— Гав, гав! — озвався приязний коричнево-білий песик, що сидів на східцях. Приємний імбирний запах гарячого печива війнув із дверей, звідки вийшла літня жінка… туго обв'язана білим фартухом, оздобленим шестидюймовим мереживом, і з такими червоними щоками, яких Джейн ще ніколи не бачила.
— Місіс Мід, це Джейн, — сказав тато, — і ви розумієте, чому я відтепер мушу щоранку голитися.
— Дитинко, — сказала місіс Мід і поцілувала її. Цей поцілунок сподобався Джейн куди більше, ніж поцілунки тітки Айрін.
Місіс Мід одразу ж пригостила Джейн скибкою хліба з маслом і суничним варенням, щоб вона "утишила живіт" до вечері. Це було варення з лісових суниць, досі Джейн ніколи такого не куштувала. Стіл до вечері накрили у бездоганно чистій кухні, всі великі підвіконня якої були заповнені квітучою геранню і срібнолистою бегонією.
— Мені подобаються кухні, — подумала Джейн.
Через інші двері, що виходили в сад, відкривався вид на далекі пасовища на півдні. Стіл у центрі кімнати був покритий веселою скатертиною в червоно-білу клітинку. Перед містером Мідом стояв товстопузий горщик, повний золотисто-коричневої квасолі, з якого містер Мід одразу ж вділив Джейн щедру порцію та ще й додав чималий шматок пухкого кукурудзяного коржа. Містер Мід був схожий на велику капусту в окулярах і з вітрилами, але Джейн він сподобався.
Ніхто не чіплявся до Джейн, чому вона робить те і не робить іншого. Ніхто не змушував її почуватися незугарною, невправною і завжди не такою, як слід. Коли вона доїла свій корж, містер Мід поклав їй на тарілку ще один шматок, навіть не питаючи, чи вона його хоче.
— Їж скільки завгодно, але нічого не ховай до кишені, — поважно сказав він.
Коричнево-білий песик сидів поруч з нею, в його очах світилася голодна надія. Ніхто не звертав уваги, коли Джейн давала йому шматочок коржа.
Розмову вели переважно містер і місіс Мід. Йшлося про людей, яких Джейн не знала, але чомусь їй подобалося слухати цю розмову. Коли місіс Мід серйозно сказала, що бідний Джордж Болдуїн дуже захворів на ольстер шлунку[9], то очі Джейн і тата засміялися, але їхні обличчя їх були такі ж поважні, як і місіс Мід. Джейн відчула приємне тепло. Як весело мати когось, з ким можна поділитися жартом! На Веселій, 60 сміх у очах видавався чимось небувалим. Інколи вони з мамою обмінювалися усмішками, але ніколи не відважувалися сміятися.
На блідому східному небі мав саме з'явитися місяць, коли Джейн вкладалася спати у гостьовій кімнаті місіс Мід. Столик та умивальник були дешевенькими, залізне ліжко емальоване на біло, коричнево пофарбована підлога. Але ще тут лежав чудово сплетений килим з узором із троянд, папоротей та осіннього листя, твердо накрохмалені мереживні фіранки були білими як сніг, гарнюсінькі шпалери… на кремовому фоні срібні ромашки з блакитними обводами…, а ще величезна червона оксамитоволиста герань на підставці перед одним із вікон.
У цій кімнаті було щось доброзичливе. Джейн міцно спала, але прокинулася і збігла вниз уранці, коли місіс Мід розпалювала вогонь на кухні. Місіс Мід дала Джейн велику пишну пампушку, щоб втишити живіт до сніданку, і послала її в сад чекати, доки тато спуститься вниз. Сад оповивала тиша росяного поранку. Вітер був напоєний благотворними сільськими запахами. Маленькі клумбочки обрамляли сині незабудки, а в одному з кутів цвів великий кущ ранніх темно-червоних півоній. Під вікнами вітальні росли фіалки та ще були латки білих і червоних ромашок. На золото-зеленій траві ближнього лугу паслися корови і зграйками бігали маленькі пухнасті курчатка. Крихітна жовта пташка погойдувалася на гілці спіреї. Коричнево-білий песик вискочив надвір та супроводжував Джейн. По дорозі їхав смішний двоколісний візок, подібного якому Джейн ніколи раніше не бачила, а візник, худорлявий юнак у комбінезоні, помахав їй рукою, як давній знайомій. Джейн швидко помахала йому тим, що зосталося з її пампушки.
Яким синім і високим було небо! Джейн подобалося сільське небо. "Острів П.Е. — пречудове місце", — думала вона, цього разу цілком охоче. Зірвала рожеву центифолію[10] і струсила росу з неї на обличчя. Як незвично вмиватися трояндою! І тоді згадала, як молилася, щоб сюди не їхати.
— Думаю, — рішуче сказала Джейн, — що я мушу вибачитися перед Богом.
15
— А тепер, качечко, ми повинні купити дім, — заявив тато, одразу ж переходячи до суті справи. Джейн уже знала, що така в нього звичка.
Джейн обдумала це речення.
— Тепер — це сьогодні? — спитала вона.
Тато засміявся.
— Може бути й так. Нині один із тих днів, коли я собі до певної міри подобаюся. Почнемо, як тільки Джед прижене наш автомобіль.
Джед не пригнав автомобіля аж до полудня, отож вони встигли пообідати, перш ніж вирушили, а місіс Мід дала їм цілу торбинку пісочних тістечок, щоб утишити живіт до вечері.
— Мені подобається місіс Мід, — сказала Джейн татові, а приємне тепло заповнило її душу. Врешті знайшовся хтось, хто їй сподобався.
— Вона сіль землі, — згодився тато, — навіть коли думає, що соня садова[11] — це така дівчина.
Хай би собі Соня Садова була дівчиною або чимось іншим, — Джейн цього не знала і це її не обходило. Достатньо було знати, що вони з татом разом їдуть автомобілем, який довів би Френка до істерики, підстрибують на червоних дорогах, водночас і приязних, і потайних, проїжджають через ліси, такі веселі й весільні завдяки розкиданим у них диким вишням, підіймаються на пагорби, над якими котилися оксамитово-тінисті хмари, наче збираючись сховатися в долинках, повних блакиті. Скрізь у цьому прекрасному краю було чимало домів, а вони збиралися купити один із них. "Купімо дім, Джейн", так просто, наче "купімо кошика". Супер!
— Коли я вже знав, що ти приїдеш, то почав розпитувати про будинки. Ну й довідався про декілька. Ми усі їх оглянемо, перш ніж вирішимо. Який будинок ти б хотіла, Джейн?
— А який ти можеш собі дозволити? — поважно запитала Джейн.
Тато реготнув.
— Дісталося їй трохи здорового глузду, який ще зостався в цім світі, — запевнив небеса. — Ми не зможемо сплатити фантастичну ціну, Джейн. Я не плутократ. Але, з іншого боку, і не на біржі сиджу[12]. Минулої зими я чимало всякого видрукував.