— Був.
— Ви його прилюдно зреклися? Десь було про це може в газеті?
— Ні, він... — повагавшись, сказав Дуб'яга. — Він, здається, помер...
— А скажіть, будь ласка, ви впізнаєте цей портрет? — Висмикнув звідкілясь із матеріялів кабінету фотографію сивий. — Він був петлюрівським офіцером?
— Ні, він помер ... Себто, він поїхав до Америки і не вернувся... — остаточно заплутався Дуб'яга в своїй брехні. — Себто, я ніколи з ним не бачився і думаю, що ...
— А ось на карточці він зфотографований у офіцерській формі...
— Це не він!
— То може він позичив у якого офіцера форму, щоб '.нятися?
Комісія ще довго неприховано глумилася з Дуб'яги, а він
виглядав у цю хвилину загнаним вовком. Ховався, ховався з тим Данилом, — от тобі й виховався.
Вже світало, як комісія виголосила ухвалу: "Громадянина Якова Дуб'ягу, як невиправдавшого себе на роботі, розклавшогося, за політичну неписьменність і гнилий лібералізм, за змичку з клясовим ворогом і за приховування репресованого родича, — з лав КП(б)У виключити і з роботи зняти.
Постанову цю оголосити в пресі."
Складала її Соня Бенціонівна, секретар комісії. Вона ж її й зачитала, милуючись кожним словом, — як то вона добре склала.
III.
Чисткою членів партії почалося оздоровлення атмосфери в Марійці. Чисткою колгоспу закінчилося. Новий голова, Кольобашка, три дні й три ночі засідав із комісією, їздив до Шварцова на затвердження і вивісив довгий список виключених, чоловік із вісімдесята. Список той починався так:
1. Пилипа Закриничного — з колгоспу викинути, як куркуля, що мав власного господарства 120 десятин землі й хотів використати колгосп для своїх власних цілей.
2. Тимоша Чорноївана з усією сім'єю — з колгоспу викинути, як куркулів, що приховували від колгоспу свій дійсний маєтковий стан, і за переховування майна роличія-куркулів.
3. Соловея Стрижа — з колгоспу викинути за те, що прибіг перший розбирати реманент у колгоспі і загнав колгоспні коні. Розкуркулити й хату взяти для потреб колгоспу.
4. Івана Мусієнка — з колгоспу викинути за те, що продав бичка, а не здав у колгосп.
Список був довгий. Пригадувалося тут усе. Тільки тихі й слухняні, що нічим не вирізнялися в сірій масі, гідні були залишитися членами колгоспу.
Ну, нарешті, колгосп оздоровлений.
10. ЗАБЕРІТЬ БАНДИТА ДУКУ
І.
Втім, хоч Дуб'ягу з колгоспу виключили, ідею його, все ж використали. В останні часи він носився з одним удосконаленням.
Стара комуна переходила на статут сільськогосподарської артіли, але само життя диктувало зберегти громадську їдальню, хоч на часи польових робіт, поки настане новий хліб. В селі був голод.
В їдальні не було сили відігнатися від людей. Село велике, людей багато, — кат його знає, хто член, а хто не член і не мас права харчуватися в їдальні. Та були й такі, що формально вважалися членами, а на роботу не виходили. Трудоднів не мали, а в їдальні були перші.
Під їдальнею тепер завжди стояли голодні, як жебраки. Всякі, — старі, середніх літ і діти.
— Чого ви тут стоїте? — накидався на них котрийсь член ради, тепер перейменованої на правління.
— їсти хочемо!
— То чого сюди прийшли?
— А ви ж забрали ...
— Витягли, де що не є, за зиму...
Цим хоч би дав тієї смердючої кислої капусти з редькою, що нею годували в їдальні, то були б раді.
В їдальні часто траплялися скандали й непорозуміння через ці "помиї", через цей "силос". Дисципліна зовсім упала, бо всі були злі й гострі, як оси. Запаси комуни якось враз розтали, а ще до нового хліба було далеко, ще тільки-но кінчали сівбу.
Старі комунари також були злі, як осінні мухи. Коли хто скаржився на "силос", вони не забували нагадати:
— Пожерли наші свині! Сто п'ятдесят штук було, — а тепер жодної...
— Як я був удома, то цілий рік їв свинину, — грубо відповідав парубок. — Наплював я на таку комуну!
І нічого йому не скажеш!
Котрі мали хоч найменшу можливість, розбігалися, — в МТС, у радгосп. Багато подалося на Донбас у шахти, — колгосп узяв це на свій актив. А в газеті "Соціялістична Дрижиш льщина" оголосили, що подарували Донбасові стільки то робочої сили, стільки й стільки комсомольців.
Другі кричали:
— Взялися направляти нас на соціялізм, то дайте нам якесь підприємство, щоб годувало!
— Хай дають їсти — будемо робити!
— Мужик би робив, коли б годували!
— Чи переживемо це, чи ні? Чогось і руки опускаються! Правління колгоспу боролося, як могло з прогулами й
простоями. Вираховувало дні невиходу на роботу, давало й підвищувало норму, не зараховувало дня тим, хто пізно виходив, — нічого це не помагало. їсти давай, — а робити з людей чортма! Трудодні інакше не називали, як "трудні дні", зрештою — "дурнодні".
Тоді то Дуб'яга запропонував ввести якісь марки, чи жетони. Бригадири мали б їх роздавати тим, хто працює в бригадах, напередодні на цілий наступний день, але перед вечерею, в кінці робочого дня. Із цими жетончиками можна було харчуватися в їдальні другого дня.
З Дуб'яги спочатку почали сміятися.
— Це, як у капіталістичному підприємстві?
Але Дуб'яга з властивим йому, незакаламученим жодними сумнівами апльомбом, відповідав:
— Робитимемо те, що підказує життя, а там розберемо, що воно таке ...
Дуб'яга не встиг запровадити в життя цю "реформу".
Його не стало, але з'явилася в колгоспі "Імени тринад-цятиріччя жовтня" "копійка". Це були кругленькі бляшки, їх офіціянтки відбирали перед тим, як дати страву.
— Давайте копійку! — каже вона.
А їй з другого кінця довжелезного, ненакритого нічим, столу кричать:
— Що ж ти, — копійку забрала, а вечеряти не даєш? Де поділася ота затишність їдальні комуни "Вперед", що
нею колись так пишався Дуб'яга!
Те давнє приміщення їдальні було замале для масового колгоспу і для теперішньої їдальні пристосували літній барак із перехрещеними вгорі бантинами, замість стелі, із глиняною долівкою, слизькою й чорною від щоденного болота. В деяких місцях, вибоїнах болото доходило до кісточок.
Раз-у-раз по цьому болоті бігали діти з великими пузами та кривими ніжками до віконця подачі й просили:
— Дайте досипки!
— Ти ж уже брав!
— То на батька, а ще на брата дайте!
— От, зарванська вулиця! Коли ти наїсишся?
— Дайте!
Голос дитини тоне в галасі. Всі чогось кричать, лаються, злі. . . Кожному здасться, що він довго жде, — і так воно й є. Не дивниця, — усе приходить сюди їсти.