Ні, не вживаю.
— А яких же струментів уживаєте?
— Та яких би? Крім сокири й пилки, хіба теслиці, різця і вісного ножа.
— Ну, так же й кажіть! — скрикнув він радісно. — В такім разі, вас, очевидно, треба приписати до боднарів. А що у нас окремого цеху боднарського нема, а одинокий тутешній боднар належить до нашого цеху, то й вам прийдеться до нас приступити.
— А бог би з вас говорив, пане цехмістру! — скрикнув я, здуру врадувавшись. — Значить, буду міг у вас дістати тоту нещасну карту?
— Ну, то ще побачимо. Порядок вимагає, аби цехової карти не видавати нікому, хто у цехового майстра не витермінував і не визволився.
— Але ж бійтеся бога,— скрикнув я,— пане цехмістру! Чей же не скажете мені йти тепер до терміну до стельмаха або до боднаря вчитися ложки робити, коли й так ніякий стельмах, ані боднар їх робити не вміє?
— Ну, ну,— сказав цехмістер, усміхаючись,— того я вам не кажу, але цехові приписи мусите сповнити.
— Які ж то приписи?
— Майстерштік зробити — се перша річ.
— Майстерштік? Який же я вам майстерштік зроблю?
— А що? Кождому цеховому по півтузина ложок, а мені зо два тузини, от вам і майстерштік буде.
— Ну, се би ще можна.
Але се нічого. Треба дати вписового п’ять ринських, на світло цехове других п’ять, ну, а за те, що вам без терміновання карту видамо, мусите зложити таксу 40 ринських і напослідок, розуміється, трактамент для цехових братій. В такім разі видамо вам карту, з нею підете до уряду податкового, дістанете аркушик зарібковий, з аркушиком зголоситеся до мене, впишу вас до реестру цехових майстрів...
I викладав се так спокійно й розсудливо, немовби вже порядкував на столі трактамент для цехових братій. Злість мене взяла, не дослухав я його роздебендювання.
— Бувайте здорові, пане цехмістру! — крикнув я.
— Ну, що ж се, куди ви?
— Додому.
— Ну, а карта цехова?
— Спасибі, вже не потребую.
— А то чому?
— Бо віднині закидаю увесь свій промисл. Знаєте, пане цехмістру, всього того, що ви мені тут вилічили платити, я й за десять літ не зароблю, не рахуючи вже своєї матерії. Сховайте собі свою карту і свій гонор цеховий! Обійдеться циганське весілля без марципанів.
I я пішов, натиснувши шапку на вуха, щоб не чути, як кликав за мною пан цехмістер.
Приїхавши додому, я як стій повідправляв чужих людей, кажучи їм, що вже більше ложок не буду робити, а струменти всі запакував до скриньки,— під замок і до комори, нехай лежать аж до ліпшого часу.
За кілька день знов шандар рип до хати.
— А що, маєте карту здатності?
Я рукою махнув.
— Бог з нею,— кажу,— нащо вона мені тепер! Відтепер я не думаю й доторкнутися до ложки, хіба при їді.
— Ну! Пам’ятайте собі! Бо як вас зловимо на продаванні, то прилади всі заберемо і ще 50 ринських кари заплатите!
— Чи так? Ну, сю пересторогу справді варто собі затямити.
Так-то я розстався зі своїм промислом. Почувся чоловік нараз як без рук. Ходжу, нуджуся, а далі з нуди думаю собі: "Чекай же ти! Напишу хоть лист до самого пана маршалка!" I написав. Усе йому виложив. Як нашої роботи ложками його ексцеленція в дитинстві годувався, як тепер ми від нього ждали опіки й підмоги і як нас раптом отся цехова устава підрізала —все по порядку. Виписав я йому також, кілько то в наших сторонах ковалів, шевців, ткачів, теслів та інших ремісників через ті цехи хліб потратило, а наостатку — як то ціла та історія з цехами тілько жидам на добре вийшла, бо жид таких збанкрутованих ремісників бере до себе ніби на службу, вироблює для себе аркушик зарібковий і каже бідолахам робити на себе. Жид збагачуєсь, а вони ледве дишуть...
Виписав я се все і післав до Львова, до рук самого пана маршалка. Отже, підіть ви — як післав, так і до нинішнього дня ніякісінької відповіді нема. Ну, та воно й видима річ: де би там такий великий пан хотів відповідати на безгранину простого хлопа! Тілько те мене дивує: пощо в такім разі гомоніти так голосно про піднесення домашнього промислу?..
Львів, у січні 1887
__________
* Мова тут про пок[ійного] графа Володимира Дідушицького, основателя цінного природописного, археологічного та етнографічного музею у Львові.
* П[ан] Людвік Вержбіцький, коло 1880 р. директор міського промислового музею у Львові, видав цінний атлас "Wzory przemysłu domowego włościan na Rusi" у X випусках.
* Мова тут про бувшого краєвого маршалка Миколу Зиблікевича.