Дивовижна подорож Нільса Хольгерсона з дикими гусаками Швецією (Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми)

Сторінка 15 з 42

Сельма Лагерлеф

Гуси були раді відпочинку. Підгорнувши голови під крила, вони миттю заснули. Не спав тільки Нільс.

Пізно вночі Нільс тихесенько виповз з-під Мартінового крила. Він роззирнувся на всі сторони і, переконавшись у тому, що ніхто його не бачить, швидко попрямував до замку.

У Нільса була важлива справа. Будь що він повинен побачити пугача Флімнеа. Треба випитати у пугача, де живе лісовий гном. Тоді вже Нільс розшукає його, навіть якщо лісовий гном живе на краю світу. Хай гном зажадає від нього все, що захоче. Нільс усе зробить, аби знову стати людиною!

Нільс довго бродив навколо замку, намагаючись побачити де-небудь на башті пугача Флімнеа. Але було так темно, що він не бачив навіть власної руки. Він зовсім змерз і хотів уже повертатися, аж раптом почув чиїсь голоси.

Нільс підняв голову: чотири палаючих, як розжарені вуглинки, ока пронизували темряву.

— Тепер він наче шовковий… А колись від нього життя не було, — казала одна сова другій. — Усім від нього перепадало! Скільки він гнізд зруйнував! Скільки пташенят погубив! А якось, — тут сова заговорила зовсім пошепки, — лячно навіть вимовити, що він учинив: збиткувався над лісовим гномом. Ну, гном його і зачаклував…

— Невже він ніколи не перетвориться на людину? — запитала друга сова.

— Важко йому тепер людиною стати. Адже тобі відомо, що для цього потрібно?

— Що? Що?

— Це така страшна таємниця, що я можу сказати її тобі тільки на вухо…

І Нільс побачив, як пара палаючих очей наблизилася до другої зовсім-зовсім близько.

І хоч як прислухався Нільс, він нічого не почув.

Довго ще стояв він біля стін замку, сподіваючись, що сови знову заговорять. Але сови, охоче попліткувавши, полетіли геть.

"Мабуть, мені ніколи не перетворитися на людину!" — сумно подумав Нільс і поплентався до зграї диких гусей.

Розділ сьомий. Переслідування

1

Настала дощова пора. Все небо затягли сірі нудезні хмари, і сонце сховалося за ними так далеко, що годі було визначити, де воно знаходиться. Дощ важко стікав по крилах гусей. Гуси летіли мовчки, не перемовляючись між собою. Тільки Акка Кебнекайсе час від часу озиралася назад, щоб пересвідчитися, чи не відстав, чи не загубився хтось у цій сірій мокрій імлі.

Нільс геть зажурився. Він сидів на спині у Мартіна, промокнувши до нитки і замерзнувши. Навіть коли зграя спускалася для ночівлі, він не міг обсушитися і відігрітися. Скрізь — калюжі, мокра, мерзла земля. Під деревами теж не сховатися від дощу, — ледь вітер ворухне гілку, і з неї котяться на голову, за комір, на плечі великі, з горошину, холодні краплини.

Голодний, задубілий Нільс забирався під Мартінове крило і з тугою думав про те, як добре було б опинитись у рідному селі Вестменхег. Він уявляв собі, як увечері в домах запалюють лампи. Всі сидять біля своїх огнищ, відпочиваючи після роботи, а на столі парує гаряча кава і пахне свіжим хлібом. А йому ось доводиться, зігнувшись у три погибелі, ховатися під крилом гусака тут, серед болотної купини, й їсти гнилі горішки, підібрані з землі. Але як же йому стати людиною? Як дізнатися, чого від нього хоче гном?

Заради цього він погодився б тепер розв'язати всі задачі в підручнику з арифметики і вивчити всі правила граматики. Адже з жодною людиною на світі він не міг тепер порадитися.

Якщо, бувало, зграя вибирала для ночівлі місце на околиці села або міста, Нільс ніколи не наважувався навіть підійти до будинку, де жили люди, не те що заговорити з кимось. Хіба може він тепер показатися людям на очі!

Ні, він анізащо не дозволить, щоб над ним потішалися і розглядали його, наче якусь дивовижну кузку. Хай уже краще ніхто з людей ніколи його не побачить.

А гуси летіли все вперед і вперед і відносили Нільса все далі й далі на північ.

2

Відтоді, як лиса Смірре ганебно прогнали з лисячої зграї, вдача зрадила його.

Охлялий і злий, брів Смірре лісами, не знаходячи ніде ні їжі, ні притулку. Дійшло до того, що одного разу він схопив велику шишку і став крадькома вигризати з неї сухі зернятка.

— Ох, як цікаво! Ох, як цікаво! Дивіться всі! Бачите! Лис Смірре їсть тільки траву та шишки! — застрекотав хтось над його головою. — Зайці можуть спокійно танцювати на лужку! Птахи можуть не ховати більше свої яйця! Смірре нікого не займатиме! Смірре їсть тільки траву та шишки!

Смірре аж заскреготав зубами з досади. Він, напевно, побагровів би зі злості й сорому, якби і без того не був весь багряно-рудий — від кінчиків вух до кінчика хвоста.

Смірре відкинув шишку і підвів голову:

— А, це ти, довгохвоста сороко! Вчасно ж ти мені підвернулася! Я саме наточив собі зуби об соснову шишку!

— Дарма старався, дорогий куме! Моє пір'я не по твоїх зубах! — крикнула сорока і, щоб подражнити Смірре, зістрибнула на нижчу гілку.

Вона повелася дуже необережно. Й сорока одразу ж у цьому переконалася. Не встигла вона вильнути хвостом, як Смірре підстрибнув і згріб її передніми лапами. Сорока рвонулася, забила крильми, але марно!

— Обережніше, обережніше, ти відірвеш мені хвоста! — кричала сорока.

— Я тобі не те що хвоста — голову відірву! — прошипів Смірре і клацнув зубами.

— Так ти ж перший про це пошкодуєш! — тріщала сорока, звиваючись в лапах Смірре. — Адже якщо ти відгризеш мені голову, то не взнаєш про новини, які я припасла для тебе.

— Ну, які ще там новини? Викладай швидше. А то я тебе разом зі всіма твоїми новинами проковтну.

— Річ у тому, — почала сорока, — що тут недавно була зграя Акки Кебнекайсе…

— Що ж ти, пустомеля, досі мовчала! — загарчав Смірре. — Де зграя? Кажи!

— Я з невимовною радістю повідомлю про це, якщо ти відпустиш мій хвіст, — вкрадливо сказала сорока.

— І так скажеш! — буркнув Смірре і, на підтвердження своїх слів, гарненько струсонув сороку. — Ну, відповідай! Де зграя! В яку сторону полетіла?

Сорока побачила, що діватися нікуди.

— Вони полетіли до берегів Роннебю, — сказала вона. — Я навмисне підслухала їх розмову і поспішила тобі назустріч, аби завчасно тебе попередити. Невже в подяку за мою дружбу ти з'їси мене?

— Була б ти жирнішою, я б не зважав на дружбу, — сказав Смірре. — Та занадто ти худа — один хвіст та язик балакучий. Ну гаразд, геть звідси! Тільки якщо ти набрехала — стережися! З неба дістану. Ось тобі моє лисяче слово.