— Бідолашна сестра! — мовив Роберт. — Для нас це усьому край!
Уперше Гленарван не знайшов слів, аби розрадити хлопчину. Та й справді, чи ж міг він подати йому якусь-то надію? Хіба не йшли вони неухильно шляхом, указанцм в документі?
— Все ж таки, — мовив Гленарван, — тридцять сьома да-ралель — не уявна цифра! Стосується вона місця загибелі судна чи полону капітана Гранта, однаково вона не вигадка, не припущення, не здогад! Ми бачили її, написану в документі, на власні очі!
— Ваша правда, сер, — озвався Том Остін, — однак розшуки виявились марні!
— Це й дратує мене, й доводить до відчаю! — вигукнув Гленарван.
— Ви дратуєтесь — це зрозуміло, — мовив розважливо Мак-Наббс, — але впадати в розпач не слід. Саме тому, що ми маємо цю беззаперечну вказівку, треба скористатися нс:з до кінця.
— То як, на вашу думку, ми повинні діяти? — спитав Гленарван.
— Дуже просто й дуже логічно, мій дорогий Едварде. Коли повернемось на "Дункан", візьмемо курс на схід і попливемо вздовж тридцять сьомої паралелі, коли потрібно, аж до того місця, відкіля виїхали.
— Ви гадаєте, Мак-Наббсе, що це мені ніколи не спадало на думку? Сотні разів спадало! Та чи можемо ми сподіватися на успіх? Адже, покинувши Американський суходіл, ми віддалимось од місця, котре вказав сам Гаррі Грант, [163] від Патагонії, про яку так беззастережно йдеться в документі.
— Отже, ви хотіли б знов узятися розшукувати капітана Гранта в пампі, хоч і певні, що "Британія" не зазнала катастрофи ні на узбережжі Тихого, ані Атлантичного океанів?
Гленарван не відповів.
— І хоч яка слабка надія знайти Гаррі Гранта, простуючи вздовж тридцять сьомої паралелі, хіба ж ми не повинні цього зробити?
— Я не кажу ні, — мовив Гленарван.
— А ви, друзі, — звернувся майор до матросів, — пристаєте на мою думку?
— Цілком, — відповів Том Остін, а Мюльреді й Вільсон кивнули головою на знак згоди.
— Послухайте мене, — почав Гленарван по кількох хвилинах роздумів, — і ти також, Роберте, гарненько бери все до тями, бо це дуже важлива розмова. Я заприсягнувся розшукати капітана Гранта і за всяку ціну виконаю свою обіцянку, навіть коли доведеться присвятити цьому все життя. Шотландія спілкуватиме зі мною, щоб врятувати цю мужню, віддану їй людину. І я теж гадаю, що хоч надія на успіх дуже хистка, ми мусимо об'їхати навкруг світу вздовж тридцять сьомої паралелі. Але зараз слід вирішити набагато важливіше питання: повинні ми віднині полишити остаточно наші розшуки на Американському суходолі чи ні?
Поставлене руба питання залишилось без відповіді. Ніхто не наважився висловити свою думку.
— Ну то як? — спитав Гленарван, звертаючись головне до майора.
— Любий Едварде, — мовив Мак-Наббс, — відповісти вам hie et nunc — отут, одразу, — означало б узяти на себе велику відповідальність. Треба гарненько подумати. Насамперед я хотів би знати, крізь які країни проходить тридцять сьома паралель південної широти.
— Це вже справа Паганеля.
— То спитаймо його.
Вченого не було видно за густим листям, й Гленарва-нові довелось його гукати.
— Паганелю! Паганелю!
— Я тут, — почувся голос наче з неба.
— Де ви?
— На моїй вежі.
— Що ви там робите? [16G]
— Роздивляюсь безмежні обрії.
— Чи ви можете спуститись сюди на хвилинку?
— Я вам потрібний?
— Еге ж.
— Навіщо?
— Ми хочемо знати, які країни перетинав тридцять сьома паралель.
— Та це ж дрібниця, заради неї й злазити не варто.
— Ну то кажіть так.
— Будь ласка. Покинувши Америку, тридцять сьома паралель перетинає Атлантичний океан...
— Добре.
— ...Острови Трістан-да-Кунья.
— Гаразд. .. ...
— Проходить на два градуси нижче мису Доброї Надії.
— А потім?
— Перетинає Індійський океан.
— А далі?
— Зачіпає злегка острів Сен-П'єр Амстердамської групи.
— А по тому?
— Перетинаючи Австралію, проходить провінцією Вікторія.
— Далі?
— Полишивши Австралію...
Остання фраза повисла в повітрі. Може, вчений завагався? Не знав, що казати далі? Ні. Але з верховіття розітнувся божевільний зойк, шалений крик. Гленарван і його друзі пополотніли й перезирнулись. Невже скоїлося но-ве лихо? Невже бідолашний Паганель упав? Вільсон і Мюльреді вже кинулись були його рятувати, коли раптом показався довжелезний тулуб. Паганель падав сторчака з гілки на гілку, руки його марно силкувались за щось вхопитися. Був він живий чи мертвий? Невідомо. І він неминуче впав би в рокітливі хвилі, якби майор не підхопив його дужою рукою.
— Щиро дякую, Мак-Наббсе! — вигукнув Паганель.
— Та що вам? Що сталося? — спитав майор. — Знову ваша одвічна неуважність?
— Так! Так! — відповів Паганель, ледь віддихуючи. — Так, неуважність... цього разу феноменальна!
— Що ж саме?
— Ми помилялись! Ми ще й досі помиляємось! Помиляємось весь час!
— Кажіть же, про що йдеться! [167]
— Гленарване, майоре, Роберте, і ви всі, друзі мої, слухайте! Ми шукаємо капітана Гранта там, де його немає!
— Як-то так? — вигукнув Гленарван.
— І не тільки немає, але й ніколи не було!
Розділ XXIV ПТАШИНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ ТРИВАЄ
Ці несподівані слова викликали загальний подив. Що хотів сказати географ? Чи він несповна розуму? Однак він говорив так упевнено, що всі погляди звернулись на Гленарвана. Вичерпною відповіддю на його запитання й буіщ, власне, Паганелеве твердження. Але Гленарван тільки хитнув заперечливо головою, видимо, не ймучи вченому віри.
Проте географ, трохи заспокоївшись, знову заговорив:
— Саме так! Ми йшли хибним шляхом у наших розшуках, прочитавши в документі те, чого там немає!
— Поясніть свою думку, Паганелю, — мовив майор, — і не хвилюйтесь.
— Все це дуже просто, майоре. Як і ви, я допустився помилки, як і ви, я хибно тлумачив документ. І лише хвилину тому, коли я вимовив слово "Австралія", блискавкою сяйнула мені в голові думка й вмить стало все ясно.