Він писав:
"Лейпціг, п'ятниця, після Puriticationis [44], року Божого 1905. На Петерштрасе, дім 27.
Вельмишановний, високоедукований, улюблений нами, ласкавий пане магістре й гармаше!
Красно дякуємо Вам за Ваші турботи й за листа, а ще й за те, що Ви мені змалювали таку наочну й кумедну картину теперішнього Вашого яскравого, безглуздого й важкого життя-буття, ми немов на власні очі бачимо, як Ви стрибаєте, чистите й доглядаєте коней, як ляскаєте батогом. Усе це нас вельми потішило, а надто ж унтер-офіцер, який, хоч і муштрує та обтісує Вас, але й водночас подивляє Ваше великопанське виховання та високу освіту і якому Ви в солдатській їдальні накреслили на папері всі віршові розміри по стопах і складах, бо ці знання здаються йому вершиною духовного аристократизму. В нагороду і я тобі розповім, якщо мені вистачить хисту, про одну доволі прикру історійку, в яку я вклепався тут, каверзу, яку мені вчинили, щоб і ти мав із чого подивуватись і посміятися. Тільки спершу хочу побажати тобі від щирого серця щастя й доброго здоров'я і висловити надію, що ти радо, майже весело витримуєш муштру й що вона тобі свого часу придасться: вийдеш у відставку вахмістром з ґудзиками й галунами.
Кажуть-бо: "На Бога покладайся, на людей оглядайся, ні з ким не лайся". На Плейсе, Парте й Ельстері життя, безперечно, інакше, і живчик його б'ється швидше, ніж на березі Заале, бо тут зібралося чималенько люду, більше, як сімсот тисяч, що вже спонукає нас ставитись до нього прихильно й толерантно, як іще пророк поставився з розумінням і з поблажливою усмішкою до гріха Ніневії130, вибачливо сказавши: "Бо ж таке велике місто, в ньому більше як сто тисяч людей". Можеш собі уявити, скільки поблажливості вимагають до себе тутешні сімсот тисяч, до яких під час ярмарку (осінній я як новачок іще побачив) долучаються ще цілі юрми з усіх кінців Європи, а крім того, з Персії, Вірменії та інших азіатських країн.
Не скажу, щоб мені особливо подобалась ця Ніневія, вона, безперечно, не найкраще місто моєї батьківщини, Кайзерсашерн кращий, та йому легше бути гарному й поважному, від нього нічого не вимагають, хай навіть живчик не б'ється, аби тільки був старовинний і тихий. А мій Лейпціг розкішно забудований, усе наче складене з дорогих кам'яних кубиків, та ще й мова в цих людей гидотна, страшно зайти в крамницю, як треба щось купити, — наче нашу лагідну, сонну тюрінгську говірку збудили й накинули їй зухвальство й безсоромність семисот тисяч ротів із виставленою вперед спідньою щелепою. Жахливо! Але все це не зі злості, боронь Боже, і в нього домішано глузування з самих себе, вони можуть собі це дозволити через свій світовий живчик. Centrum musicae [45], центр книгодрукування й книготоргівлі, славетний університет, до речі, розкиданий по різних приміщеннях: головне — на майдані Августа, бібліотека — біля філармонії, факультети також мають свої окремі приміщення, наприклад, філософський розташований у так званому Червоному домі на Променаде, а юридичний — у Collegium Beatae Virginis [46] на моїй Петерштрасе, де я, тільки-но злізши з поїзда, знайшов собі придатне житло. Приїхав я зразу після обіду, лишив свої речі в багажній коморі, пішов, наче мене хто повів, саме на цю вулицю, побачив на ринві картку, подзвонив і зразу домовився з огрядною господинею, яка говорить страхітливою мовою, про винайм двох кімнат на першому поверсі. Було ще так рано, що я, цікавий, як кожен, хто вперше приїздить до чужого міста, до вечора встиг його оглянути майже все. Цього разу мене справді водили — проводарем був служник, що приніс мені з вокзалу мій подорожній мішок. Через нього я й ускочив у халепу, про яку вже згадував і ще, мабуть, розповім тобі.
Коли я сказав, що поставлю рояль, господиня теж не зчинила ґвалту: вони тут призвичаєні до такого. Та я й не дуже ним її оглушую, бо переважно гаю свій час на теорію, сиджу над книжками і всілякою писаниною, самотужки вивчаю harmoniam і punctum contra punctum [47], тобто під наглядом і керівництвом amici [48] Кречмара, якому через кожні кілька днів приношу наслідки своєї праці і своїх вправ для похвали й огуди. Страшенно зрадів чоловік, коли я прийшов, кинувся мене обіймати за те, що я виправдав його довір'я. Але не хоче й чути про мій вступ до консерваторії, ні до великої, ні до Газе, де він викладає, мовляв, там атмосфера не для мене, мені треба робити так, як старий Гайдн, що ніколи не мав учителя, а дістав собі "Gradus ad Parnassum" [49] Фукса131 і якусь тодішню музику, головним чином гамбурзького Баха, і на цьому опанував як слід своє ремесло. Між нами кажучи, від гармонії я позіхаю зате над контрапунктом відразу оживаю, можу придумати силу цікавих штук на цьому чарівному терені, я, мов одержимий, веселий одержимий, розв'язую нескінченні проблеми і маю вже цілий стос смішних вправ на конони й фуги, за які мене майстер дуже хвалив. Це продуктивна праця, вона будить уяву і спонукає до винахідництва, а гра в доміно з акордами без теми, по-моєму, ніякому дурневі не потрібна. Хіба всі ці премудрощі — затримування, перехідні ноти, модуляції, засновки і бекари не краще вивчати на практиці, на слух, на своєму власному досвіді й на своїх знахідках, ніж по книжках? Per aversionem [50], механічне розмежування гармонії і контрапункту — дурниця, позаяк вони неподільно злиті одне з одним, і вивчати їх кожне окремо не можна, вивчати можна тільки ціле, а саме: музику, наскільки її можна вивчити.
Отже, я старанно вчуся, zelo virtutis [51], можна сказати, аж занадто старанно, бо ще слухаю в університеті історію філософії в Лаутензака, а також енциклопедію філософських наук і логіку в славетного Берметера. Vale. Jam satis est [52]. На цьому я доручаю Вас Господу Богові, що дбає про Вас і про всі невинні душі. "Ваш покірний слуга", — як казали в Галле. Після моїх слів про халепу, в яку я вскочив, і про мої стосунки з сатаною, тобі страшенно кортить дізнатися, що ж зі мною було: та нічого особливого. Тільки того першого вечора в Лейпцігу мене хтозна-куди завів отой служник — парубійко з виставленою вперед спідньою щелепою, підперезаний мотузкою, в червоному кашкеті з мідяною бляшкою, в плащі і з хтозна-якою вимовою, як усі тутешні люди. Мені здалося, що він трохи схожий на Кульгавве своєю борідкою, а тепер я думаю, що навіть дуже схожий, чи, може, він став такий у моїх спогадах, — правда, він був кремезніший і огрядніший, бо любив пиво. Він відрекомендувався мені гідом, та й бляшка на кашкеті доводила це, а також кілька французьких і англійських висловів, які він вимовляв страхітливо: "peaudiful puilding" [53] і "antiquidé exdrèmement indéressant" [54].