж досі. Але це ще було марницею порівняно зі стражданнями бідної Джоді. Джейн подумала, що у притулку Джоді, можливо, буде легше, ніж на Веселій, 58, де вона була безплатною тяжко працюючою служницею, а все ж думка про притулок подобалася їй не більше, ніж Джоді. Джейн виглядала такою засмученою, що Метровий Крок помітив це, коли приніс їй свіжу скумбрію з гавані.
— На твій завтрашній обід, Джейн.
— Завтра день капусти зі шкварками, — враженим голосом сказала Джейн. — Риба буде на післязавтра. Саме на п'ятницю. Дякую, Метровий Кроку.
— Щось тебе турбує, міс-приборкувачко-лева?
І Джейн відкрила йому серце.
— Ти просто не знаєш, яким було життя бідної Джоді, — підсумувала вона.
Метровий Крок кивнув.
— Та знаю. Візьми те, принеси це, зроби оте. І так цілий день як білка в колесі. Бідна мала.
— І ніхто, крім мене, її не любить. А як піде до притулку, то я вже її ніколи не побачу.
— Ну, ні, — Метровий Крок задумливо почухав голову. — Одна голова добре, а дві ліпше, Джейн, будемо думати разом, то щось придумаємо.
Від думання Джейн не було жодного ефекту, а от роздуми Метрового Крока виявилися більш плідними.
— Я тут надумав, — сказав він Джейн наступного дня, — як шкода, що леді Тайтус не можуть взяти Джоді собі. Вони вже цілий рік збираються когось всиновити, але ніяк не домовляться, яку дитину хочуть. Джастіна хоче дівчинку, Вайолет хлопчика, але обидві воліли би близнят, все одно якої статі. Але з годящими близнюками, яким шукають батьків, у нас трудно, то вони вже від тої думки відмовилися. Вайолет хоче темноволосу дитину з карими очима, а Джастіна біляву і синьооку. Вайолет хоче десятилітню, Джастіна семилітню. А скільки Джоді?
— Дванадцять, як мені.
Метровий Крок спохмурнів.
— Ну, не знаю. Ніби для них завелика. Але не пошкодить, коли попробувати. Ніколи не знати, що ті дві дівиці зроблять.
— Піду до них відразу ж після вечері, — вирішила Джейн.
Так хвилювалася, що посолила яблучний соус і ніхто не міг його їсти. Як тільки помила посуд після вечері…, — у той вечір вона не надто завзято його мила, — одразу ж вирушила.