ТРЕТЯ СЦЕНА
Іван і Лагадин.
Л а г а д и н
Такого би, о друже мій Іване,
І у казках ніхто не розповів.
Іван
А претці сему так, як я ти кажу,
Мій вірний Лагадине: двадцять рік
І п'ять, як мій отець, Василь се Довбуш,
Пропав без вісті — як під землю впав.
О, отче мій ти, отче!..
Лагадин
Бідний друже!
Ти ж не допитував? не слідив?
Іван
Хто!?
Я не допитував!? Всю Лядщину,
Волощину, всі Угри перемірив
Уздовж і упоперек: даром все!..
Л а г а д и н
Гм! Щоб і Марта, рідна твоя мати,
Нічо не знала в сему ділі?..
Іван
(з погордов)
Мати!..
Л а г а д и н
Ти, може, не питав?
Іван
Я не питав?
Просив, молив на милість бога! Ба!..
Л а г а д и н
Що ж предці каже?
Іван
Ти ж хіба не знаєш
Єї ту пісню безконечну, що
Лиш він, лиш їй Олексик, варт є знати
Тоту жасну, несамовиту тайну?
Все він лиш! все лиш він! О, круча чорна —
Ти, матір, ти!
Л а г а д и н
(грізно)
Іване!!
Іван
Бо нехай
І так се буде, що у світі навіть
І рідна мати так любить не може,
Як по законах би природи й серця
Годилось. Кажуть люди-бо і піють,
Що навісна якась там доля тов
Любов орудує. Нехай і так!
Але щоб долю свого народа —
Щоб волю питомого народа
Продати!?
Л а г а д и н
Як? Се мала б твоя мати
Зробити!?
Іван
Не!? То, може, не завдала
Той пресвятий наш громовий топір
Она ему — Олексі свому, що
У него тільки і на думці, як
Гулять та женихатись? І такому —
Наш громовий топір!..
Л а г а д и н
Ти й справді віриш
У той святий топір?
Іван
(ловить за ніж)
Заріжу тя,
Єсли не меш у него вірити!!
Єго подарувало божество
Святого сонечка прадавньому
Одному королеві гуцулів.
Але король нещасний сей завдав
То своїй хабалиці, за що він
Не тільки що і сам свій вік утратив,
Але і нарід гуцульський до впадку
Привів! О друже! ще б і нині ми
На поберіжжю моря Чорного —
Великим та всеславним народом,
Коли б не князь — гільтяй той — та не нешта!
Л а г а д и н
Я чув ту сторію від Германа —
Старого того, що старі казки
Ті гуцульські він споконвіку знає.
А сей знов каже — каже і твердить,
Що ми ще будем, чим давно ми були,
Аби лиш хто найшовся той топір
Провадить гідно.
Іван
То ж бо і щось: го гідно
Провадити!
Лагадин
А він ся вже й найшов —
Бо хто гідніший може того бути,
Як не твій брат Олекса!?
Іван
(як устеклий)
То й тебе?..
Й тебе він обманив!? Руш!! Заберися!
Не треба мені другів вже!.. О боже!..
(Іде потич, сідає на лавичку і закриває собі очі полов від
сардака. Лагадин відходить на кілька кроків, але зараз
вертавсь і сідає коло Івана.)
ЧЕТВЕРТА СЦЕНА
Старий і молодий гуцул. На дворі чути трабантів, як нарід
опирають і лиш декотрих у хороми пускають.
Ті, що перше.
Молодий гуцул
Се в мене свято раз — Варфоломія!
Голоси знадвір'я
Олекса Довбуш! Слава! І... І-гу!!!
Стріли.
Молодий гуцул
А ти, старий, чого насупив брови?
Будь з нами враз веселий!
Старий гуцул
Сину, сину!
Не кажи гоп! — аж пліт не перескочиш!
Молодий гуцул
Не знаю, що тут перескакувать?
Наш славний Довбуш виходив нам волю,
А воєвод дав розказ, щоб нам ю
Тут і обголосили.
Старий гуцул
Вай! тій волі,
Що Довбуш нам виходжує, а лях
Дарує!,,
Молодий гуцул
Як? То і на Довбуша
Ти пси вже вішаєш?
Старий гуцул
Він сам на себе
їх вішає, не я. Га! І такому —
Наш громовий топір!?
Молодий гуцул
Я рад би знати,
Хто варт єго носити, як не Довбуш,
Не наш напередовець?.. Але хто
Там так ся надюндюжив та ступає,
Як журавель старий?
Старий гуцул
Де? Проступіться*
Се монах православний! Дайте честь!
П'ЯТА СЦЕНА
к р е г а р, перебраний за православного монаха.
Т і, що перше.
Секретар
Слава Спасителю!
Усі
Вовіки слава!
Секретар
В вас празник, діточки?
Молодий гуцул
І то великий!
Наш добрий воєвода, дідич наш,
Подарував нам волю.
Секретар
Гм, гм, гм!
Як я тобі, що в тебе вкрав, віддам —
То й то дароване?
Усі
Ха-ха, ха-ха!
Молодий гуцул
А як я те, що другий в вас украв,
Дістав та вам віддав?
Секретар
Гм, гм, гм, гм!
Тримавши в себе років кількасот?
Усі
Ха-ха, ха-ха!
Молодий гуцул
За се би слово, отче,
Вам воєвода не подякував.
Старий гуцул
Здаєсь, що чесний сей отець єго
Не знає? Годний пан!..
Молодий гуцул
А тяр княгиня!..
Старий гуцул
Про воєвожу він се каже, отче!
Она сих гір є дідичка і має
Від давніх королів таке вам право —
Она одна, мабуть, на цілу Польщу —
Всіх гуцулів судити.
Молодий гуцул
О, се ангел!
Секретар
А їй отець?
Старий гуцул
Був лютер на ввесь світ!
Я знав єго. Але і тяжко ж бо
Го господь покарав: одної ночі
Щез безвісти, і кажуть, що го чорт
Живцем у пекло вхопив!
Секретар
Щастє ваше,
Бо був би всіх, мабуть, гуцулів
(Справляє за подрю.)
У тій желізній там печі спалив!
Голоси
Ого! ого!
Старий гуцул
Та як се?
Секретар
Зараз скажу.
Ти знав, старий, одного гуцула,
Найжвавшого стрільця на цілі гори,
Що він — вже буде років двадцять п'ять —
В сих горах і в селі сім пробував
І що Василь ся Довбуш звав?
Іван
(зриваючись)
Отець мій!!!
Мій дядичок!! Та де ж він?..
Секретар
У тій печі там!
У тій печі желізній, сину мій,
Казав єго княгині сеї тато
Живцем спалити!
Усі
Га!!!
Секретар
Живцем спалити!
А як єго в жасну там піч метали,
То він зарув, що Чорногора аж
Загомоніла:
"Ті гуцули пімстяться раз за мене
І розваля на грузь сю вовчу скиню!!"
ІКористуючи з великого жаху і остовпілості всіх притомних,
швидко і нишком — пріч у замок.)
ШОСТА СЦЕНА
Т ї, що лишились. Пізніше — капітан з трабантами.
Іван
(прийшовши по хвилі до себе)
Як він казав?
"Ті гуцули пімстяться раз за мене!?"
А є ж ще гуцули!? А гой, ви, жуси!
На прах сю вовчу печеру!!
Крик, рейвах і мотлох народу надворі. Усі притомні, Іван напереді,
піднося топірці і обертаються до естради. На се виступає капітан з
шаблев у руці на естраду, за ним кілька трабантів.
Капітан
Тут що?
Іван
(вириває му шаблю і просаджує го насмерть)
По Довбушеві тризна — а ти перший
На жир!
Трабанти
(втікаючи)
Втікайте!! Чорт!., чорт!..
Іван
Щонайлютіший —
Котрий пресподнє вами ме гатити,
Аж доки зовсім го не загатить!
А гой, ви, гуцули,— на прах, на грузь
Змієве се гніздо!..