— Заходьте, Володимире Андрійовичу.
Вони попрощались.
Таля почала ніби виправдовуватись за своє знайомство, але насправді їй хотілось поговорити про Володимира Андрійовича.
— Ти знаєш, я жартома попрохала, щоб вирвав лілею, а він: "будь ласка, сідайте в човен і вибирайте, яка вам найбільш до вподоби". Коли б ти бачила, як мені заздрили дівчата! Я й їм хотіла нарвати лілей, але тільки загриміло, вони повтікали. Знаєш, гримить і вітер… так цікаво!.. А він симпатичний, — несподівано закінчила вона.
За кілька днів Ганна й Таля вже не згадували свого нового знайомого. Але якось надвечір, коли обидві вийшли прогулятись, майже біля самої хвіртки свого двору вони зустріли Володимира.
— А я до вас. Як бачите, йду без лілей, але хочу, щоб ви зі мною поїхали по них.
У цю хвилину він нічого кращого не міг би вигадати. Обидві жінки зараз не знали, куди їм подітися, і знехотя переставляли ноги, аби тільки не сидіти вдома.
Володимирову думку Таля зустріла оплесками, а Ганна злегка зашарілась.
За чверть години всі троє були на човні серед зелено-лапатого килима, з якого витикалися білими голівками лілеї. Всі троє змагалися, хто найдовшого вирве корінця. Таля, захопившись спортом, так потяглася по корінець, що човен хитнувся і зачерпнув краєм води, а сама Таля мало не впала за борт. Ганна злякано скрикнула, але її голос заглушив дружній сміх Володимира й самої Талі.
Цей випадок усіх трохи витверезив.
Їздили вздовж річки до млина, запливали в хащі очерету, де чиркали очеретянки та скрикували водяні курочки, виходили на поле по волошки.
Вже на обрії догорало сонце, як вони повернули човна додому, повні вражень і свіжості.
Очеретянки енергійно доспівували день, з-за річки з поля озивались перепелиці, долітали далекі хори дівчат.
Ганна почувала в собі таке піднесення й молодість, що їй захотілося сісти за весла. Володимир неохоче поступився своїм місцем, а сам сів поруч із Талею. Таля, зашарівшись, чомусь замовкла.
Володимир тихо заспівав, і та пісня щиро йому лилася з грудей теплим голосом.
Ганна енергійніше запрацювала веслами. М’язи їй кріпли, груди хвилювала пісня.
У сутінках вона вже не впізнавала себе. Була вся повітана намистами з лілей. Здавалося, що вона гімназистка і перед нею довге безжурне життя.
На березі жінки залишили човна й Володимира.
Коли наблизились до воріт своєї дачі, з хвіртки несподівано вибіг юнак.
— Шура, Шура, — закричала Таля, але той біг навпростець до лісу й зник.
Таля дивувалася, силкувалася збагнути, чого б він міг тікати, але, підійшовши до ґанку, знову закричала на весь голос:
— То це він мені букети клав? Ха-ха-ха!.. Ха-ха-ха!..
Перед нею на східцях лежали квіти.
Таля сердито штурхнула їх ногою.
— Не люблю я хлопчаків. Я люблю мужчин, подібних до орлів.
— Не говори дурниць, — раптом чомусь роздратовано скрикнула на неї Ганна.
Обоє мовчки увійшли до темної кімнати.
VI
Володимир почав частіше одвідувати Бачинських. Часом він ходив на прогулянку з Ганною, часом сідав за рояль, щоб акомпанувати їй у співі. Спільна любов до музики їх зближувала. Ганна поширювала свій колишній репертуар із консерваторії. Володимир майже кожного разу приносив для неї якусь нову річ.
Якось, переглянувши романс, вона промовила:
— Це гарна річ. Я обов'язково розучу. Шальвій… новий якийсь композитор?
Володимир якось загадково посміхнувся.
— Ви його бачите перед собою.
— Як, ви Шальвій? Композитор? — знітилася Ганна. — А я не знала, що до нас заходить така видатна особа…
— Що написала одного романса…
— Ну, я сподіваюсь, що у вас лежить там цілий стос їх та, може, і опер із п'ять.
— На жаль, пишу тільки першу…
— Тепер я співатиму виключно ваших романсів і ваших арій. А можна поцікавитись, яку оперу ви пишете?
— Звичайно, це не секрет. Пишу оперу "Лісова пісня". Заходьте коли-небудь із Талею, побачите.
Ганні цікаво було заглянути в лабораторію творця музики. Відкривши Володимирову професію, вона перейнялася почуттям, подібним до того, яке вперше відчула в лабораторії Ніка. Чомусь із думки їй не сходили музичні фрази Володимирового романсу. Коли одного дня в звичайний передвечірній час він не зайшов, Ганна занепокоїлась: можливо, він застудився? Він зовсім не береже себе. Пізно ввечері купається, ночами гуляє по лісі…
Вранці вона переказала свої побоювання Талі. Вони повинні одвідати Володимира.
— Ото дуже потрібно, — байдуже промовила Таля, — йди, як тобі цікаво.
— Але ж Володимир і тебе запрошував.
Таля вперто не погоджувалась, та, побачивши, що мати обурюється за таке байдуже ставлення до їх доброго знайомого, зласкавилась.
Ганну дивувало, що Таля останнім часом стала така байдужа до Володимира. Коли бував Володимир, вона майже ніколи не сиділа разом із ними у кімнаті; а як ішли на прогулянки, Таля повертала до своїх подруг. З їх кола майже не виходила і вдома вже була не така говірка.
Володимир мешкав у невеличкій білій хатинці під величезними соснами, на відлюдді.
Ганна почула крізь відчинене вікно звуки рояля і трохи розчарувалась. Хотілося, щоб Володимир справді був хворий, тоді був би виправданий її візит. Але все ж перші слова її були:
— А я думала, що ви, боронь боже, захворіли. Чому вчора не заходили?
Володимир знітився, і це дало змогу Ганні відчути свою зверхність і бути "як удома".
Кімната була звичайнісінька. Білі без шпалер стіни, нафарбована підлога, кілька стільців і рояль, на якому лежали купи паперу і нот. Крізь незапнуті вікна в кімнату вливалося так багато сонця, що кожна річ виглядала урочисто-привітною.
Володимир почав знайомити гостей зі своїм доробком.
— Почнімо ревізію з етнографії. Ось невичерпане джерело всякого музики — народна пісня.
Він розгорнув цілий стос записів. Деякі з них брав на голос і, обриваючи, супроводив коментарями.
— Ви тільки вслухайтесь, яка хроматика!.. Яка щира емоція!.. Чудовий примітив.
Вслухаючись після коментарів, Ганна справді знаходила те, чого раніш недобачала.
Далі пішли в супроводі рояля фрагменти аранжувань, між ними кілька оригінальних співів. Останні Ганні видалися штучними й сухими. Дещо з симфонічних творів Ганні сподобалося.
Нарешті Володимир із особливою урочистістю сів за рояль. Він мав заграти увертюру до своєї опери.