Джейн запекло в очах. Вона не заплаче, але їй здушило горло.
— Я… я… думала — все, що я люблю, не може померти, — прошепотіла вона в плече татові.
— Ох, Джейн, любов не боронить від смерті. Його життя було щасливим, хоча й коротким…., ми поховали його в саду. Піди й подивися на сад, Джейн…, він розцвів, як тільки почув, що ти приїжджаєш.
Вітер пробіг через сад, коли вони увійшли. Видавалося, що кожна квітка і кожен кущ кивали їм головою або махали рукою. Тато показав кут, де рівними рядами вишикувалися овочі, а ще там були нові грядки однорічних квітів.
— Міранда роздобула все насіння, яке ти хотіла… Думаю, що ти знайдеш тут усе, навіть скабіозу. Чого ти хотіла скабіозу, Джейн? Це огидне ім'я. Звучить як хвороба.
— Але її квіти такі гарні, тату. І вона має багато кращих імен… подушечка леді або наречена в траурі. Хіба ж братчики не милі? Я так тішуся, що посіяла їх торік у серпні.
— Ти сама як квітка братчиків, Джейн…, така червоно-коричнева із золотими очима.
Джейн згадала, як то вона задумувалася, чи хтось колись порівняє її з квіткою. Незважаючи на невеличку купку каміння під бузком…, Малий Джон насипав її над могилою Другого Пітера…, вона була щасливою. Все було прекрасним. Навіть прання місіс Великий Доналд, кокетливо розвішане на тлі ясного неба на її вершині пагорбу, було чарівним. А внизу, біля Сторожової Вежі, прибій вихлюпувався на пісок. Джейн хотілося опинитися у цьому вируванні хвиль. Але з цим доведеться почекати до ранку. А тепер слід зайнятися вечерею.
— Як весело бути знову в кухні, — думала Джейн, оперізуючись фартушком.
— Тішуся, що повернулася моя куховарка, — сказав тато. — Я практично всю зиму прожив на соленій трісці. Її найлегше готувати. Але не стану заперечувати, — сусіди допомагали мені у продовольчому забезпеченні. І без кінця присилали щось для нашої спільної вечері.
Джейн виявила, що комора заповнена подарунками. Холодне курча від Джиммі Джонів, шматок масла від місіс Великий Доналд, гладущик вершків від місіс Малий Доналд, трохи сиру від місіс Сновбім, пучок рожево-червоної ранньої редиски від матусі Мін, пиріг від місіс Белл.
— Вона казала, що знає, — ти печеш пироги не згірше від неї, але цей заповнить порожнечу, перш ніж ти встигнеш напекти своїх. Ще зосталося трохи варення і майже всі соління.
Приятелі Джейн делікатно почекали, доки вона насолодиться першим захватом, і прийшли до неї ввечері…, засмаглі, рум'яні Джиммі Джони і Сновбіми, і Мін, і Дін-дон. Всі вони були раді бачити її. Берег Королеви прийняв Джейн у своє серце. Так чудово знову бути КИМОСЬ…, чудово сміятися, коли захочеш, і це нікого не вражало…, чудово знову бути серед щасливих людей. Тепер Джейн зрозуміла, що на Веселій, 60 ніхто не був щасливим…, окрім, можливо, Мері та Френка. Ні бабуся…, ні тітка Гертруда…, ні мама.
Метровий Крок шепнув їй, що привіз тачку овечого гною для її саду.
— Знайдеш його за хвірткою… Нема ліпше для саду, як перепрілий овечий гній.
Дін-дон приніс кошеня, щоб замінити Другого Пітера..., зараз малюк був завбільшки як лапка його матері, але у майбутньому він мав вирости на розкішного кота, чорного з білими лапами. Джейн і тато перепробували на ньому всеможливі імена, перш ніж пішли спати, і врешті домовилися на Срібняку, — через круглу білу пляму між його вухами.
Як добре було зайти до своєї любої кімнати, просто у вікно якої простягала руку юна біла берізка, що росла на узбіччі пагорба…, почути вночі шум моря…, прокинутися вранці і подумати, що весь день вона буде з татом. Одягнувшись, Джейн проспівала пісню поранніх зір і пішла снідати.
Перше, що зробила Джейн після сніданку, — наввипередки з вітром побігла на берег і там радісно занурилася у бурхливі хвилі. Уся віддалася пестощам і обіймам моря.
А ще це був ранок полірування срібла і миття вікон. Насправді нічого не змінилося. хоча були деякі поверхневі зміни. Метровий Крок відростив бороду через клопоти з горлом…, Великий Доналд перефарбував свій будинок…, торішні телята підросли…, Малий Доналд розвів на пасовищі свого пагорба ялинник. Як добре бути вдома!
— Тату, наступної суботи Тімоті Салт збирається взяти мене ловити тріску.
35
У липні дядько Девід, тітка Сильвія та Філіс приїхали до Готелю Горішньої Гавані, але тільки на тиждень. Після обіду вони привезли Філіс до Ліхтарного Пагорба і залишили її там, доки самі вони гостюватимуть у їхніх міських друзів.
— Повернемось за нею десь близько дев'ятої, — сказала тітка Сильвія, нажахано дивлячись на Джейн, яка щойно повернулася із Королівської Річечки, де писала для Джо Готьє любовний лист до його подруги у Бостоні. Схоже, не було жодних правил, які Джейн остерігалася б порушити. Все ще мала на собі комбінезон кольору хакі, у якому до обіду звозила сіно в сарай Джиммі Джона. Комбінезон був старим, облізлим, а величезна зелена пляма, що відповідала певній частині анатомії Джейн, не надто його прикрашала. Одного дня Джейн пофарбувала стару лавку в саду на зелено і сіла на неї, перш ніж фарба висохла.
Тато був далеко, отож ніхто не міг їй допомогти зняти гостроту питання Філіс, яка сьогодні поводилася ще більш протекційно, ніж раніше.
— Твій садок ДОВОЛІ милий, — сказала вона.
Джейн видала звук, дуже схожий на пирхання. Доволі милий! Адже всі одностайно визнавали, що це найкращий сад на Березі Королеви, окрім хіба що саду леді Тайтус. Невже Філіс не помічає тих чудових бризок настурцій, найгарніших на все графство? Хіба вона не розуміє, що ці молоденькі червоні бурячки і сортова золота морква на два тижні обганяють усі інші в радіусі двох миль? Може, не знає, що про рожеві півонії Джейн, щедро удобрені овечим гноєм від Метрового Крока, розмовляла вся громада? Але цей день так чи сяк вийшов для Джейн перекуйовдженим. Попереднього дня тітка Айрін та міс Морроу відвідали їх, повернувшись із Бостону, і, як завжди, тітка Айрін була солодкою та поблажливою, і, теж як завжди, дратувала Джейн, гладячи її проти шерсті.
— Я так тішуся, що твій батько встановив собі телефон… Сподіваюся, що це завдяки тій невеликій пораді, яку я йому дала.
— Я телефону не хотіла, — похмуро сказала Джейн.