По шереху сандалій та одягу, по зачаєному диханню відчував, що круг слухачів збільшується, збільшується. А коли закінчив співати — почув:
— Хто б ти не був, аеде, а я беру тебе до свого двору! Голос був дужий і владний — голос людини, яка все
життя звикла наказувати.
— У мене будеш і в теплі, і ситий, і в повазі. Довелося ввічливо пояснювати, що не шукає притулку,
а звідси помандрує в Іліон, що веде його бажання створити пісню про давню війну всеахеїв з троянцями. Зауважили:
— Таж про це вже є пісні.
— Ця буде не така. Ця буде моя.
Той, що з голосом владаря, запропонував:
— Якщо бажаєш запитати про свою долю в оракула — йди й запитай. Я за тебе принесу гідну жертву.
Гомер навіть розгубився: пропозиція незнайомця була високою почестю. Проте звертатися зараз до бога-про-вісника в нього й на думці не було. А що, коли жрець оголосить, що він, Гомер, уже все своє створив, що попереду в нього хай ситі і безтурботні, але загалом ніякі дні? Ні, ні і ще раз ні! Краще не знати. Краще він сам постоїть за себе, як зуміє, сам доведе, на що здатний. Однак відхилити про-прзицію — можна образити людину, яка поставилася до тебе з такою щирою приязню,
А тут ще хтось шепнув біля вуха:
— З тобою говорить сам владар Орхомена... 12 Гомер шанобливо нахилив голову:
— Із задоволенням скористаюся твоєю прихильністю, славний муже. Тільки дозволь мені це зробити після того, як я уже завершу своє діло...
У святилищі Аполлона він прагнув випросити у сонцесяйного бога тільки одного: душевного полегшення і натхнення. Прагнув ублагати, щоб той узяв його під свій захист.
Просив голосно, палко. Але полегкість не приходила. Чи то голос його губився серед голосів сотень інших прохачів, чи то Аполлон був ображений за те, що за благословенням Гомер звернувся спочатку не до нього, а одразу до самого Зевса.
Біля храму підійшов до Гомера ще один чоловік:
— Це ти і є той співомовець, якого сьогодні запрошував до себе владар Орхомена?
— Тобі вже це відомо? — здивувався Гомер.
— Оріфієві все відомо,— не без похвальби одказав той, І щоб справити ще більше враження на свого співбесід
ника, додав ніби між іншим:
Орхомен — місто в Беотії — краю в Середній Греції.
— А твій гімн Деметрі — справді хороша річ.
— Ти його слухав?
Оріфій добродушно сміявся, задоволений:
— Ти в Дельфах, шановний, у Дельфах! А в Дельфах не тільки центр землі, а й центр усіх відомостей. У Галікарнасі, приміром, тільки встигнуть подумати, що варто було б збудувати ще одну вежу, а тут уже знають, з якого каменю та якої висоти та вежа буде. Отак-то!
Оріфій був теж аедом. Причому одним із найзнатніших в Елладі. Років п'ятнадцять тому він тут, у Дельфах, був визнаний кращим. Його гімн Аполлону Гомер не раз чув і в рідному полісі. Тому щиро зрадів, що саме з таким співо-мовцем звела його доля.
Нараз Гомерові подумалося: може, це сам Аполлон дарує йому таку зустріч? Певно, зважив-таки срібнолукий на його прохання.
Ніби в підтвердження цієї думки, Гомер почув:
— Хочеш, буду тут твоїми очима? Якщо ми, аеди, не допомагатимем один одному, то хто нам допоможе? А я в Дельфах усе-все знаю, я — тутешній.
Він повів Гомера по Дельфах. Повів на самісіньку гору, де під велетенською стрімкою скелею гірського пасма Федріадів розкинувся стадіон. Вони посиділи на одній з лав, витесаних у скелі, пройшлися доріжкою для бігунів. Потім спустилися трохи нижче, ступаючи по кам'яних сходинках. Ці сходинки півколами спадали до невеличкого круглого майданчика.
— Ось тут і слухають аедів,— мовив Оріфій. Мовив буденно, звично. Та Гомерові здалося, ніби майданчик, на якому вони з Оріфієм опинилися, гарячий, і починає припікати ноги.
— Зараз тут нікого. А мине трохи часу, почнуться пі-фіади, то буде не протовпитися. Ти хочеш перемогти на змаганнях аедів?
Дивне запитання! Та хто із співомовців не мріє перемогти на таких змаганнях?!
— Я тобі допоможу.
— Хіба в такому ділі можна допомогти?
Гомер навіть і в думці не міг припустити, як це можна допомогти аедові, коли той виступає зі своєю піснею. Тож за нього ні на формінзі не заграєш, ні слова до його пісні не доточиш.
— А то ж як? Добра порада — це немало для того, хто змагається. А мені тут відомо все, навіть більше. Я вже наставляв кількох аедів, і вони перемогли.
Гомер промовчав. Видно, тут, у Дельфах, є немало такого, що йому, прийшлому, ще недоступне для розуміння.
Оріфій розповів, що сам він постійно живе у тутешньому притулку. Харчі тут не дуже щедрі, зате є завжди, і думати про них не треба. Зараз із ним поселилося ще два аеди. А ось як настане пора ігор і змагань, то співомовців з усіх усюд найде стільки, що важко навіть їх імена запам'ятати.
— А взагалі у нас тут весело і цікаво,— хвалився Оріфій.— Завжди стільки люду, стільки новин! Поживеш, то й тобі тут сподобається. Головне — тримайся мене, не пропадеш. Хліба тут дарують аедам більше, ніж аеди можуть з'їсти. А я знаю одне місце, де міняють хліб на вино. От і заживемо веселіше.
— Для чого? — знову не зрозумів його Гомер.
— Ну... щоб жити.
— Щоб просто жити — і все?
— Дивак! Чого ж тобі ще?
— Це мені не підходить.
Все ж увечері опинилися вони в притулку. Там уже були і ті два аеди, про яких говорив Оріфій. Один із них теж був сліпий, його водив хлопчик-поводир. Обидва аеди, виявляється, уже теж чули про Гомера і про те, що його запрошував до себе сам владар Орхомена.
— Ти добре зробив, що не погодився, — мовив той, що з поводирем.—Хоч посадили б тебе і на добрий хліб, але був би ти пташкою в клітці. А так — ти вільний.
— Воля для нас — то найвартніше,— підтакнув і другий.— А прожити ми й без владик проживемо. В Д ельфах Аполлон до аедів щедрий, пропасти не дасть.
Видно, це було й справді так. Бо вони не стали чекати звичної баланди, що її готували для завсідників притулку. В торбинах виявився і хліб, і дещо до хліба. В руку Гомерові подали навіть келих з вином. Певно, не тільки Оріфій знав, де саме міняють хліб на цей п'янкий напій.
Від їжі та вина повеселілося, ніби тягар якийсь із пліч звалився. Розговорилися. Гомер почув одразу кілька десятків новин, серед яких і такі майже неймовірні: ніби крітські моряки, захоплені бурею, прибилися до острова Трінакія і там на власні очі бачили священних биків Геліоса; ніби якийсь Ельпенор із Евбеї побував у країні людей кімерій-ських, яку завжди вкриває лиховісна ніч і де гори із суцільного кришталю; ніби один східний купець бачив таку землю, де люди не сіють, не орють, а для них без оранки виростає і ячмінь, і пшениця, і виноград... Розповів Гомер і про свою мандрівку, про те, як замість Трої потрапив у Дельфи.