І Ганна заспокоїлась.
Весна вже пульсувала живими соками землі, а в мурах опери атмосфера щораз ставала задушливіша. Цілими днями люди ворушилися в оперових норах, як кроти, без сонячного світла, без свіжого повітря. Кожен музичний ефект досягався брутальною лайкою відповідальних осіб та явними й затаєними прокльонами їм підлеглих. За рік люди знервувались. Інтриги до того розвинулися, що, здається, навіть стіни оперові перейнялися ненавистю одна до одної. На Гдаля було подано до місцевкому колективну заяву від оркестрантів, де його називали жандармом. Артисти пересварились поміж собою через артисток, а артистки через ролі. Старший художник посварився зі стажерами, на директора кілька артистів подали заяви до трудсесії.
Ганна почувала, що стомилася за цей пережитий рік. Кожна репетиція в опері тепер їй здавалася збіговиськом тіней, вона почувала, що сама ненавидить увесь оперовий колектив у цілому.
Нарешті надійшла остання вистава. Всі підбадьорились. Дехто захопився організацією овацій, а дехто — організацією ефекту самої вистави. На цей час ніби замирилися всі, й вистава пройшла блискуче.
Баталова одержала п’ять кошиків квітів. Вона тріумфувала. Правда, за лаштунками було відомо, що один із кошиків їй піднесено з асигнувань самого директора, другий від місцевкому, а решту вважали за придбання на її власні кошти та кошти Джіонеллі.
Після вистави в прокоптілих фойє був улаштований журфікс[32]. Підбадьорені перспективою відпочинку та підігріті вином, трудівники опери по-весняному прокинулись. Приязніше зазвучали розмови, в очах засвітилися теплі вогники. Пили на брудершафт, виголошували тости за заслужених артистів.
Кілька разів виголошували тост і за Володимира. Ганна сиділа поруч із ним і почувала млосне сп’яніння як від випитого вина, так і від тих дифірамбів, що співали Володимирові. Володимир був так само сп’янілий, він кілька разів ніжно торкнувся Ганниної руки, весело розкидав дотепи навколо себе.
У кутку кілька душ почали організовувати живу газету, а в другому фойє розпочалися танці. Програма вечора сама собою склалася. Хто через старість не міг танцювати, мав змогу спостерігати видовище пристрасного танцю. Балерини вперше за цілий рік танцювали в театрі для власної втіхи, без догляду балетмейстера. Їх рухи пашіли непідробною снагою весни. Їх партнери раз по раз дотикалися лоскотними поцілунками до оголених плечей та рук.
Сміх, музика, приязнь…
У другому кутку від газетярів згрупувалися біля рояля поважні робітники опери, й кожен тут мусив продемонструвати своє вміння. Артисти виконували найблискучіші фрагменти свого репертуару, оркестранти дивували своєю віртуозністю.
Нарешті й Володимир виконав на роялі кілька фрагментів своєї опери. Рясні оплески посипалися з усіх кутків. Навіть Гдаль зворушено потис Володимирові руку.
Ганна тепер певна була Володимирової геніальності. О, як вона його любила в цю хвилину! В цьому натовпі він був надлюдиною, чия високомистецька шляхетна душа світилася в прозорих синіх очах.
Вдячна Гдалеві за увагу до Володимира, Ганна залишилася з ним на розмову.
Їй хотілося зі свого боку сказати Гдалеві щось приємне.
Горластий конферансьє оголосив читання газети.
У фойє почали збиратися люди… Розжеврілі танцюристи перекидалися репліками з редакцією. Всі сподівалися чогось екстравагантного.
Газета називалася "Вентилятор", і завдання її було провентилювати повітря в опері для наступного сезону. Вся газета складалась переважно з фейлетонів, шаржів та шарад. Анонімні автори підсумовували працю адміністрації, характеризували таланти артистів, виступи тощо. З натовпу раз по раз виривався розкотистий сміх.
Ганна стояла поруч із Гдалем і від серця сміялася. Всі ті попередні прикрі моменти в опері тепер їй видавалися надзвичайно комічними. Вона стримала сміх своїх сусідів, щоб не пропустити слів:
"Шопен мав зросту один метр і тридцять сім сантиметрів, Бетховен — один метр і сорок шість сантиметрів, а Шальвій має зросту цілих два метри. Хто з трьох найвищий до неба композитор?"
Вирішення вибухнуло дружнім реготом, як бомба. Але Ганна вся зчервоніла від обурення. Вона тривожно шукала очима в натовпі Володимира. Він стояв у холодній позі скинутого вождя й дивився кудись у глиб гострим поглядом. Ганна перевела туди очі. Там стояла Баталова й корчилась уся від істеричного сміху. Два молодих артисти ледве стримували її руками, щоб вона не впала від сміху, але кінець кінцем самі переймалися її сміхом і всі троє звертали на себе увагу аудиторії.
Уже коли аудиторія вщухла й почалося читання нового допису, Баталова ще раз, майже крізь плач, голосно реготнула й підняла задиркувато голову на Володимира.
Їхні погляди на момент зійшлися в німому герці. В очах Володимира — зневага ображеного лева, а в очах Баталової — насмішкуватий погляд мавпи, що почувається в безпечній схованці.
"Безперечно, це справа Баталової", — думала Ганна. Нижня губа їй тремтіла від люті, але співчуття вона не знайшла навіть у Гдаля. Він із байдужістю слухав дальші дописи.
І в Ганні знялася лють проти Баталової, проти Гдаля й проти всіх, що іржуть тут, як коні на оборі.
Ганна підійшла до Володимира:
— Ходім!
Володимир без жодного слова повернувся і рушив за нею з таким виразом, ніби він тікав із якогось бедламу.
Ганна переступила поріг опери з гіркою усвідомленістю: її кар'єра артистки закінчена.
V
Володимир і Таля повернулися веселі, освіжені лісом та купанням. Їх уже очікувала на веранді вечеря, й обоє накинулись на неї, як хижаки на жертву. Ганна сама нічого не їла, але тішилась із того, як з апетитом їдять Володимир із Талею. Було любо дивитись, як Таля молодо розцвічується. Був любий Володимир зі своєю ліричною снагою…
Це тільки вчора вони переїхали сюди на дачу. Майже цілий учорашній день присвятили тому, щоб відвідати знайомі їм мальовничі місця. Проте ніде вони не знаходили тієї привабливості, яку зустрічали минулої весни. В найдикіших закутках лісу тепер застали чимало пнів замість старих дерев, на узліссі — де хвилювало торік жито — тепер зеленіла низькоросла ярина. Навіть річка стала не та. Напровесні вирвало греблю, й вона обміліла. Єдиним мальовничим місцем була їх дача з велетенськими соснами навколо. І сьогодні Ганна залишилася вдома, щоб упорядкувати помешкання. Цілий день вона метушилася, як ластівка біля гнізда, і ось тільки спочивала, споглядаючи любовними очима, як вечеряють Володимир із Талею.