— Курку, кажете? — перепитав корчмар.— Гай-гай, я оце тільки вчора оддав у город на продаж аж п'ятдесятеро курей, от їй же Богу; а крім курей, проси вашець що завгодно.
— Тоді, може, знайдеться телятинка або хоч козятинка? — спитав Санчо.
— Зараз нема, була, та вийшла вся,— одказав корчмар.— На тім тижні буде до сталої мами.
— Ото мені лихо: то нема, то вийшло! — вигукнув Санчо.— Може ж, ви хоть сала та яєць до сталої мами маєте?
— Жартун із вас, дорогий гостю! — мовив корчмар.— Т'адже я сказав, що курей нема, то де ж візьмуться яйця? Надумайте собі іншу яку лагоминку і годі вже про те птиче молоко. [605]
— Та кінчаймо вже, будь воно неладне! — розсердився Санчо.— Н" крутіть, пане господарю, а кажіть прямо, що у вас є?
Тоді корчмар:
— Як сказать вам по щирій правді, маю пару волячих клишок, схожих на пару телячих ніжок, або телячих ніжок, схожих на волячих клишок, гарненько зварених ще й з приправою — з бобом, із цибулькою із сальцем. Оце лежать там і гукають: "їжте нас, їжте нас!"
— Я їх беру,— сказав Санчо,— нікому їх не давайте, я добре заплачу, бо нічого смачнішого не знаю, а чи то клишки, чи ніжки, мені байде.
— Не 'ддам їх нікому,— запевнив корчмар,— бо інші мої гості то такі знакомиті люди, що возять із собою власних кухаря і ключника з усім припасом.
— Знакомиті, кажете? — перепитав Санчо.— А вже ж нема людей, знакомитіших за мого пана, тільки що закон його діла не велить йому возити з собою того припасу, ані тих пуздерків із пляшками; ми собі розташовуємось десь на лузі та й покріпляємось горішками лісковими чи дереновими ягідьми.
Така була розмова у Санча з корчмарем, і він вирішив на цьому й кінчити, хоч господар хотів іще допитатись, що ж то за діло таке у його пана. От настав уже й час вечері; Дон Кіхот пішов до своєї кімнати, корчмар приніс замовлену потраву і сам присів, щоб повечеряти на дурничку. Аж тут із сусідньої кімнати, відокремленої лише тоненькою перегородкою, Дон Кіхот почув такі слова:
— Прошу вас дуже, сеньйоре дон Херонімо, поки нам подадуть вечерю, почитаймо ще один розділ із другої частини "Дон Кіхота з Ламанчі".
Скоро Дон Кіхот зачув своє ім'я, зараз устав на рівні й почав пильно дослухатись до тої розмови. Чоловік, названий доном Херонімом, відповів:
— Чого се вашій милості, сеньйоре дон Хуане, захотілось читати отих дурниць? Адже той, хто читав першу частину історії Дон Кіхота, не відчує жодного смаку від цієї другої.
— А все ж таки варто прочитати і її,— заперечив дон Хуан,— бо немає такої поганої книги, в якій не знайшлось би чогось і доброго. Мені в сій книжці найбільше те не подобається, що Дон Кіхот відкинувся вже од Дульсінеї Тобоської.
Почувши теє, Дон Кіхот, угніваний і обурений непомалу, підніс голос і сказав:
¦— Усякому, хто скаже, що Дон Кіхот з Ламанчі забув чи може забути Дульсінею Тобоську, я доведу мечем проти меча, що він розминувся з правдою, бо незрівнянна Дульсіноя Тобоська не може бути забутою, а Дон Кіхот не здатен до забуття: його девіз — вірність, його заповідь — хоронити тую вірність вільно й щиро, без будь-якого насильства над собою.
— Хто се там до нас озивається? — почулося з сусідньої кімнати.
— А хто ж, як не сам Дон Кіхот з Ламанчі,— одказував Санчо.— Він справдить те, що сказав, і те, що коли скаже: добрий платій закладу не боїться. [606]
Ледве Санчо промовив сі слова, двері одчинились і до кімнати ввійшло двоє, з виду знати, шляхтичів; один із них, оповивши руками рицареві шию, сказав:
— Як ваша постать лише потверджує ваше ім'я, так ім'я ваше нестеменно посвідчує вашу подобу: безсумнівно ви, пане мій, є справжній Дон Кіхот з Ламанчі, провідна зоря і маяк мандрованого рицарства, всупереч і на зло тому, хто хотів узурпувати ваше ім'я і згладити зі світу ваші подвиги, як то вчинив автор отсієї книги, яку я вам уру-чаю.
Та й подав йому до рук книгу, що мав при собі його товариш. Дон Кіхот узяв її і мовчки почав гортати; за якусь хвилю він повернув книгу і сказав:
— Переглянувши сю книжку побіжно, бачу я, що її автор за три речі заслуговує догани. По-перше, то декілька виразів, що я їх вичитав у пролозі; по-друге, він закидає по-арагонськи — часом пропускає артиклі; по-третє,— що найбільше свідчить про його невігластво,— помиляється і різнить із правдою в найважливіших пунктах історії: так, він говорить, приміром, що Санчову жінку звати Марія Гутьєррес, тоді як насправді її звати Тереза Панса; а хто помиляється в таких принципових питаннях, дає привід до побоювань, що хибить і в усіх пунктах сії історії.
Тут обізвався й Санчо:
— Ото мені, справді, лепський писака! Добре ж він, мабуть, на наших справах знається, як дражнить Терезу Пансу, жінку мою, Марією Гутьєррес... Ану ж бо, пане, візьміть ту книжку і гляньте, чи я там є і чи не перекрутив він бува ще й мого мня.
— З того, що я, друже, почув,— сказав дон Херонімо,— здогадуюсь, що ви без жодного сумніву — Санчо Панса, джура пана Дон Кіхота.
— А так,— відповів Санчо,— і тим пишаюсь...
— Щиро кажучи,— сказав шляхтич,— сей новітній автор трактує ваш образ без належної пристойності: малює вас ненажерою, непрово-рою і недотепою, зовсім не тим Санчом, що описується в першій частині історії вашого пана.
— Прости-Бі йому,— сказав Санчо.— Хай би краще оминув мене своєю увагою: коли не музика, не берись за смика, а для святого Петра кращого місця за Рим не тра.
Двоє шляхтичів запросили Дон Кіхота до себе в кімнату — спожити з ними вечерю, бо знали, що в сій коршмі не водиться їди, гідної його персони. Дон Кіхот, увічливий як завше, здався на їхнє прохання і залишився в них на вечерю, а Санчо, ставши повновладним господарем принесеного горшка, сів за стіл на почесному місці: до нього присів і корчмар, що не менше за Санча кохався в тих клишках та ніжках.
За вечерею дон Хуан спитав у Дон Кіхота, які він має вісті про сеньйору Дульсінею Тобоську: чи вона одружена, чи вже народила дитину, чи ще тільки при надії, або, коли вона ще дівиця-правиця, чи згадує вона (зберігаючи, природно, честивість свою та пристойність) про любовні почуття сеньйора Дон Кіхота. На те рицар одказав:
— Дульсінея і досі дівиця-правиця, мої почуття до неї сильніші, ніж [607] будь-коли, стосунки наші, як і перше, платонічні, а красу її обернено у невроду брудної мужички.