Лукєн ліг під стіну, сказав іще кілька слів і одразу заснув. Мов камінь держали–держали близько над водою, потім пустили пальці — і камінь потонув. Олекса не міг так скоро заснути. Правда, солодко було простягнутися після трьох неспаних ночей, коли залізали від звіра на дерево й там умощувалися на гілках. Але вражіння сьогоднішнього дня були сильніші за фізичну втому. А до того ж іще лежав на ньому певний обов'язок. Он пістоль у головах. Треба через деякий час устати, крикнути в усю силу легенів "І–го–о–о–а–а–а!" і бабахнути з пістоля. Заспиш, не зробиш так — а ведмідь прийде, розірве яку худобину — та й що тоді?
І Олекса постановляє зовсім не спати, аби тільки виправдати покладені на нього надії. Але він не знав всесильного сну. Боровся, не піддавався, та що ж, коли сон підкрався непомітно, як злодій, і вкрав свідомість. Олекса незчувся, як заснув. Не чув, як Лукєн перелазив через нього, як узяв пістоля, виліз. І вже тільки як бахнув, закричавши притім найдикішим голосом, тоді Олекса прокинувся, одразу усвідомив собі, що сталося, і краска встиду запалила йому все лице. Аж Лукєн, підкидаючи дровець до ватри, помітив сю ніяковість і добродушно потішив спокійним голосом:
— Нічо, нічо. Ти трудний. Спи. Я лиш ще раз устану.
Олекса хотів протестувати, хотів сказати, що це він ненароком, а вже що тепер він доконче не заспить, устане… Але така втома опанувала його, що він, не сказавши нічого, повалився на ліжко і в той же момент заснув. І не чув уже більше, як стріляли по інших застайках, як нічник трубив у свій ріг, як Лукєн іще раз переліз через Олексу й вистрілив. Правда, відійшов далеченько.
XVIII
Прокинувся, коли вже на стоїщі буяло життя повним ходом. Крики пастухів, дзвінки й калатала, рев худоби — все це змішалося в один безперестанний гул.
Маржина розходилася в призначені ватагом місця на пашу. Якийсь молодий пастух протестував:
— Що ви мене женете третій раз ув одно місце? Там уже нічо нема паші. Єк буду пасти?
Ватаг спокійно відповів:
— Ти, хло', не пискуй дуже, а роби, що тобі велят. Пашя там є, то вже ти не бреши. А тобі не подобаєси, що там близько ніхто не пасе та й нема з ким тобі дзєвкати.
Пастух відходить засоромлено із розкритими картами, а Олекса ще раз переконується, що ватаг дійсно все знає.
Олекса не йде з пастухами. Він просить у ватага дозволу зостатися у стаї.
— Може би, я що вам допоміг…
Ватаг кидає ласкавим якимось поглядом на хлопця.
— Що там твоєї допомоги. Хочеш придивитиси, єк то йдет у стаї, то так і кажи. Зоставайси, я не бороню.
Таки направду цей ватаг усе знає. Бо дійсно Олекса зостається для того, аби ближче побачити життя стаї, бо як пастушити — він уже знає. Тим більше, що буде, мабуть, дощ: небо все у хмарах, навіть падає вже маленький "мачкатий" дощик.
Але, на превелике здивування Олекси, ватаг, уважно поглянувши на небо, нараз каже:
— Файна днинка нині має бути.
Погляд Олекси виявив здивування. А ватаг:
— Що? Гадаш, дощ? Меш тоді видіти.
Рішуче цей ватаг знає навіть, що чоловік думає… Ватаг помовчав трохи.
— У нас тут ріжного мож си надивити. Зрання світло, чисто, файно — а з полуднє йк ударит плова з громами. Єк піллє дощ… Вімочіт гет пастухів і худобу. А перед… у саму Петрівку крупа падала, а витак зима. Ає… Таки зима йшла.
Вже виряджено всіх, Олекса з ватагом вертають до стаї.
Вчора був вечір, до того Олекса чув себе занадто втомленим і не міг розглянутися по стаї, тепер із цікавістю приглядався, як то ставлять стаї у чорногірських полонинах.
Оструб,[64] як і хатній, лиш вікон немає й стелі, а просто на острубі кізли, на них дах із драниць по обидва боки. І димаря нема, в одному й другому причілках діри для виходу диму — й годі. Двері одні. Ділиться стая на три частини. Перша назовні — це так зване піддашшя перед дверима. Воно без оструба, але зате має стелину — там сушаться звичайно будзи.[65] Далі більша частина стаї — житло пастухів. Але назву має не по людях, а по тому, що тут горить ватра: називається ватарник. Очаг — це ж святая святих древнього чоловіка. Він, очаг цей, міститься не зовсім посередині ватарника, а під середньою стіною. Вогонь горить тут невгасимо. Вдень його підтримує ватаг, а вночі спеціальний хлопець, якого так і називають спузар, бо він, маючи діло з вогнем, вічно вимазаний у спузі, а вмиватися не має коли. Він і зараз товчеться іще по стаї, ще не ліг — варить щось у котлі.
А котел сей висить не так собі просто. Там ціле приладдя, яке дозволяє пересувати той котел в усіх можливих напрямках. При усіх отих таємних процесах, коли з молока робиться і сир, і будз, і бринза, і вурда, і керлиба, і жентиця, і ще всякі продукти, ступінь температури відіграє дуже велику роль, тому треба мати під рукою гнучкий і послушний апарат — от він і є у вигляді верклюга й берфели.
Механізація не складна. При серединній стіні стоїть у петлях верклюг — то є стовп, що може крутитися на своїй осі. Від нього йде роздвоєне коліно, і в тих вилках ходить кужба, чи берфела, — досить груба витесана з дерева дошка з дірками. Вона, як–то кажуть гуцули, заклєбучена, має на кінці клєбуку крюк, що на нього вішається котел. Таким чином, по–перше, коли треба котел зовсім вивести зі сфери дії вогню — повертається верклюг, і котел опиниться збоку, по–друге, коли треба зоставити котел над вогнем, але змінити силу і місце удару полум'я — берфела посувається між двома вершками у продовбаній частині плеча, і третє, коли треба на довший період часу дати сильніший чи менший вплив вогню — берфелу підтягають або спускають на одну–дві дірки, і котел стає вище або нижче над вогнем.
Комбінаціями цих трьох основних способів можна досягти дуже тонких нюансів у зміні температури — а це для роботи має величезне значення.
Під бічними стінами ватарника йдуть широкі лавиці, настелені хвоєю, сіном, гіллям. Ліворуч — постіль ватага, цього полонинського генерала; праворуч сплять старші якісь або недужі пастухи, що не йдуть до застойок. Над лавами йдуть полиці та стоять миски, пляшки, сіль, ложки — таке усяке.
Від входу по кутах ватарника стоїть посуд: путні на молоко, бодні з гуслянкою, жентицею — загалом усе те, що вживається щоденно. Над посудом по стінах висять сита, цідила, а на осібних клинках пастуше лудіння, зброя. Так виглядає ватарник. А третя частина стаї — це комора. Там переховується вже готовий продукт: бринза, будзи тощо, а також продукти споживання: мука, пшоно, солонина — усєке.