— Як вони йому личать! — висловив свій захват Джек.
Однак ці слова, промовлені просто над вухом Коня, який до того був глухий, мов пробка, страшенно налякали тварину. Він вирвався, ще й так сильно, що Тіп відлетів в один бік, а Джек в інший, і кинувся скакати, страхаючись тупотіння власних копит.
— Тпру! — закричав Тіп, підводячись із землі. — Тпру! Агов, ти, телепню, тпру!
Навряд чи кінь звернув увагу на Тіпів окрик, але цієї ж миті його нога потрапила до ховрашкової нори, він спіткнувся, полетів через голову, впав на спину й лишився так лежати, несамовито молотячи всіма чотирма ногами в повітрі. Тіп підбіг до нього.
— Ото дивний Кінь! — вигукнув він. — Чого ти не зупинився, коли я тобі закричав "Тпру!"?
— Я не знав, що означає "Тпру!", — невпевнено сказав Кінь, закотивши очі, щоб розгледіти хлопчика, який стояв над ним.
— Це означає "стій", — пояснив Тіп.
— А дірка в землі теж означає "стій"? — поцікавився Кінь.
— Якщо в неї провалишся — точно, — підтвердив Тіп.
— Де це я? — далі розпитувало дивне створіння. — І що я тут роблю?
— Ти тепер живий, — пояснив йому хлопчик, — але це непогано, ось побачиш, особливо якщо будеш мене слухатися і в усьому мені допомагати.
— Звісно, я тебе слухатимусь, — покірно погодився Кінь. — Та все ж, що тут відбулося? Я почуваюся, ніби зі мною не все гаразд.
— Ти просто лежиш догори дриґом, — відповів Тіп. — Не брикайся, будь такий ласкавий, і я спробую тебе повернути до нормального положення.
— І скільки ж у мене положень? — здивувався новонароджений скакун.
— Багато, — коротко відповів Тіп. — Не брикайся, будь ласка.
Кінь лежав тепер сумирно, і хлопчик, доклавши зусиль, зумів його перевернути й поставити на ноги.
— Ось тепер, здається, все гаразд, — сказало чотириноге диво і з полегкістю зітхнуло.
— Одне вухо відламалося, — зауважив Тіп після ретельного огляду. — Треба зробити нове.
Він повів Коня назад, до Джека, що ніяк не міг упоратися з власними ногами, і допоміг Гарбузовій Голові підвестися. Потім вирізав із кори нове вухо й закріпив його на конячій голові.
— Тепер, — сказав Тіп нерозумному скакунові, — слухай мене уважно. "Тпру!" означає "стій", "Но!" — "рушай", "Вперед!" — "мчи щодуху". Тепер зрозумів?
— Зрозумів, — сказав Кінь, — і готовий виконувати.
Тіп допоміг Джеку залізти на коня.
— Тримайся добре, — застеріг він, — інакше впадеш і розколеш свого гарбуза.
— Мені про це навіть страшно подумати, — здригнувся Джек. — Та за що мені триматися?
— А бодай за вуха, — повагавшись трошки, дозволив Тіп.
— Ні, тільки не за вуха! — запротестував Кінь. — Я ж нічого не чутиму!
Це було справді вагомим доказом, і Тіп замислився.
— Здається, придумав, — сказав він зрештою. Тоді пішов до лісу, зрізав коротку гілку з міцного молодого деревця. Один кінець загострив і вставив у отвір, спеціально зроблений на спині Коня позаду голови. Потім підняв з дороги камінь і надійно ввігнав кілок у спину тварини.
— Стій, стій! — закричав Кінь. — Ти що там таке робиш?
— Тобі що, боляче? — запитав хлопчик.
— Та ні, не боляче, — відповів скакун, — але до крику лоскотно!
— Уже все, — підбадьорливо відповів Тіп. — Тепер, Джеку, тримайся собі за цей кілок, і тобі не загрожуватиме жодна небезпека.
Джек зручно вмостився, і Тіп скомандував Коневі: "Но!".
Слухняні козла миттю закрокували вперед, розхитуючись із боку в бік і високо задираючи ноги.
Тіп ішов поруч, дуже задоволений з того, що в їхній компанії поповнення. Він навіть почав насвистувати.
— Який дивний звук! Що він означає? — стривожено запитав Кінь.
— Не звертай уваги, — відповів Тіп, — це свист, і він не означає нічого, крім того, що мені весело.
— Я би теж свистів, якби міг скласти губи дудочкою, — зауважив Джек. — Боюся, дорогий батеньку що в деякому сенсі я ще дуже недосконалий.
Вузенька стежина, якою вони прямували, незабаром перейшла в широку дорогу, вимощену жовтою цеглою. На узбіччі Тіп помітив вказівник із надписом:
"ДО СМАРАГДОВОГО МІСТА П'ЯТНАДЦЯТЬ КІЛОМЕТРІВ".
Поступово згустилися сутінки, і хлопчина вирішив спинитися, щоб переночувати і продовжити подорож уже на світанку. Неподалік від дороги зеленів лужок, оточений високими пишними кущами. Тіп завів туди Коня і дуже обережно допоміг Гарбузовій Голові спішитися.
— Я думаю, тобі вночі краще полежати, — порадив хлопчик, — краще зберігатимешся.
— А я? — запитав Кінь.
— Тобі й постояти не зашкодить, — відповів Тіп. — Оскільки ти все одно не спиш, можеш стояти на чатах і стежити, щоб нас ніхто не потурбував.
На цих словах Тіп уклався на траві біля Гарбузової Голови й миттю заснув, бо за день страшенно натомився.
6. Джек — Гарбузова Голова в'їжджає до Смарагдового Міста
На світанку Гарбузова Голова розбудив Тіпа. Тіп протер очі, вмився у струмку і з'їв кусень хліба з сиром. Коли хлопчик відчув, що готовий до походу, сказав:
— Тепер вирушаймо! До Смарагдового Міста п'ятнадцять кілометрів, і, якщо нічого не станеться, ми будемо там опівдні.
Гарбузова Голова знову сів верхи на Коня, і мандрівка продовжилася.
Тіп звернув увагу, що фіолетовий колір трави й дерев помітно потьмянів, став блідо-ліловим, і що ближче вони підходили до Смарагдового Міста, то виразніше проступали в ньому зелені відтінки.
Маленьке товариство дружно крокувало вперед, але не встигли вони пройти і двох миль, як дорога з жовтої цегли обірвалася — шлях перегородила широка і швидка річка. Тіп заходився міркувати, як їм перетнути перепону, й раптом помітив пором, що прямував просто до їхнього берега, а правив ним якийсь чоловік.
Коли пором пристав, Тіп звернувся до його господаря з ввічливим проханням:
— Чи не буде ваша ласка перевезти нас на той бік?
— За гроші — перевезу, — відповів поромник, на вигляд сердитий і непривітний.
— Але в мене немає грошей, — розгубився Тіп.
— Зовсім немає? — перепитав поромник. — Тоді якого доброго дива я маю надриватися — везти тебе на той берег?
Тут до бесіди несподівано долучився Гарбузова Голова.
— Щасливий познайомитися з вами, — забелькотів він з радісною посмішкою. — Ви просто дивовижно приємна людина!
Поромник зміряв його презирливим поглядом, але нічого не сказав. Тіп зовсім носа похнюпив: скидалося на те, що їхня мандрівка закінчилася, ледве розпочавшись.