Дівчина в поїзді
Вперше було опубліковано в Grand Magazine, лютий 1924 рік.
— Ось так!, — похмуро відмітив Джордж Роуленд, розглядаючи похмурий фасад старовинної будівлі, яку він щойно залишив.
Можна сказати будинок представляв силу грошей. Саму міць грошей уособлював Вільям Роуленд, дядько вищезазначеного Джорджа. Та міць дозволяла дядьку бути вільним у своїх діях та слова. Ця безмежна свобода дозволила йому на протязі десяти хвилин після того, як племінник, спадкоємиць всіх багатств, постав перед його ясними очами зробити неймовірну метаморфозу. Багатообіцяльний працівник Джордж з краколомною кар'єрою та світлими майбутнім поповнив лави величезної армії безробітних.
— В цьому одягу мені не дадуть і допомоги по безробіттю, — похмуро відмітив Роуленд, – хисту до вільних мистецтв у мене немає, хоча дядько заявляє, що "ти, юначе, зможеш потурбуватися про себе сам".
Це була щира правда, костюм Джорджа являв собою тріумфом кравецького мистецтва. Він був розкішний. Соломон і лілії були ніщо перед костюмом Джорджа. Але людина не може жити з одного костюма, що найменше вона повинна володіти якимось ремеслом. Містер Роуленд дуже страждав від цього факту.
— А все за тої вчорашньої огидної вистави, — сумно промовив він.
"Огидна вистава" відбулася в Королівській Опері, містер Роуленд повернувся з неї досить пізно. Чи рано? Він точно не пам'ятав. Дядьків дворецький Роджер, надійних хлопець, зумів би, без сумніву, більш детально розказати про його повернення. Тяжка голова, чашка міцного чаю та прибуття в офіс без п'яти хвилин дванадцять замість половини дев'ятої, віщували катастрофу. Старий містер Роуленд, що двадцять чотири роки зносив всі вибрики спадкоємця, раптом показав себе в новому світлі.
Недоладні репліки Джорджа, його голова ще боліла від недосипання та бриніла мов музичний інструмент, лише додали багаття у вогонь. Декількома коротким фразами Вільям Роуленд послав племінника у великий світ заробляти гроші, а сам повернувся до вивчення розробки нафтоносних полів у Перу.
Джордж Роуленд струсив офісний порох з ніг своїх та направив стопи геть з Лондонського Сіті. Джордж був практичний юнак. Добрий ланч, подумав він, зможе допомогти по новому оцінити ситуацію. Так він і зробив. Потім зайшов до родового особняка. Відкрив двері дворецький Роджерс. Його обличчя було незворушне, його не здивував факт, що Джордж прийшов в незвичну годину.
— Доброго дня, Роджер. Ти можеш спакувати мої речі? Я їду.
— Так, сер. Як довго ви будете відсутні, сер?
— За ради бога, Роджер. Я збираюсь в колонії
— Справді, сер?
— Так. Якщо буде підхожий корабель. Ти знаєш розклад руху кораблів, Роджерс?
— Яку колонію ви збираєтесь відвідати, сер?
— Я ще не думав над цим питанням. Скажімо Австралія. Яка твоя думка?
-
Роджерс кашлянув.
— Добре, сер. Я чув, що це добра можливість для тих, хто хоче працювати.
Містер Роуленд з цікавістю подивився на нього.
— Саме так, Роджерс. Я сам так думаю. Але я не поїду до Австралії, сьогодні в усякому разі. Ти можеш принести мені географічний словник? Ми можемо вибрати щось ближче і прийнятніше.
Роджерс приніс великий том. Джордж відкрив його та почав швидко листати.
— Пертшир, Шотландія …занадто далеко. Околиці Лондона, Патні Бридж…занадто близько. Графство Кент, містечко Рамсгейт на узбережжі. .. Ні, думаю, що там занадто холодно для мене. Дивина! Місцина під назвою замок Роулендів. Ти чув, щось про нього, Роджер?
— Так, сер. Вам потрібно на вокзал Ватерлоо.
— Ти надзвичайний хлопець, Роджер. Ти знаєш все. Отже Роулендський замок. Цікаво, що то за місцина?
— Насмілюсь сказати, сер, це невелике село.
— Все складається як найкраще, можливо сконцентрувати увагу на чомусь одному. Ці невеликі сільські містечка ще зберігають феодальний дух. Наші імена співзвучні. Останньому з прямих нащадків Роулендів слід оцінити дух замку Роулендів. Цікаво, чи можуть вони признати мій майорат.
Він зі стуком закрив енциклопедію.
— Справу вирішено. Спакуєш мені невеликий чемодан, Роджер? Мої подяки нашому повару і до речі чи не може він дати на деякий час свого кота. Коли ти стаєш лордом, кіт — це головне.
— Дуже жаль, сер, але ваше прохання не можливо виконати.
— Сьогодні вранці кішка привела 8 кошенят.
— Дивно. Я чув, що його звали Пітер.
— Саме так, сер. Це був великий сюрприз для всіх нас.
— Випадок безвідповідального хрещення та невиразних статевих ознак, чи не так? Що ж поїду без кота. Тільки спакую речі зараз же. Добре?
— Саме так, сер
Роджер хвилину вагався, а потім сказав
— Вибачте мені за вільність, сер, але я б на вашому місці не особливо переймався тим, що містер Роуленд сказав цього ранку. Він вечеряв в місті на передодні і….
— Не говори мені більше ні слова, — промовив Джордж, — Я все зрозумів.
— Будучи схильний до подагри…
— Знаю, знаю. Для тебе був досить напружений вечір, вірніше для нас обох. Але твердо вирішив відвідати містечко Роулендський замок, можливу колиску мого роду. Гарно звучить, треба буде запам'ятати для промови. В усякому разі телефонуй мені туди або давай рекламні оголошення у вранішні газети ? ...Тепер… на Ватерлоо!...як казав Велінгтон перед битвою.
В той день залізничний вокзал Ватерлоо мав непоказний вигляд. Містер Роуленд знайшов поїзд, який повинен був доставити до місця призначення. Здавалось то був поїзд-примара, ніхто не сідав до нього, не було натовпу проводжаючих. Містер Роуленд заніс речі у купе першого класу, що знаходився біля голови поїзда. Лондон оповив туман. Пасма туману то підіймалися вверх, то знову оповивали всі навколишні предмети. Залізнична платформа була безлюдна, чулось лише астматичне дихання паровоза.
Аж раптом події стали розвиватися з надзвичайною швидкістю. Спершу з'явилася дівчина. Вона відкрила двері, заскочила до купе і схвильована промовила до Роуленда, який почав уже дрімати: "Ох! Сховайте мене! Будь ласка, сховайте мене!"
Джордж був людиною дії і не став задавати непотрібних запитань. Було лише одне місце в купе, де можна було сховатися – під сидінням. За шість секунд дівчина залізла в схованку, чемодан Джорджа був недбало був покладений на сидіння для маскування. За мить у вікні купе з'явилось оскаженіле обличчя.