Вони прокинулися наступного дня ополудні. Офіціант приніс їм перший сніданок у ліжко, і Люсьєн помітив, що той обходився чванькувато. "Він має мене за педераста",— подумав хлопець з неприємним дрожем. Бержер поводився дуже мило, одягнувся перший і вийшов покурити на площу Старий Ринок, поки Люсьєн приймав ванну. "Біда лише в тім,— подумав Люсьєн, старанно натираючи себе мачулою,— що все це дуже втомлює". В перші хвилини, коли страх минув і він усвідомив, що це не так уже й боляче, як йому уявлялося, Люсьєна охопив глибокий сум. Хлопець усе сподівався, що вже кінець і він зможе виспатись, але Бержер дав йому спокій аж біля четвертої ранку. "Треба все ж закінчити задачку з тригонометрії",— сказав він про себе. Люсьєн намагався думати тільки про свою роботу. День був довгий. Бержер розповідав йому про життя Лотреамона, але Люсьєн слухав не дуже уважно; Бержер починав його дратувати. Ночували вони в Кодебеку і, звичайно, Бержер досить довго набридав Люсьєнові, аж доки о першій ночі хлопець заявив йому рішуче й сердито, що хоче спати, і Бержер, не гніваючись, дав йому спокій. Вони повернулися до Парижа під вечір. Загалом, Люсьєн був задоволений собою.
Батьки зустріли хлопця з розкритими обіймами: "Ти принаймні подякував панові Бержеру?" — запитала мати! Він трохи побалакав із ними про нормандську кампанію і рано ліг спати. Хлопець спав, як ангел, але на другий день, прокинувшись, відчув, ніби всередині в нього все тремтить від холоду. Підвівся і довго розглядав себе в дзеркалі. "Я педераст",— подумав він сумно. І звалився. "Вставай, Люсьєне,— гукала йому мати через двері,— вже пора до ліцею". — "Так, мамо,— слухняно погодився Люсьєн, але опустився в ліжко й почав розглядати пальці ніг. — Це надто несправедливо, я ще нічого не можу усвідомити, я просто не маю досвіду". Ці пальці той обсмоктав йому геть усі, Люсьєн різко відвернув голову: "Він знав усе. Те, що він примусив мене робити, має свою назву, це зветься зляганням із чоловіком, і він те знав. Смішно,— Люсьєн гірко посміхнувся,— можна цілими днями запитувати себе: чи я розумний, чи не задаюся, і ніколи не дізнаєшся відповіді. А поза тим для всього є наліпки, які одного чудового ранку пристають до вас, і доводиться їх носити все життя: скажімо, Люсьєн високий і білявий, схожий на свого батька, єдиний син, а відучора став педерастом. Про нього казатимуть: "Ви знаєте цього високого блондина Флер'є, який кохається з чоловіками?" І люди відповідатимуть: "Авжеж! Отой довготелесий гомик? Та знаю його як облупленого".
Люсьєн одягнувся і вийшов, але йти до ліцею йому не хотілося. Він спустився вулицею Ламбаль до Сени й попростував набережною. Небо було чисте, вулиці пахли зеленим листям, гудроном і англійським тютюном. Саме пора одягнути чистий одяг на добре вимите тіло й оновитися душею. Всі довкола здавалися порядними й пристойними, один Люсьєн цього весняного дня здавався сам собі безсоромним і ницим. "Я падаю в прірву,— думав він,— почав з едіпового комплексу, потім мав садистсько-анальний комплекс, а тепер цілий букет, став педерастом; до чого ж я докочуся?" Очевидно, його випадок ще не дуже серйозний, він не зазнав великої втіхи від Бержерових пестощів. "А що, коли я звикну до них? — подумав хлопець з острахом. — І я не зможу більше без цього жити, це ввійде у звичку, як морфій!" Він стане пропащим, ніхто більше з ним не захоче зустрічатися, батькові робітники сміятимуться, коли він даватиме їм якісь розпорядження. Люсьєн самозакохано уявив свою жахливу долю. Він бачив себе у тридцять п'ять років манірним і підрум'яненим, уже вусатим паном, який поважно опирався на ціпок і носив Орден Почесного Легіону. "Ваша присутність тут, пане,— образа для моїх дочок". Раптом він затнувся й облишив цю гру: йому пригадалися Бержерові слова. Це було в Кадебеку, вночі. Бержер тоді сказав: "Еге! Бачу, що тобі вже сподобалося!" Що він мав на увазі? Певна річ, Люсьєн не колода, а коли ще із ним злягаються... "Це ще нічого не означає",— подумав він з тривогою. Проте ж кажуть, ніби ті люди якісь незвичайні і зразу бачать собі подібних, у них наче є шосте чуття. Люсьєн довго дивився на сержанта, який регулював рух перед Ієнським мостом. "Що цей поліцейський може в мені збудити? Він глянув на сині штани регулювальника й уявив його м'язисті волохаті стегна: "Невже це може на мене вплинути?" Хлопець з полегкістю зітхнув, ніби гора з плеч упала. "Це ще не дуже серйозно,— подумав він,— я ще можу себе порятувати. Він надужив мое. сум'яття, але я не справжній педераст". Люсьєн знову почав придивлятися до всіх чоловіків, які йому траплялися, і щоразу результат був негативний. "Ух — подумав він,— ну й спекотно ж!" Це була пересторога, і не більше. Не треба лише знову починати, бо погана звичка швидко захоплює, крім того, слід негайно лікуватися від комплексів. Люсьєн вирішив проконсультуватися в одного фахівця з психоаналізу, нічого не кажучи батькам. Потім він заведе коханку і стане чоловіком, як і всі.
Хлопець почав уже заспокоюватись, коли зненацька згадав про Бержера: зараз він десь у Парижі, пишається собою, перебираючи цілу низку спогадів. "Він пізнав моє тіло, губи, він мені сказав: "У тебе такий запах, якого я ніколи не забуду"; він похвалятиметься перед своїми друзями: "Я його мав", ніби я вже дівчина. Можливо, саме цієї миті він розповідає про проведені ночі... — Люсьєнове серце завмерло,— Берліакові! Якщо він це зробить, я його вб'ю. Берліак мене ненавидить, він розплеще новину всьому класові, мовляв, я загижений, друзі не подаватимуть мені руки. Я запевнятиму, що це неправда, я поскаржуся, скажу, що він мене зґвалтував!" Люсьєн скількимога ненавидів Берліака; якби не він, якби не заплямоване незмивною ганьбою сумління, все б можна було залагодити, ніхто б ні про що не дізнався, Люсьєн, зрештою, сам би забув про все. "Якби я міг нагло померти! Боже мій, прошу Тебе, вчини так, щоб я помер цеї ночі, аби ніхто нікому нічого не сказав! Господи, зроби так, щоб цей випадок було поховано навіки. Ти не повинен допустити, щоб я став педерастом! Хай там як, я в руках у Бержера,— подумав Люсьєн із люттю. — Мені треба негайно повернутися до нього і зробити все, що він забажає, сказати, що мені це до вподоби, інакше я пропав!" Люсьєн ступив кілька кроків і для обачності додав: "Господи, зроби, щоб Берліак помер також".