— Якщо одверто — не майю найменшої охоти. Тільки заради того, що це ти просиш — тобі не можу відмовити. Твоє бажання — для мене все... А ти зайди до сусідів, побудь там. Чи — ще краще — йди на свій виноградник і займися там чим-небудь. А я тим часом спробую втокмачити твоєму чоловікові, що не за ту він віжку вхопився... Але що б то не трапилося, знай: на світі є людина, яка тобі вірна і яка завжди готова зробити для тебе все, на що тільки її боги сподобили. 1
* * *
Ще з порога Аліферс голосно вітається:
— Гомере, радий бачити! Хай безсмертні посилають тобі благополуччя на довгі роки.
Господар не чекав таких відвідин — він і здивований, і трохи розгублений. Підхоплюється назустріч:
— І тобі теж, Аліферсе.
Помітивши, яке враження справив на Гомера своїм раннім приходом, той вирішує одразу ж брати бика за роги.
— Чув, збираєшся в дорогу?
Був би уважнішим господар, вчув би в словах гостя більше, ніж звичайну людську цікавість. Але Гомерові не до того. Він почувається зараз мандрівником на роздоріжжі, його повністю заполонює тільки одне-єдине: куди виведе шлях, на який оце наважився ступити? А в Аліферсових словах, здається, осуду немає. Тож не стримується:
— Ти схвалюєш?
Аліферс підходить до Гомера, примощується на лаві поруч. Помовчавши рівно стільки, як годиться, мовить:
— Ми з тобою дружимо не від учорашнього дня. То кому ж, як не мені, розуміти тебе?
Гомер зраділо тягнеться рукою до Аліферсового плеча:
— Дякую. От за це — дякую!
Гість знову витримує паузу, а тоді поважно продовжує:
— Йшов я сюди і думав: на якийсь дріб'язок Гомер не здатний. Тож коли вже взявся за щось — значить, воно того варте... О, кому вже знати тебе, як не мені! У мені минуле міцно тримається. Розумієш, я і зараз здригаюся, коли згадую, як тебе осліплював отой звіроподібний кат. А ти тоді навіть не закричав, не те що не попросив пощади...
— Не треба, Аліферсе,— глухо перебиває Гомер. Той погоджується:
— Твоя правда — не треба... Хуг, аж дрижаки по тілі побігли!.. Я не зміг би так — небо свідок, не зміг би... То тепер яке я маю право сумніватися в тому, що ти вирішив?
Гомер довірливо зізнається Аліферсові, що його самого вже страшить оця затія. Бо сподівався, що зуміє захопити нею Єлену, запалити її. Удвох з Єленою йому було б вдесятеро простіше здійснити задумку. А оце сьогодні остаточно зрозумів, що не піде Єлена з ним, не піде... Аліферс підбадьорює:
— Ну, ну, не розкисай.
— Єлена для мене більше, ніж очі,— звіряється Гомер,— Без неї я ще й душею можу осліпнути.
— Не впізнаю тебе, друже,— тормошить Аліферс господаря,— Прокинься, ти якийсь як варений. Не впізнаю — не схоже на тебе. Невже ти — і задкуєш?
— Мені боязно. Справді, боязно.
— На, маєш! — усміхається гість.— То чого ж тоді ти себе мордуєш? Тебе ж із хати поки що не виганяють?
Гомер супиться:
— Мені не до жартів.
— А я і не жартую. Ось прийде Єлена — обніми її коліна. Так і так, скажи, то мені щось трохи не те стрільнуло в голову, але тепер уже все переверзлося. Тож буду і далі сидіти любенько під твоїм крильцем та триндикати на формінзі всілякі триндички.
"Невже він насправді? — ціпеніє Гомер.— Та як він може таке? Як сміє?!"
— Ти... ти... — не знаходить слів.
— Я кажу тільки те, що в тебе зараз на думці! Гомер мало не кричить йому в обличчя:
— Знав би ти, що в мене на думці!
— Виходить, знаю, раз ти так замикулив носа. Правда — вона до вподоби тільки тоді, коли про сусіда мовиться. А як про себе — то вже й коле.
Образливо чути таке, тим більше від друга.. Проте Гомер силою волі старається пригасити в собі гнів: не ворог же сидить біля нього! Певно, Аліферс насправді так і не може зрозуміти, наскільки у Гомера нині складне становище.
Усе ж не стримується:
— Дурень ти, Аліферсе. Той відсовується, бурчить:
— Дурень — то й дурень. І на тому спасибі.
— Ну, не ображайся — ненароком зірвалося. Бо мені не за себе, а за Єлену боязно,— пояснює Гомер, уже жалкуючи, що так обізвав товариша.— Ти вибач, я погарячкував, не подумав. Зрозумій, мені тепер знаєш як? Обіцяв собі, що ніколи не завдам Єлені болю. А зараз ось... Як їй буде пережити таке?
Аліферс мовчить: нехай Гомер подумає, ніби це від образи він. Хай подумає — довірливішим буде... А таки добре, що сліпцеві не дано бачити нині його, Аліферсове, обличчя!
Йдучи сюди, Аліферс ще не знав, про що саме говоритиме з Гомером. Бо для нього все це було такою несподіванкою, яка хіба що в сні могла приснитися. Але він знав, що йти треба і говорити треба, бо це наспів його, Аліферсів, час. І ось розмова зав'язалася. Саме собою вийшло так, що й непогано для Аліферса зав'язалася. Тепер будь уважним, Аліферсе, звір біжить прямо у твоє сильце — тільки б не сполохнути.
— Якби ти не був сліпий, то я сказав би тобі, хто з нас двох більший дурень. Та нехай уже буде по-твоєму.
— Це ти про що?
Ага, зачепився! Ну, тепер будь що буде — назад вороття немає. Та й нагоди такої більше може не випасти. Але обережніше, Аліферсе, обережніше. Спроквола тягне:
— Та все про те ж... Мм... А знаєш, давай краще поговоримо про вчорашнє свято Деметри. Тебе, Гомере, мало не на руках носили. Це ти задля свята і пісню нову склав?
— Ти мені зубів не заговорюй. Намірився — то кажи, що маєш.
— А я... Я нічого й не хотів сказати. То просто так. Теж вилетіло.
— Не крути, Аліферсе.
— Ну, якщо напрошуєшся...— Аліферс бере Гомера за руку, притишує голос, ніби їх у хаті хтось може підслухати.— Тільки щоб це було між нами.
— Із цих стін не вийде,— обіцяє той.
Проте Аліферсові такої обіцянки замало. Що йому Гомерове "Із цих стін не вийде", коли він зараз ставить на карту так багато! Зважуватися на випадковість Аліферс не збирається. Його гра має бути безпрограшна. Тому мнеться, відтягує — уже навіть не вдавано, уже насправді:
— Ай, краще я помовчу. Гомєрові далі несила терпіти:
— Та говори ти, не тягни! Клянуся водами Стікса 6, що я про цю нашу розмову нікому-нікому.
Ну, тепер інша річ. Тепер Аліферс скаже, аякже! Чому б і ні? Все одно ніхто не знатиме про це ніколи. Бо в усій Елладі не знайдеться людини, яка порушила б страшну клятву водами Стікса. Адже душа того, хто цієї клятви не дотримає, буде вічно тинятися безпритульною і все чекати перевозу через річку похмурого підземного царства Аїда... Тепер Аліферс скаже.