Удома Ганна розповіла Володимирові про зустріч із Талею.
Володимир болісно зморщився.
— Тобі неприємно, що я з нею бачилась?
— Ні, не те. Мені неприємно, що ти віддаєш йому так багато уваги.
— Мене Нік цікавить через те, що біля нього Таля, а з його настроїв я бачу, що він навряд чи відмовиться від неї.
— Таля згодом сама визначить свій вибір.
Сьогодні Ганна багато думала про цей вибір. Але висновки були сумні. Ще коли поруч із Ніком вона мала ціну в Талиних очах, то, відійшовши від Ніка, ціну ту вона загубить. Ганна інтуїтивно завжди почувала, що Нік домінує в Талиному серці, але тоді вона не ревнувала, не змагалася. Нік мав на це всі дані; в Талиній любові до Ніка Ганна почувала лише підсилений власний пієтет. Але ж тепер!.. Тепер, коли вона з Володимиром…
Побоювання Ганнині мали підставу. Таля, прийшовши через кілька днів, була ще поважніша, ніж за першої їх зустрічі. Вона подала офіційно руку Володимирові, і в її виразі Ганна ясно прочитала зневагу до другого материного чоловіка.
Ганна почервоніла. Запанувала напружена тиша, коли, здавалося, навіть композитори кидали зі стін докірливі погляди на адресу легковажної матері і свого колеги. Ганна розгублено підшукувала привітні слова для Талі, щоб зменшити свою провину, — слів не було. Ганна знала, що спільною темою для них був Нік, але при Володимирові вони не наважувалися про нього розмовляти.
Володимир зрозумів, що він зайвий. Він раптом згадав про якусь справу й, не попрощавшись із Талею, — він має надію ще її застати, — вийшов.
Ганна відчула себе зовсім безпорадною. Таля стала в її очах надто доросла, а Ганна перед нею — провинна школярка.
— Ти дуже на мене гніваєшся, Талю?
Таля співчутливо по-дитячому глянула на матір і оповила їй шию теплими руками.
— Ні, мамусю, я не гніваюся. Мені шкода тебе.
— Ти добра, Талю. Ти всіх шкодуєш: і мене, і тата…
— Мамусю, тато добрий, він теж шкодує тебе. Він хоче, щоб ти до нас зайшла. Я призналася йому, що йду до тебе. Не сердься, мамусю!
Ганна не тільки не сердилась, вона навіть вдячно поцілувала Талю.
Коли Володимир повернувся, Талі вже не було.
Ганна сиділа похмура, як те осіннє небо, що за вікном. Її вже не могли розважити запобігливі Володимирові пестощі. В них було щось цинічне, що примушувало Ганну морщитися від огиди. Його гра на роялі лише дратувала її. Вона з приємністю слухала б зараз менш досконалу, але щиру Талину гру. Ганна згадувала родинну ідилію, і провина Ніка замасковувалась рожевим флером, а натомість випливали докори за власну необачність.
Другого дня вже ввечері Ганна з затаєним серцем подзвонила перед порогом колишнього свого будинку на заводі. У ту ж мить у передпокій вибігла Таля, завчасу попереджаючи батька радісними вигуками.
Нік устав для офіційної зустрічі. Він шанобливо торкнувся вустами Ганниної руки, а Таля кинулась наливати для матері чай.
Ганна з заздрістю стежила за рухами цієї незрілої господині, яка мимоволі мусила заступити її.
Чаю ніхто не пив.
Нік, ніби з глибини, в якій літав думками, глухо промовив:
— Це так і буде?
Ганна відповіла не зразу. Вона зважувала. Але, зрозумівши, що годі за такий короткий момент придумати щось певне, промовила, щоб тільки перервати мовчанку:
— Раз сталось — значить буде.
Таля, тамуючи ридання, вибігла з-за столу й зникла в спочивальні.
Ганна була віч-на-віч із Ніком. Він у перший момент прийняв її слова покірливо, як давно йому відомий присуд. Але щораз до лиця йому підступала рішучість.
— Це ж, власне, непорозуміння, якого ні я, ні ти, здається, не хотіли.
— Ти хотів замкнутись від мене. Цього ти не заперечиш.
— Так само, як і ти не заперечиш, що таїлася від мене.
— Я почала таїтись від тебе лише тоді, коли нам ні про що з тобою стало говорити. Я застерігала тебе.
— Можливо, в тому була моя помилка, але ж не меншою мірою я винувачу й тебе. Поговорімо одверто.
— Добре. Я згодна. Скажи мені насамперед, через що після того інциденту з Вандою, коли ми, здавалося, помирились, ти знову почав зникати вечорами? Ти ж таївся, правда?
— Правда, — промовив Нік і вмовк. Але тільки на момент. — Так! Ти до речі це зауважила. Я розповім тобі все, тільки з тією умовою, що ти мені розкажеш усе про себе.
— Я розповім.
Нік іще кілька разів підряд затягся цигаркою, щоб відкинути її зовсім, і майже діловим тоном почав розповідати.
Ганна слухала його з напруженою увагою ображеного самолюбства.
Вона пам’ятає, як того вечора з’явився Вольський. Так, із того моменту й почалася ця історія. Вольський сповістив Ніка, що з Харкова приїхала Ванда і хоче його бачити. Нік обурився тоді й сказав, що ніяких Ванд він не хоче бачити й що Вольський так може їй переказати. Нік того вечора був нервовий. Він передбачав, що на цьому історія не закінчиться. І справді. Вже другого дня Вольський приніс Нікові на завод листа від Ванди. Ванда погрожувала скандалом. Вона вагітна, і якщо Нік не прийде до неї найближчим часом, вона з’явиться до нього на помешкання. Вона його осоромить на весь завод, вона передасть справу про аліменти до суду.
Ванда тероризувала тоді Ніка. Що залишалося робити? Ждати, поки вона з’явиться сама? Нік цього не міг допустити, хоч і не вірив у її вагітність. Він уважав за краще піти до неї й провчити раз назавжди за шантаж.
Як і слід було сподіватись, Ванда зустріла його прокльонами. Вона молода, могла зберегти себе для когось, хто кохав би її, хто став би її другом на все життя, а тепер вона поневіряється, мусить випрохувати у нього ласку, мов жебрачка… Нік об’єктивно глянув на становище жінки, що приїхала заради нього до чужого міста, залишивши посаду. Вона опинилась без усякої моральної й матеріальної підмоги, і, якщо була правда тому, що вона вагітна, становище справді прикре. В тому стані вона могла зважитись на найгіршу капость. Нік мав вивідати. За кілька вечорів він добився довіри, і вже в приязній розмові Ванда підтвердила те, що написала в листі. Вона вагітна. Тоді в Ніка, певно, вже накреслився план: аборт — і справі кінець. Але про аборт Ванда не хотіла й слухати. Вона буде любити його, перший плід свого кохання. Вона виховає з нього шляхетну людину. То напевно буде син… І Нік мусив потакувати до слушного моменту. Він мусив щовечора приходити заспокоювати її. Коли ж, бувало, з якихось причин він не заходив, знову починались загрози, істерія. Ванда ненавиділа Ганну. "Коли ти будеш віддавати їй стільки уваги, я її колись задушу. Ти мусиш розійтися з нею". "Може, побачимо", — потакував Нік і водночас почував, що ненавидить Ванду, як ніколи.