Дитинство, хлоп'яцтво і юнацтво

Сторінка 38 з 96

Лев Толстой

"Татко,—сказав я,—не кажіть так: "мав я одним-одного сина, та й із ним маю розлучитись". Мені серце хоче вистрибнути, коли я цього чую. Брат Johann не служитиме,—я буду Soldat... Карл тут нікому не потрібний, і Карл буде Soldat.

"Ви чесна людина, Карле Івановичу! — сказав мені татко й поцілував мене.—Du bist ein braver Bursche!—sagte mir mein Vater und küsste mich.

"І я був Soldat".

IX. ПРОДОВЖЕННЯ ПОПЕРЕДНЬОЇ

"Тоді був страшний час, Миколонько,—говорив далі Карл Іванович,—тоді був Наполеон. Він хотів завоювати Німеччину, і ми боронили свою батьківщину до останньої краплі крови. Und wir vertheidigten unser Vaterland bis auf den letzten Tropfen Blut!

"Я був під Ульм, я був під АвстерліцІ Я був під Баграм! ich war bei Wagram!"

— Невже ви теж воювали?—спитав я, здивовано дивлячись на Карла Івановича.—Невже й ви убивали людей?

Карл Іванович одразу заспокоїв мене щодо цього.

"Якось французький Grenadier відстав від своїх і впав на шляху. Я прибіг з рушницею і хотів проколоти його, aber der Franzose warf sein Gewehr und rief pardon і я пустив його.

"Під Ваграм Наполеон загнав нас на острів і оточив так, що ні від кого не могло бути порятунку. Протягом трьох діб ми не мали живности, і ми стояли ио коліно в воді. Скажений Наполеон не брав і не пускав нас Und der Bösewicht Napoleon wollte uns nicht gefangen nehmen und auch nicht freilassen.

"На четвертий день нас, богу дякувати, забрали в полон і відвели до фортеці. На мені був синій панталон, мундир із доброго сукна, п'ятнадцять талярів грошей і срібний годинник— подарунок мого тата. Французький Soldat усе взяв у мене. На моє щастя, в мене було три червінці, що їх матуся зашила мені під фуфайку. їх ніхто не знайшов..

"У фортеці я не хотів лишатися довго й вирішив тікати. Одного разу на велике свято я сказав сержантові, що доглядав нас: "Пане сержанте, сьогодні велике свято, я хочу відзначити його. Принесіть, будь ласка, дві пляшечки мадери, і ми з вами вип'ємо її". І сержант сказав: "гаразд". Коли сержант приніс мадер і ми випили по чарочці, я взяв його за руку й сказав: "Пане сержанте, може й ви маєте батька й матір!.." Він сказав: "Маю, пане Мауер". "Мої батьки,—я сказав:—вісім років не бачили мене й не рнають, чи кістки мої давно лежать уже в сирій землі. О, пане сержанте! У мене є два червінці, що були під моєю фуфайкою: візьміть їх і пустіть мене. Зробіть мені добро, і моя матуся все життя молитиме за вас всемогущого бога".

Сержант випив чарочку мадер і сказав: "Пане Мауер, я дуже люблю й жалію вас, але ви полонений, а я Soldat". Я потиснув йому руку й сказав: "Пане сержанте!" Ich drückte ihm die Hand und sagte: "Herr Sergeant!"

"І сержант сказав: "Ви бідна людина, і я не візьму ваші гроші, але допоможу вам. Коли я піду спати, купіть відро горілки салдатам, і вони спатимуть. Я не буду дивитись на вас".

"Він був добра людина. Я купив відро горілки, і коли Soldat були п'яні, я взяв чоботи, старий шинель і тихенько вийшов за двері. Я пішов на вал і хотів плигати, але там була вода, і я не хотів зіпсувати останню одежу: я пішов у ворота.

"Вартовий ходив із рушницею auf und ab і дивився на мене. "Qui vive?" sagte er auf einmal, і я мовчав. "Qui vive?" sagte er zum zweiten Mal, і я мовчав. "Qui vive?" sagte er zum dritten Mal, і я бігав. Я стрибнув у вода, вилізав на другий сторона й тікав. Ich sprang in'sWasser, kletterte auf die andere Seite und machte mich aus den Staube.

"Цілу ніч я біг шляхом, а коли розвиднілось, я боявся, щоб мене не впізнали, і сховався в високе жито. Там я став навколішки, згорнув руки, подякував отцеві небесному за те, що він урятував мене, і спокійно заснув. Ich dankte dem Almächtigen Gott für Seine Barmherzigkeit und mit beruhigtem Gefühl schlief ich ein.

"Я прокинувся ввечері й пішов далі. Коли от велика німецька хура на двоє вороних коней наздогнала мене. На возі сидів гарно вдягнений чоловік, курив люльку й дивився на мене. Я пішов потихеньку, щоб хура мене випередила; але я йшов потихеньку, і хура їхала потихеньку, і чоловік дивився на мене; я йшов швидче, і хура їхала швидче, і чоловік дивився на мене.

Толстой—9.

"Юначе,—сказав він,—куди ви йдете так пізно?" Я сказав: "Я йду до Франкфурту". "Сідайте на мого воза: місце і я довезу вас... Чого це ви яічого не маєте при собі, борода ваша не голена й одежа ваша в болоті?" спитав він мене, коли я сів ІЗ ним. "Я бідний чоловік,—я сказав:—хочу нанятись денебудь на фабрик; а одежа в болоті через те, що я впав на дорозі"" "Ви говорите неправду.юначе,—сказав він,—по дорозі тепер сухо" "І я мовчав.

"Скажіть мені всю правду,-—сказав мені добрий чоловік:— хто ви й звідки йдете? Обличчя ваше мені сподобалося і, коли ви чесна людина, я допомоясу вам".

"І я сказав йому все. Він сказав: "Добреє юначе, їдьмо до моєї канатної фабрик. Я дам вам роботу, одежу, гроші, і ви житимете в мене".

"І я сказав: гаразд.

"Ми приїхали до канатної фабрик і добрий чоловік сказав своїй жінці: "От юнак, що воював за свою батьківщину і втік ІЗ полону; він не має ні дому, ні хліба. Він житиме в мене. Дайте йому чисту білизну й нагодуйте його".

"Я півтора роки жив на канатній фабриці, і мій хазяїн так полюбив мене, що не хотів пустити. І мені було добре. Я був тоді гарний мужчина, я був молодий, високий на зріст, блакитні очі, римський ніс... і madame Z. (я не можу сказати її ім'я), дружина мого хазяїна, була молоденька, гарненька дама. І вона покохала мене.

"Коли вона бачила мене, вона сказала: "Пане Мауер,як кличе вас ваша матуся?" Я сказав: "Karlchen".

"І вона сказала: "Karlchen, сядьте коло мене".

"Я сів коло неї, і вона сказала: "Karlchen, поцілуйте мене".

"Я його поцілував, і він сказав: "Karlchen, я так кохаю вас, що не можу далі терпіти", і він увесь затримтів".

Тут Карл Іванович зробив довгеньку павзу і, закотивши свої добрі блакитні очі, злегка похитуючи головою, почав так усміхатись, як усміхаються люди, пригадуючи щось дуже приємне.

"Так, —почав він знову, поправляючись у кріслі й запинаючи свого халата,—багато я зазнав і доброго, і лихого в своєму житті; але от мій свідок,—сказав він, указуючи на вишитий на канві образок Спасителя, що висів над його ліжком,—ніхто не може сказати, щоб Карл Іванович був нечесна людина. Я не хотів злом віддячити за те добро, що мені зробив його п. Z... і я вирішив утекти від нього. Ввечері, коли всі пішли спати, я написав листа своєму хазяїнові й положив його на столі в своїй кімнаті, взяв свою одежу, три галяр грошей і потихеньку вийшов на вулицю. Ніхто не бачив мене, і я пішов шляхом".