1954, 1955 роки… Якби Андрій не вступив був до вузу, то не виключено, що й він опинився б поміж піддослідних.
З’явився колись у світі чоловік, котрий добровільно взяв на себе гріхи людства. Зорін не належав до його воїнства, але зернятко сутності того чоловіка в ньому все ж було. Його уклала колись в його дитячу душу мама — Олександра Семенівна Забашня; воно пролежало там без проростання більшу частину життя. Зернятко можна було назвати й совістю, але не тією, що її встановлюють "правила гри", за якими існує суспільство, а совістю вищого порядку, складовою якої є любов і почуття відповідальності за все і за всіх.
Потрібне було моральне потрясіння, щоб зернинка дала сходи. З тим Зорін немов би піднявся на висоту, з якої стали видні вже не тільки деталі, а ціле, та побачив кількасотмільйонну людність, як одни організм; той організм був пронизаний безліччю щупальців; його щось формувало (ліпило), ніби він — глина. І якщо до 1954 року в ту "глину" вдмухували певну, апріорно задану, сутність, то з 1954-го вже почали ліпити й фізично. Мутації-бо, що стали з’являтися в цілих поколіннях людей, тягли за собою зміну також людської форми. Яку подобу хотіла виліпити та вища (не Божа) сила, вона, мабуть, і сама не знала. Не було-бо "класика", який розробив би фізичну подобу істоти… Але якби її форму (матрицю) все таки виліпили у відповідності до змісту, то це був би двоголовий, чотирирукий (за кількістю сторін світу) гібон з кволими суто людськими рефлексами.
Напевне, існує межа, за якою вже не можна спотворити ні людської сутності, ані її подоби, бо тоді вмикається запобіжник, який руйнує щупальця… Зорін був складовою запобіжника, хоч і не розумів того. Часом йому здавалося, що перед ним хтось ставив проблему, дарував ідеї для її вирішення і підбирав однодумців з такою самою свідомістю, як і в нього, спеціалістів, котрі бачили зв’язок між хворобою окремої людини і хворобою всього суспільства.
Препарат, що вони відкрили, не просто лікує, він мобілізує сили, які захищають організм не тільки від інфекційних хвороб, а й від генетичного каліцтва суто людської природи. Впровадження його в практику дасть можливість поволі поновлювати зруйновану атомними випробуваннями імунну систему. Тоді й почнеться справжня сплата боргу, що тяжів над ним упродовж майже двох десятиліть.
Цьому відкриттю Зорін надавав не меншого значення, аніж тому — першому в його житті і в історії гірничої науки. І доля його залежала тепер від однієї людини, котру вони добровільно взялися оздоровити.
Він подивився на телефон, але не наважився зняти трубку та поцікавитись станом хворого. Надто багато залежало від того дзвінка.
notes
Примітки
[1]
Абрамов Федір Олексійович — член-кореспондент Академії наук України, заслужений діяч науки і техніки; відомий учений в галузі аерогазотермодинаміки. Очолював програму з викидів породи, вугілля та газу АН України.
[2]
Щербань Олександр Назарович — академік АН УРСР, відомий вчений в галузі рудної вентиляції.
[3]
Докукін Олександр Вікторович — член-кореспондент Академії наук СРСР, заслужений діяч науки і техніки РСФСР, директор Інституту гірничої справи ім. О.О.Скочинського; відомий спеціаліст гірничої науки.
Був заступником голови Комісії з атомного вибуху в Донбасі.
[4]
Ляшко Олександр Павлович — Голова Ради Міністрів УРСР з 1972 р.; з 1969-го по 1972 рік — Голова Президій Верховної Ради УРСР.
[5]
Християнович Сергій Олексійович — академік Академії наук СРСР, Герой соціалістичної праці, п’ятиразовий лауреат Державної премії; видатний вчений в галузі газової динаміки літакобудування, механіки суцільних середовищ; один з творців снарядів для "катюш".
[6]
Нирцев Михайло Павлович — голова Комітету держгірничотехнагляду УРСР.
[7]
Поляков Микола Сергійович — академік Академії наук України, заслужений діяч науки і техніки, директор Інституту геотехнічної механіки АН України; відомий вчений в галузі гірничої науки та гірничого транспорту.
[8]
Потураєв Валентин Микитович — академік Академії наук України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України, директор Інституту геотехнічної механіки АН України; відомий вчений в галузі гірничих машин і транспорту та збагачення корисних копалин.
[9]
Забігайло Володимир Юхимович — академік Академії наук України, лауреат Державної премії України, директор Інституту геології і геохімії горючих копалин АН України; відомий вчений в галузі геології, геофізики та викидів вугілля, породи й газу.
[10]
Веліхов Євген Павлович — академік АН СРСР, віце-президент Академії наук СРСР, відомий спеціаліст в галузі ядерної фізики.
[11]
Ішлінський Олександр Юрійович — академік АН СРСР, лауреат Державної премії, директор Інституту проблем механіки, відомий вчений в галузі механіки, руйнування.
[12]
Александров Анатолій Петрович — академік Академії наук СРСР, тричі Герой соціалістичної праці, лауреат Ленінської та Державної премій, Президент Академії наук СРСР; видатний вчений в галузі атомної енергетики.
[13]
Мельников Микола Васильвич — академік АН СРСР, Герой соціалістичної праці, директор Інституту комплексного освоєння надр АН СРСР, відомий вчений у галузі гірничої справи.
[14]
Яворницький Дмитро Іванович (1855–1940 рр.) — академік Академії наук України, автор тритомної "Історії запорозьких козаків"; його іменем названо Державний історичний музей у м. Дніпропетровську; видатний вчений-історик.
[15]
Колесников Володимир Григорович — доктор технічних наук, лауреат премії ім. О.М.Динника; спеціаліст з механіки гірничих порід.
Автор відкриття № 43 "Закономірність руйнування гірничих порід в приконтурній області виробки".
[16]
Софійський Костянтин Костянтинович — доктор технічних наук, завідуючий відділом ІГТМ НАН України, лауреат Державної премії України, спеціаліст в галузі боротьби з викидами вугілля й породи.
[17]
Полуянський Станіслав Антонович, — кандидат технічних наук, провідний науковий співробітник ІГТМ НАН України, спеціаліст в галузі гірничих порід.
Автор відкриття № 337 "Закономірність руйнування гірничих порід в підземних умовах".
[18]
Пєтухов Гнат Макарович — доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки Росії, лауреат Державної премії СРСР, завідуючий лабораторією Науково-дослідного інституту гірничої механіки та маркшейдерської справи; відомий вчений в галузі вугілля й породи.