А проте Ганні як матері слід бути сміливішою і вибачливішою до Талі.
Ганна пішла в кімнату до неї.
— Талю, ти спиш?
Таля не відповідала, хоча Ганна й була певна, що вона не спить. А втім… нехай спочиває. За цілий день напрацювалась. Ганна поцілувала Талю й перейшла до себе в кімнату.
Крізь відчинене вікно вона довго вдивлялася в пітьму вечора. Силуети дерев стояли в німому спокої, тільки зорі холодно вібрували.
Думки Ганні заглиблювались, рафінувались. У тій зоровій вібрації вона відчувала вже далеку симфонію віків над стомленою землею. Чомусь думала, що серце землі таке саме стомлене, як і в неї. Скільки своїх дітей вона втратила! Скільки прикростей і злочинів перенесла на собі! Але однаково всіх голубить, усім співає колискову спокою й забуття… Всі її діти — однаково нещасливі в своєму ворогуванні й змаганнях, як і вона — мати. Тільки зоряна симфонія звучить закликом до надії, до ясних верховин перемоги, до світляної симфонії землі. І згадала про Ніка. Він мав засвітити серед цієї темної лісової хащі зорі… На момент пройняла розпука за безнадійною втратою. Але ж ні, Ганна не могла жити в безнадії. Вона вірить, що Ніків винахід увійде в життя. Вона досягне цього, навіть якби їй довелося йти на страту. Так, Ніків винахід мусить звільнити землю від дротів, що оплутали її, він засвітить на землі зорі. І це скоро, скоро! Може, тоді справді симфонія "Лісової пісні" забринить живою казкою на землі. Симфонія… Володимир мусить її творити, мусить!
Ганна відчула, як у її грудях розтанув гнів до нього.
Прийшов Володимир. Він сів на своє ліжко й застиг мовчазно в зігнутій позі. Його видимо мучила провина перед жінками. В родині він був осуджений Каїн. У Ганни прокинувся жаль до нього. Вона поклала йому руку на голову і коли впевнилась, що заспокоїла, відійшла.
Вранці він далеко певніше себе почував. Він по-діловому підніс голову й за довгий час уперше сів за рояль. Ганна була задоволена з себе, що ступила на шлях замирення з ним. Зате дуже непокоїла її Таля. Вона зблідла і майже нічого не їла ні за сніданком, ні за обідом. Коли Володимир звертався до неї, Таля дивилася поверх його голови з таким виразом, немовби перед нею був автомат, якому зайвим було відповідати. Іноді в Талиних очах пробігав навіть вогник ненависті. Тоді Ганна тішилась. Таля засуджує Володимира. Вона мусить його забути.
Якось Ганна зауважила йому:
— Не займай, будь ласка, її! Ти ж бачиш, як це її дратує.
І на знак послуху Володимир схилив голову. Так, у ньому ятрилась рана каяття. Ганна при кожній нагоді співчутливо пестила його. Він мусить вилікуватися й стати її давнім, хорошим Володимиром, надійним оборонцем прав Ніка.
— Коли ж ти вже думаєш узятися за Нікову справу?
— Ах, дай мені спокій із Ніком! — роздратовано скрикнув він, але глянувши, як потемніло Ганні обличчя, уже лагідно додав:
— Хоч тепер помовчи про нього.
Ганна вибачила Володимирові. Він ревнує її до Ніка; йому особливо прикро слухати це тепер, коли він хоче прихилити її до себе. Чудний хлопчик! Вона ж любить його.
Щораз Ганна палкіше виявляла свою приязнь. Вона горнулась до нього всім тілом, називала найласкавішими йменнями, і кінець кінцем Володимир виходив зі своєї холодної замкнутості. У ньому напружувались м'язи.
Одного ранку Таля довго не виходила на сніданок. Нарешті вона з’явилась на веранді вся бліда, як стіна.
Ганна стурбовано запитала:
— Ти не хвора часом?
— Ні, — різко відповіла Таля. Вона на хвилинку присіла, випила раптово свою охолоджену склянку кави й знову квапливо підвелася.
— Я їду до міста.
Володимир і Ганна з обох кінців націлили на неї здивовані погляди.
— Чого ж тобі раптом так заманулося? — промовила Ганна.
— Не раптом, а давно вже треба було, — грубо викрикнула Таля, — вам хоч до зими тут сидіти. Байдуже до того, що мені треба вступати до школи…
— Зовсім не байдуже, але ж це ще рано.
— Ти дуже добре знаєш, що рано! Тобі ще не розвиднялося після цієї ночі. А заяву ти подала? А хоч поцікавилася ти, яка програма?
Ганна почервоніла. Таля мала рацію. Ганна забула в останній час про неї, захопившись Володимиром.
— Не турбуйся, будь ласка! — заговорив Володимир, дивлячись кудись у простір поза Талею, — я в свій час усе зроблю.
— Дякую красненько! Обійдуся без ваших послуг. Доволі з мене того, що в мене є мати, яка турбується за мене.
Таля зникла в кімнаті, видимо, готуючись до від'їзду.
Ганна приголомшеним поглядом дивилася на Володимира, що так само зніяковіло переминався.
— Слухай, Володимире, треба покласти край цим капризам.
Володимир твердим кроком увійшов до кімнати.
— Облиш, будь ласка, свої витівки! Ніхто тебе в місто саму не пустить.
— І тут мене ніхто не вдержить.
— Слухай, Талочко! Якщо тебе так непокоїть школа, то я їду разом із тобою і все буде гаразд.
Ганна вбігла до кімнати саме в той момент, як Володимир, заспокоюючи Талю, торкнувся рукою її плеча.
Таля з огидою відкинула плечем руку:
— Обійдуся! Можете тут займатися любощами!
— Без капризів, Талю! — суворо промовила Ганна й, повернувшись до Володимира, так само суворо заговорила.
— А тобі зовсім не потрібно їхати з нею. Можеш займатися тут своєю працею, а в мене є досить вільного часу, щоб бути з нею.
Володимир ураз роздратовано вибухнув.
— Попрацюєш у таких умовах! Коли б ти знала, як ти мені опроклятіла зі своїми намірами, ти б каменем сиділа тут.
— Ах так, каменем!.. Ноги моєї більше тут не побачиш. Я тобі вже казала. Талю, ми їдемо разом.
Таля ж, ніби вмисне, щоб подратувати матір, тепер зовсім не квапилась.
Ганна, побачивши її вагання, рішуче відійшла й почала бгати у свій саквояж всяке лахміття, що потрапляло їй під руку.
Таля на хвилину замислилась, але раптом, ніби засоромившись свого відступу, так само квапливо почала відшукувати потрібні їй речі.
Володимир кілька хвилин стояв у грізній позі й мовчки дивився на метушню обох жінок. Нарешті він промовив:
— Ви збожеволіли? Тоді на якого чорта здалася нам дача!
Йому ніхто не відповів. Побачивши в люстрі свою величну позу, на яку ніхто не звертав уваги, він раптом осатаніло гримнув люстром об підлогу, що аж бризки розлетілися скляним брязком.