265. Єремія — давньоєврейський пророк VII-початку VI ст. до н. е., йому належить книга Старого заповіту "Плач Єремії".
266. …від тієї стіни, обліпленої тілами… — Йдеться про фреску Мікеланджело "Страшний суд" в Сікстинській капелі. Образ грішника, що затулив одне око рукою, а другим нажахано дивиться на пекельний вогонь, виникає ще раз в останніх рядках роману.
267. Чого ж нарікає людина жива? — Біблія, Плач Єремії, розділ 3, вірші 39, 40, 42, 43, 45.
268. Канцона (пісня — іт.) — багатоголоса пісня, а з кінця XVI ст також інструментальна п'єса, близька до фуги.
269. Річеркаре (шукати — іт.) — контрапунктна інструментальна п'єса, що передувала фузі.
270. Прокинься, арфо, і ти, цитро… — Псалом 108, вірш 3.
271. Династія Сун — династія, що правила в Китаї з 960 по 1276 р., впала внаслідок монгольського завоювання країни.
272. Токвіль Алексіс де (1805–1859) — французький історик, автор книги "Давній порядок і Революція" (про феодально-абсолютистське суспільство XVIII ст. і Французьку революцію 1789–1794 рр.).
273. Сорель Жорж (1857–1922) — французький філософ і історик, в названій у тексті книзі виступив з вченням про міф як організацію світосприймання суспільних груп і з апологією насилля як рушійної сили історії.
274. Перотінус Магнус — переклад на латинь імені Перотена ле Грана (бл. 1160–1220), тобто Перотена Великого, французького композитора, який був одним із зачинателів мистецтва контрапункту.
275. "Головний церковний радник". — Цим підписом Вагнер жартівливо обіграв релігійну наснаженість своєї останньої опери "Парсіфаль".
276. "Варавву!" із "Страстей за Матвієм". — Так хор євреїв в ораторії Баха "Страсті за Матвієм" відповідає на запитання Понтія Пілата: котрого з двох їм відпустити — Христа чи розбійника Варавву.
277. Клемперер Oтто (1885–1973) — німецький диригент і композитор, з 1933 р. жив у США, з 1954 р. — у Швейцарії.
278. Розділ XXXV. — В "Історії "Доктора Фаустуса" автор каже, що в цьому розділі "про долю нещасної Клариси" він "черпав матеріал прямо із життя нашої сім'ї". Це історія сестри письменника Карли.
279. Ох, не було їй чого усміхатися, бо вона вже зовсім пустилася берега. — Історія Інес теж взята із життя родини Маннів, це історія Юлії, другої сестри письменника (крім убивства коханця).
280. Вальтер (справжнє прізвище Шлезінгер) Бруно (1876–1962) — відомий німецький диригент, з 1933 р. жив у США. Перебував у дружніх стосунках з Т. Манном.
281. Платнер Ганс — директор Мюнхенського лялькового театру.
282. Я маю намір ввести в свою розповідь дійову особу… — Як зазначає Т. Манн в "Історії "Доктора Фаустуса", прообразом пані де Тольна йому послужила "приятелька-невидимка Чайковського пані фон Мекк".
283. Егерія — в римській міфології німфа-віщунка, яка допомагала жінкам під час пологів. Пізніше значення — жінка, яка опікає і надихає митця.
284. Каллімах (бл. 310–235 до н. е.) — давньогрецький поет елліністичної доби.
285. Хрисейський Філоктет — за грецькою міфологією, учасник походу на Трою, залишений з невигойною раною (від укусу змії) на острові Хрисі. Герой однойменної трагедії Софокла.
286. Сичання крилатого змія. — Таке порівняння лету стріли дав Есхіл у трагедії "Евменіди" (вірш 181), заключній частині трилогії "Орестея".
287. Стріли Феба — промені сонця. Феб — друге ім'я бога Аполлона.
288. Джеймс Джойс, Пікассо, Езра Паунд. — Тут названі видатні митці авангарду в літературі й мистецтві 10-20-х рр.
289. Саті Ерік (1866–1925) — французький композитор, один із перших представників атональної музики.
290. Дягілєв Сергій Павлович (1872–1929) — антрепренер і художній діяч, організатор виставок російського мистецтва і "російських сезонів" на Заході. Живучи там, створив трупу "Російський балет" (1911–1929).
291. Кокто Жан (1891–1963) — французький письменник і кінорежисер, був близький до сюрреалізму.
292. М'ясін — танцівник і балетмейстер у трупі Дягілєва.
293. "Шістка" — група французьких композиторів-новаторів, до якої входили Артур Онеггер (1892–1955), Маріус Мійо (1892–1974), Франсіс Пуленк (1899–1963), Жорж Орік (1899–1986), Жермен Тайфер і Луї Дюре.
294. Пілоті Карл (1826–1886) і Макарт Ганс (1840–1884) — німецькі живописці еклектично-епігонського стилю.
295. Ленбах Франц (1836–1904) — німецький живописець-портретист, наслідував техніку старих майстрів.
296. Беріо Шарль Огюст (1802–1870) — бельгійський скрипаль і композитор.
297. В'єтан Анрі (1820–1881) — французький скрипаль і композитор.
298. Венявський Генріх (1835–1880) — польський скрипаль і композитор. Всі троє писали музику для скрипки.
299. Ланнер Йозеф (1801–1843) — австрійський композитор, один із майстрів віденського вальсу.
300. Штраус Йоганн-молодший (1825–1899) — австрійський композитор, "король" віденського вальсу.
301. Філіна — персонаж із роману Гете "Літа науки Вільгельма Майстера".
302. Наш олімпієць — Гете.
303. Ріеті Вітторіо — італійський композитор, який жив у США. Писав балетну музику для трупи Дягілєва.
304. "Дафніс і Хлоя" — балет Моріса Равеля за мотивами однойменного давньогрецького роману Лонга.
305. "Jeux" ("Забавки") — балет Клода Дебюссі, написаний для трупи Дягілєва.
306. Скарлатті Алессандро (1659–1725) — видатний італійський композитор, відіграв важливу роль у становленні жанру опери.
307. Чімароза Доменіко (1749–1801) — італійський композитор, автор численних опер, дуже популярних наприкінці XVIII й на початку XIX ст.
308. Обераммергау — село у Верхній Баварії, де за середньовічною традицією на Страсному тижні здійснювалася постановка євангельських Страстей Господніх.
309. Бюлов Ганс Гвідо фон (1830–1894) — німецький піаніст і диригент, в 70–80 рр. був близький до Ліста і Вагнера.
310. Кайнц Йозеф (1858–1899) — австрійський актор.
311. Знов Десята? — Мається на увазі Десята симфонія Малера.
312. …майже ідентичний високоромантичній темі концерту в останньому пасажі…— Мається на увазі концерт для скрипки з оркестром Йоганнеса Брамса.
313. …ми… вже й підійшли до справи, в якій ти можеш зробити мені дуже велику послугу. — В "Історії "Доктора Фаустуса" (розділ IV) Т. Манн каже, що цей діалог Адріана з приятелем і вся сюжетна ситуація, "трикутник Адріан — Марі Годо — Руді Швердтфегер… в очах самого Леверкюна — ремінісценції з Шекспіра, цитування сонетів, які Адріан завжди тримає при собі і "сюжет" яких, тобто взаємини між поетом, коханою і другом, а також мотив зрадливого сватання, зустрічаються в багатьох шекспірівських драмах". Т Манн зазначає також, що низка фраз, які він вклав у цьому розділі в уста Адріана, є парафразами або й прямими цитуваннями комедій Шекспіра "Два веронці", "Як вам це сподобається" і "Багато галасу з нічого".