— Ти зовсім не схожа на свою матір. Вона була найгарнішою дівчиною, яку я будь-коли бачила. Ти схожа на батька, коханесенька. А тепер трішки повечеряємо.
— О ні, будь ласка, ні, — імпульсивно скрикнула Джейн. Знала, що не проковтне ані шматочка… шкода навіть пробувати.
— Тільки трішки, тільки трішки перекусити, — переконувала її тітка Айрін, наче умовляючи малу дитину. — Я спекла такий смачний торт, шоколадний з м'ятою. Насправді це для твого батька. Він у деяких справах наче хлопчик, знаєш… такий солодкоїжка. Завжди вважав мій шоколадний торт неперевершеним. Твоя мати так тяжко старалася, щоб довідатися, як я його роблю, ну але… це такий дар. Або хтось його має, або ні. Не можна очікувати, що гарненька лялечка виявиться ще й куховаркою… або ж господарюватиме, і я часто так казала твоєму батькові. Чоловіки багато чого не розуміють, правда? Вимагають від жінки всього. Сідай отут, Джені.
Мабуть, ця "Джені" була останньою краплею. Джейн ніколи не буде "Джені".
— Дякую, тітко Айрін, — дуже чемно і дуже рішуче сказала вона, — але я нічого не зможу з'їсти і немає сенсу намагатися. Прошу, дозвольте мені піти спати.
Тітка Айрін поплескала її по плечі.
— Звичайно, моя бідолашненька. Ти втомилася, а все довкола таке незвичне. Я знаю, як це тяжко. Зараз відведу тебе просто до твоєї кімнати.
Кімната була дуже гарною, кретонові шпалери розмальовані вазонами троянд, а ліжко з шовковим покривалом було таким рівним і гладеньким, наче на ньому ніхто ніколи не спав. Але тітка Айрін спритно зняла шовкове покривало і відкинула простирадла.
— Сподіваюся, ти добре спатимеш, коханесенька. Ти не знаєш, що це значить для мене, — те, що ти спиш під моїм дахом… дівчинка Ендрю… моя єдина племінниця. І твою матір я завжди так любила… хоча… не думаю, що вона справді любила мене. Я завжди це відчувала, але ніколи не дозволила, щоб це нас порізнило. Їй не подобалося, що ми з твоїм батьком так багато спілкувалися…Я це розуміла. Вона була далеко молодша від твого батька… справжня дитина… природно, що за порадами він, як завжди, звертався до мене. Завжди все насамперед обговорював зі мною. Вона трішки ревнувала…, а ще, я думаю, навряд чи допомагало те, що вона була донькою місіс Роберт Кеннеді. Ніколи не дозволяй собі ревнувати, Джені. Це руйнує більше життів, ніж усе інше. От перинка, коханесенька, якщо змерзнеш уночі. При дощовій погоді ночі на Острові П.Е. бувають прохолодними. Добраніч, коханесенька.
Джейн залишилася сама в кімнаті і оглянула її. Лампа при ліжку мала абажур, розмальований трояндами і оторочений бахромою з бісером. Чогось Джейн роздратував цей абажур. Він був надто прилизаним і вичепуреним, зовсім як тітка Айрін. Підійшла до нього і загасила світло. Потім підійшла до вікна. Крап, крап, — ударяв дощ по шибках. Плюсь, плюсь, — спадав дощ на дах веранди. За ним Джейн нічого не було видно. Її серце переповнилося. Ця чорна, чужа, беззоряна земля ніколи не зможе стати її домом.
— Якби ж я тільки маму мала, — прошепотіла вона. Але, хоча відчувала, що хтось узяв її життя та розірвав на частини, — не плакала.
13
Попередні безсонні ночі в поїзді так утомили Джейн, що вона майже відразу заснула. Але, коли прокинулася, все ще була ніч. Дощ перестав. Смуга світла лежала впоперек ліжка. Вона вислизнула з-поміж напахчених простирадл тітки Айрін і підійшла до вікна. Світ перемінився. Небо було безхмарним і кілька яскравих далеких зірок дивилися вниз, на спляче місто. Дерево неподалік повністю покривав сріблястий цвіт. Все довкола заливало місячне сяйво повні, яка, наче величезна бульбашка, висіла над чимось, що повинне бути бухтою чи гаванню, а на воді був чудовий блискучий слід. Отож, на Острові Принца Едварда теж є Місяць. Досі Джейн по-справжньому в це не вірила. Та ще й відполірований із королівським смаком. Це було так, наче побачитися з давнім другом. Той сам Місяць споглядав і на Торонто, і на Острів Принца Едварда. Можливо, він світить на Джоді, яка спить у своїй маленькій кімнатці на горищі, чи на маму, яка саме повертається після якоїсь веселої розваги. Можливо, вона саме на нього дивиться. Торонто вже не здавалося віддаленим на тисячу миль.
Двері розчинилися і увійшла тітка Айрін у нічній сорочці.
— Коханесенька, що трапилося? Я почула рух у твоїй кімнаті та злякалася, що ти захворіла.
— Я просто встала, щоб подивитися на Місяць, — пояснила Джейн.
— Ти кумедне дитя! Хіба ж ти раніше місяця не бачила? Я аж перелякалася. Повертайся до ліжка, як слухнянесенька дівчинка. Ти ж хочеш, щоб батько, приїхавши завтра, побачив тебе гарненькою і свіжою.
Джейн зовсім не хотіла, щоб хтось бачив її гарненькою і свіжою. Чи за нею постійно шпигуватимуть? Мовчки лягла у ліжко і знову тітка Айрін її закутала. Але заснути не могла.
Врешті після довжелезної ночі настав ранок. День, що мав стати найдивовижнішим у житті Джейн, розпочався як і кожен інший. Макрелеві хмари…, але Джейн ще тоді не знала, що ті хмари звуться макрелевими…, у східній частині неба запалали. Сонце зійшло без надмірної метушні. Джейн боялася надто рано встати, щоб знову не потривожити тітку Айрін, але врешті піднялася і розчинила вікно. Джейн не знала, що бачить найпрекрасніше у світі видовище, — червневий ранок на Острові Принца Едварда, але знала, що за минулу ніч увесь світ перемінився.
В обличчя їй ударила хвиля пахощів бузку, який ліловим живоплотом відгороджував будинок тітки Айрін від сусіднього. Тополя у кутку травника дрижала від веселого сміху. Яблуня простягла приязні руки. Вдалині виднілися всіяні ромашками луги по той бік затоки, над якою ширяли і стрімко падали вниз білі чайки. Повітря після дощу було солодким і вологим. Дім тітки Айрін був на околиці міста і позад нього бігла сільська дорога…, дорога майже криваво-червона і блискуча від вологи. Джейн навіть не здогадувалася, що бувають настільки кольорові дороги.
— Ну… ну, Острів П.Е — гарне місце, — не зовсім охоче подумала Джейн.
Сніданок був першим випробуванням. Джейн хотілося снідати не більше, ніж раніше вечеряти.
— Тітко Айрін, думаю, я не зможу щось з'їсти.
— Але ти повинна, коханесенька. Я тебе любитиму, але не збираюся тебе псувати. Видно, досі тобі занадто потурали, то ти й робила, що заманеться. З хвилини на хвилину приїде твій батько. Сядь як годиться, і з'їж свою вівсянку.