— Чула.
— Ну от, і всі мої плани пішли шкереберть.
— Не журися, Громозеко. Я все одно за тебе. Невже ми нічого не придумаємо?
— Неодмінно придумаємо, — пролунав зненацька тоненький голосок.
Із-за другого каменя, наче кошеня, вискочив маленький археолог Рррр. Його бузкове око світилося в сутінках, як ліхтарик.
— Я теж усе чув, — сказав він. — Я не зміг подолати цікавості. Я теж із вами згоден. Ми не можемо чекати, поки сто тисяч експер тів проведуть сто тисяч нарад. Ми, археологи, відкриваємо минуле. Та досі ми його не міняли, а тепер візьмемо і змінимо. І якщо часо вими відмовляться, ми їх зв'яжемо і самі з Алісою підемо туди замість чих.
— Ну от, цього ще не вистачало, — сумно всміхнувся Громозека. — Тоді нас узагалі з археологів виженуть. І справедливо. Ну й нехай виженуть. Ми залишимося жити на цій планеті. Нам поставлять пам'ятник вдячні колеїдці.
— Годі, — перебив Громозека, підіймаючись на повен свій зріст. — Облиште розказувати казки! Справді-бо, йдіть спати.
Аліса затрималася біля входу. Їй сяйнула думка.
— Ти в якому наметі? — спитала вона Рррр.
— У третьому від краю.
— Тоді не спи, — попередила Аліса. — Мені треба буде з тобою поговорити. Як тільки всі заспокояться.
Громозека шумно, з зітханнями й ричанням, укладався спати.
— Послухай, — сказала йому Аліса. — А як же ти збирався робити космонавтам щеплення? — спитала вона. — Адже вони не згодяться на уколи.
— Дурненька! — відповів сонним голосом Громозека. — Я й не збирався робити їм уколів. Мені в медичному інституті дали оцей балон. — Громозека показав на невеликий балончик, схожий на термос, що висів на ремінці у нього над ліжком. Аліса бачила його тисячу разів, але ніколи не звертала уваги. — Він діє, як вогнегасник, — пояснив Громозека. — Варто натиснути на кнопку, як із нього вдарить струмінь вакцини. Вона, немов туман, огорне все довкола. Якщо струмінь спрямувати на відкритий люк корабля, він заповнить увесь корабель і знищить віруси. Він увійде з повітря у легені космонавтів і вилікує їх, якщо вони хворі. І через три хвилини на Колеїді не залишиться жодного вірусу космічної чуми. Ну, спи, це нам тепер не знадобиться. Гаси світло, завтра рано вставати.
11
Аліса слухняно погасила світло і прислухалася до дихання Громозеки. Важко було здогадатися, заснув він чи ні. Адже він так чутливо спить. І, крім того, у Громозеки три серця, і він дихає дуже нерівно.
Аліса вирішила лічити до тисячі. Вона долічила до п'ятисот п'ятдесяти і зрозуміла, що засинає. Цього робити було не можна. Вона вщипнула себе за руку, але щипок вийшов слабкий, і відразу ж їй здалося, що вона їде колеїдським поїздом, у маленькому вагоні, й колеса стукають рівно і тихо: стук-стук-стук…
"Алісо", — сказав їй неголосно провідник.
Певно, хотів перевірити квиток. Але квитка в Аліси немає, вона забула вдома гроші. Вона хотіла сказати про це провідникові, та рот її не слухався.
"Алісо… стук-стук-стук…"
Провідник узяв її за руку, щоб вивести з вагона, й Аліса спробувала вирватися.
Аж тут збагнула, що довкола зовсім темно. Що вона в наметі, а не в поїзді, що вона проспала все на світі.
Вона підхопилася. Ліжко рипнуло. Громозека заворушився уві сні й запитав:
— Кому не спиться?
Аліса завмерла. Поряд вона почула часте дихання.
— Хто тут? — прошепотіла Аліса.
Запона намету була відхилена.
— Це я, — відповів Рррр.
Аліса схопила комбінезон і виповзла на вулицю. Яскраво світив місяць, було холоднувато, і в таборі не горів жоден ліхтар. Рррр здавався чорним клубочком.
— Я тебе чекав, — прошепотів маленький археолог. — А ти не йдеш та й не йдеш. А я звик бути вірним своєму слову. Сказав, не спатиму, і не сплю.
— Пробач, Рррр, — мовила Аліса, — я лічила до тисячі, чекала, поки Громозека засне, от і заснула ненароком.
— Чому ти просила мене не спати?
— Ти не здогадуєшся?
— Здогадуюсь, — відповів Рррр. — Тільки хочу від тебе самої почути.
— Завтра зранку Річард піде в минуле. Він тільки подивиться на корабель, проте нічого не робитиме. Петров йому заборонив. Але ж машина готова до роботи. А що, як ми її ввімкнемо і я піду туди замість Річарда? Громозека мені все пояснив.
— А ти можеш увімкнути?
— Я все знаю, як робити.
— Але що ти робитимеш у минулому?
— Проїду на космодром, зустріну корабель і знищу віруси.
— Як?
— У Громозеки все приготовлено. Я знаю.
Маленький археолог замислився.
— Це, здається, наш єдиний шанс, — нарешті озвався він. — Якщо зараз цього не зробити, то ніколи вже не зробити. Але ж це таке порушення дисципліни!
— Тихше, перебудиш усіх. Подумай, що значить одне порушення дисципліни, коли йде мова про цілу планету? Я змушена ризикнути.
— Ти говориш, як Жанна д'Арк, — промовив маленький Рррр. — Пам'ятаєш таку?
— Звичайно, пам'ятаю. Вона Францію врятувала.
— Еге ж. Я також читав. Тільки Жанні було сімнадцять років, а тобі лише десять.
— Але Жанна жила, напевно, тисячу років тому, а я в двадцять першому столітті.
— Знаєш що? — сказав чорний клубочок, що лежав біля Алісиних ніг. — Ти маєш рацію. Часом доводиться порушувати дисципліну.
— Чудово! — підхопила Аліса. — Вранці, коли всі прокинуться, скажи їм правду. Я вернуся, як тільки все зроблю. І хай вони не шукають мене.
— Вони неодмінно підуть за тобою.
— Ні, ти не знаєш, Рррр. Вони не можуть цього зробити, бо машина пропускає тільки одну людину. І запам'ятовує її, щоб, коли треба, взяти її назад. Якщо в неї пройде друга людина, перш ніж повернеться перша, першій уже доведеться назавжди лишатися там, у минулому. І Петров це знає краще за інших. Їм усе одно доведеться мене чекати.
— Це дуже небезпечно.
— Ні, не дуже.
— Дуже. І тому я піду з тобою.
— Ти — зі мною?
— Так.
— Але ж ти не схожий на них, зовсім не схожий. Тебе впізнають.
— Зате я схожий на їхніх кошенят. І ти мандруватимеш із кошеням. І я знаю їхню мову краще за тебе. І я все про них вивчав і зможу тобі підказати, якщо буде потреба. І взагалі постежу за тобою.
— Ой, як не хочеться, щоб за мною стежили! — сказала Аліса.
Проте насправді вона була дуже рада, що маленький Рррр поїде з нею. Одній усе-таки надто страшно подорожувати сто років тому в невідомій країні.